Перейти до вмісту

Супутники Марса

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зовнішній вигляд і відносний розмір Фобоса і Деймоса
Орбіти Фобоса і Деймоса

Супутники Марса — два природні супутники — Фобос і Деймос, що обертаються навколо Марса.

Обидва супутники обертаються навколо своїх осей з тим же періодом, що й навколо Марса, тому завжди обернені до планети тим самим боком. Припливна дія Марса поступово сповільнює рух Фобоса, що врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс, або його руйнування по досягненні межі Роша. Деймос, навпаки, повільно віддаляється від Марса. Виникли дві основні гіпотези щодо походження супутників: перша припускає, що вони виникли з самого Марса, можливо, внаслідок гігантського удару, який, як вважається, створив марсіанську дихотомію та басейн Бореаліс . Друга припускає, що це захоплені астероїди. Обидві гіпотези сумісні з поточними даними, хоча майбутні місії з повернення зразків можуть дозволити розрізнити, яка з них є правильною. [1]

Історія

[ред. | ред. код]

Після того, як Галілео Галілей у 1610 році відкрив чотири супутники Юпітера, астрономи вважали, що в кожної наступної планети кількість супутників зростає вдвічі. Оскільки у Землі був відомий один супутник — Місяць, а в Юпітера — чотири, вважалося, що в Марса повинно бути два супутники. Дивним чином ця безпідставна з погляду науки гіпотеза справдилася.

Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер у 1610 році. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною спостерігаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса.

У 1643 році монах-капуцин Антон Марія Ширл стверджував, що бачив «марсіанські місяці».

Можливо, натхненна Кеплером (і цитуючи третій закон руху планет Кеплера ), сатира Джонатана Свіфта «Подорожі Гуллівера» (1726) згадує два супутники в частині 3, розділі 3 («Подорож до Лапути »), в якій описується відкриття астрономами Лапути двох супутників Марса на відстанях 3 та 5 марсіанських діаметрів з періодами 10 та 21,5 години. Фобос і Деймос (обидва знайдені в 1877 році, більш ніж через століття після роману Свіфта) мають фактичні орбітальні відстані 1,4 та 3,5 марсіанських діаметрів, а їхні відповідні орбітальні періоди становлять 7,66 та 30,35 години. [2] [3] У 20 столітті В. Г. Пермінов, конструктор космічних кораблів ранніх радянських космічних кораблів «Марс» і «Венера», припустив, що Свіфт знайшов і розшифрував записи, залишені марсіанами на Землі. [4] Однак, на думку більшості астрономів, Свіфт просто використовував поширений на той час аргумент, що оскільки внутрішні планети Венера та Меркурій не мали супутників, Земля мала одного, а Юпітер — чотирьох (відомих на той час), то Марс за аналогією повинен мати два. Крім того, оскільки вони ще не були відкриті, було зроблено висновок, що вони повинні бути малими та близькими до Марса. Це спонукало Свіфта приблизно точно оцінити їхні орбітальні відстані та періоди обертання. Крім того, Свіфту в розрахунках міг допомогти його друг, математик Джон Арбутнот . [5]

10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам.

У оповіданні Вольтера 1752 року « Мікромегас » про інопланетного гостя на Землі також згадуються два супутники Марса. Ймовірно, на Вольтера вплинув Свіфт. [6] [7] На знак визнання цих літературних посилань, два кратери на Деймосі називаються Свіфт і Вольтер, [8] [9] тоді як на Фобосі є один кратер під назвою regio, Лапута Регіо, та один під назвою planitia, Лагадо Планіція, обидва з яких названі на честь місць у «Подорожах Гуллівера» (вигадана Лапута, літаючий острів, та Лагадо, уявна столиця вигаданої нації Балнібарбі ). [10] Багато кратерів на Фобосі також названі на честь персонажів « Подорожей Гуллівера» .[11]

У 1877 році американський астроном Асаф Голл, працюючи в військово-морській обсерваторії США з найбільшим у світі 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті виявив Фобос і Деймос — два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які передбачав Свіфт за 150 років до того. Їх названо на честь давньогрецьких міфологічних богів, супутників Марса та війни — Фобоса (Страх) та Деймоса (Жах).

Відкриття

Асаф Холл відкрив Деймос 12 серпня 1877 року приблизно о 07:48 UTC, а Фобос — 18 серпня 1877 року в Військово-морській обсерваторії США ( Стара військово-морська обсерваторія у Фоггі-Боттом) у Вашингтоні, округ Колумбія, приблизно о 09:14 GMT (сучасні джерела, використовуючи астрономічну домовленість до 1925 року, яка починалася опівдні, [12] вказують час відкриття як 11 серпня 14:40 та 17 серпня 16:06 за вашингтонським часом відповідно). [13] [14] [15] У той час він навмисно шукав марсіанські супутники. Холл раніше бачив те, що виглядало як марсіанський супутник, 10 серпня, але через негоду він не міг остаточно ідентифікувати їх до пізніше.

