Розсіяний диск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розсіяний диск і об'єкти поясу Койпера.

Розсі́яний диск (англ. scattered disk/disc, термін вжитий Ма́ртіном Да́нканом і Ге́ролдом Ле́вінсоном, 1997[1]) — віддалений регіон нашої Сонячної системи, слабко заселений малими тілами, що складаються здебільшого з криги. Такі тіла називають об'єктами розсіяного диску (SDO, scattered disk object), вони належать до родини транснептунових об'єктів (ТНО). Внутрішня область розсіяного диску перекривається з поясом Койпера, а його зовнішня межа простягається значно далі від Сонця й набагато вище і нижче екліптики, ніж це характерно для інших тіл Сонячної системи.

Формування[ред.ред. код]

Походження розсіяного диска залишається досі нез'ясованим, хоча серед астрономів переважає думка, що він сформувався, коли об'єкти поясу Койпера були «розпорошені» за рахунок гравітаційної взаємодії із зовнішніми планетами, головним чином Нептуном, придбавши великі ексцентриситети і нахили орбіт. У той час як пояс Койпера - круглий і плоский «бублик», що розташовується на ділянці від 30 до 44 а. о. з своїми об'єктами, що знаходяться на автономних кругових орбітах (кьюбівано) або злегка еліптичних резонансних орбітах (2: 3 - плутіно, і 1: 2), розсіяний диск в порівнянні з ним - набагато більш непостійне середовище. Об'єкти розсіяного диска часто можуть, як у випадку з Еридою, подорожувати «по вертикалі» майже на такі ж відстані, як і «по горизонталі». Моделювання показує, що орбіти об'єктів розсіяного диска можуть бути блукаючими і нестабільними і що подальша доля цих об'єктів - постійно викидатися з середини Сонячної системи в хмару Оорта або ще далі.

В межах Розсіяного диску сформувались Відокремлені транснептунові об'єкти (Detached SDO), що мають орбіти, які не могли утворитися через вплив Нептуна. Замість цього пропонується велика кількість пояснень, включаючи близький прохід іншої зірки[2], або віддаленого об'єкта розміру планети[3].

Орбіти[ред.ред. код]

Зазвичай розсіяні об'єкти характеризуються орбітами із середнім і високим ексцентриситетом, але їх перигелій становить не менше 35 а. о., не відчуваючи прямого впливу Нептуна (червоні відрізки). Плутіно (сірі відрізки для Плутона і Оркус) так само, як резонансні об'єкти з резонансом 2:5 (зелені), можуть проходити ближче до Нептуна, оскільки їх орбіти захищені резонансом. Умова перигелій > 35 а. о. - одна з визначальних характеристик об'єктів розсіяного диска. В розсіяному диску екстремальний ексцентриситет і великий нахил орбіти є нормою, а кругові орбіти, навпаки, є винятком.

Об'єкти розсіяного диска в порівнянні з класичними об'єктами.

Резонансні об'єкти (показані зеленим) не вважаються членами розсіяного диску. Однак, менші резонанси теж заселені і комп'ютерне моделювання показує, що багато об'єктів можуть бути насправді в слабкому резонансі з великим порядком (6:11, 4:9, 3:7, 5:12, 3:8, 2:7, 1:4).

Графіки орбіт[ред.ред. код]

Проекції орбіт.

Графіки в більш традиційному вигляді представляють види з полюса і екліптики (спрямлених) орбіт об'єктів розсіяного диска[4] (чорні) на тлі кьюбівано (сині) і резонансних (2:5) об'єктів (зелені). Як ще не класифіковані, об'єкти в діапазоні 50-100 а. о. намальовані сірим[5].

Питання існування розширеного розсіяного диска[ред.ред. код]

Розподіл розсіяних і відокремлених об'єктів. Розташування на діаграмі представляє велику піввісь орбіти (середня відстань до Сонця), а не поточний стан об'єкта. Седна зараз насправді ближче, ніж Эрида.

Відкриті об'єкти (148209) 2000 CR 105 і 2004 VN112 з перигелієм, занадто далеким від Нептуна, щоб він міг здійснювати на них вплив, привели до дискусії серед астрономів про нову підмножину малих планет, названу "Розширений розсіяний диск" (англ. extended scattered disc, E-SDO)[6]. Згодом ці об'єкти стали називати відокремленими об'єктами (англ. detached objects[7] або distant detached objects, DDO [3]). Класифікація, запропонована командою Deep Ecliptic Survey, вносить формальне розмежування між ближніми розсіяними об'єктами (які були розсіяні за рахунок взаємодії з Нептуном) і розширеними розсіяними об'єктами (таких, як Седна), використовуючи значення критерію Тіссеран, рівне 3[8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Martin J. Duncan, Harold F. Levison (1997). "A Disk of Scattered Icy Objects and the Origin of Jupiter-Family Comets". Science 276 (5319): 1670–1672. doi:10.1126/science.276.5319.1670. PMID 9180070.
  2. Alessandro Morbidelli and Harold F. Levison Scenarios for the Origin of the Orbits of the Trans-Neptunian Objects 2000 CR105 and 2003 VB12 The Astronomical Journal, (2004) 128, pp 2564—2576. Preprint
  3. а б Rodney S. Gomes, John J. Matese, and Jack J. Lissauer A Distant Planetary-Mass Solar Companion May Have Produced Distant Detached Objects To appear in Icarus (2006). Preprint
  4. Для класифікації орбіт був використаний Minor Planet Circular 2005-X77 Distant Minor planets. Більш нові дані можуть бути знайдені в MPC 2006-D28.
  5. Приблизно половина відомих орбіт точно не відома з точністю, достатньою для класифікації (це досить делікатне завдання для резонансних об'єктів).
  6. Evidence for an Extended Scattered Disk? at Observatoire de la Cote d’Azur
  7. Jewitt, David C.; A. Delsanti (2006). The Solar System Beyond The Planets. Solar System Update: Topical and Timely Reviews in Solar System Sciences. Springer-Praxis Ed. ISBN 3-540-26056-0.  (Preprint version (pdf))
  8. J. L. Elliot, S. D. Kern, K. B. Clancy, A. A. S. Gulbis, R. L. Millis, Марк В. Буйе, L. H. Wasserman, E. I. Chiang, A. B. Jordan, D. E. Trilling, and K. J. Meech The Deep Ecliptic Survey: A Search for Kuiper Belt Objects and Centaurs. II. Dynamical Classification, the Kuiper Belt Plane, and the Core Population. The Astronomical Journal, 129 (2006), pp. preprint


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.