Асаф Холл III, відкривач Фобоса та Деймоса


Холл записав своє відкриття Фобоса у своєму зошиті наступним чином: [16]

"Я повторив обстеження на початку ночі 11-го [серпня 1877 року] і знову нічого не знайшов, але, спробувавши ще раз через кілька годин, я виявив слабкий об'єкт на наступному боці та трохи північніше планети. Я ледве встиг спостерігати його положення, коли туман з річки зупинив роботу. Це було о пів на третю годину ночі 11-го. Хмарна погода трималася кілька днів.

«15 серпня погода виглядала більш багатообіцяючою, я спав в обсерваторії. Небо прояснилося з грозою об 11-й годині, і пошуки були відновлені. Однак атмосфера була в дуже поганому стані, а Марс був настільки палким і нестійким, що нічого не можна було побачити з об'єкта, який, як ми тепер знаємо, на той час був так близько до планети, що був невидимим.

«16 серпня об’єкт знову було знайдено на наступному боці планети, і спостереження тієї ночі показали, що він рухається разом із планетою, і якщо це супутник, то знаходиться поблизу одного з її видовжень. До цього часу я нікому нічого не говорив в обсерваторії про свої пошуки супутника Марса, але, виходячи з обсерваторії після цих спостережень 16-го числа, близько третьої години ночі, я сказав своєму асистенту Джорджу Андерсону, якому я показав об’єкт, що, на мою думку, я відкрив супутник Марса. Я також сказав йому мовчати, оскільки не хочу, щоб щось говорили, доки це не виявиться поза сумнівом. Він нічого не сказав, але річ була надто гарною, щоб її тримати в собі, і я сам її видав. 17 серпня між першою та другою годиною, коли я скорочував свої спостереження, професор Ньюкомб зайшов до мене в кімнату, щоб пообідати, і я показав йому свої вимірювання слабкого об’єкта поблизу Марса, які довели, що він рухається разом із планетою.

17 серпня, чекаючи та спостерігаючи за зовнішнім супутником, було відкрито внутрішній. Спостереження 17-го та 18-го числа поставили поза сумнівом характер цих об'єктів, і про відкриття публічно оголосив адмірал Роджерс."

Для відкриття був використаний телескоп з діаметром 26 дюймів (66 см) рефрактор (телескоп з лінзою), який тоді розташовувався у Фоггі-Боттом. [17] У 1893 році лінзу було перемонтовано та розміщено в новому куполі, де вона залишається і до 21 століття. [18]

Імена, спочатку написані як Фобус та Деймус відповідно, були запропоновані Генрі Маданом ( – ), викладачем наук з Ітона, з книги XV «Іліади», де Арес викликає Страх та Жах. [19] Онукою брата Генрі Мадана, соколяра Мадана, була Венеція Берні, яка першою запропонувала ім'я Плутон .


Містифікація з місяцем на Марсі

У 1959 році Вальтер Скотт Х'юстон влаштував відомий першоквітневий розіграш у квітневому випуску газети «Great Plains Observer», стверджуючи, що «доктор Артур Хаялл з Університету Сьєрри повідомляє, що супутники Марса насправді є штучними супутниками». Як доктор Хаялл, так і Університет Сьєрри були вигаданими. Розіграш привернув увагу всього світу, коли твердження Х'юстона було серйозно повторено радянським вченим Йосипом Шкловським [20], який, спираючись на пізніше спростовану оцінку щільності, припустив, що Фобос — це порожниста металева оболонка .

Нещодавні опитування

Були проведені пошуки додаткових супутників. У 2003 році Скотт С. Шеппард та Девід К. Джуїтт обстежили майже всю сферу Хілла Марса в пошуках нерегулярних супутників . Однак розсіяне світло від Марса завадило їм дослідити внутрішні кілька кутових хвилин, де знаходяться супутники Фобос та Деймос. Не було знайдено жодних нових супутників з видимою граничною червоною зоряною величиною 23,5, що відповідає радіусам приблизно 0,09. км з використанням альбедо 0,07. [21]


Характеристики

Порівняння розмірів Фобоса, Деймоса та Місяця (праворуч)

Якщо дивитися з поверхні Марса поблизу екватора, повний Фобос виглядатиме приблизно на третину меншим за повний Місяць на Землі. Його кутовий діаметр становить від 8' (висхідний) до 12' (верхній). Через близьку орбіту він виглядатиме меншим, коли спостерігач знаходиться далі від марсіанського екватора, доки повністю не опуститься за горизонт, коли спостерігач наближається до полюсів; таким чином, Фобос не видно з полярних крижаних шапок Марса. Деймос виглядатиме більше як яскрава зірка або планета (лише трохи більша, ніж Венера з Землі) для спостерігача на Марсі. Його кутовий діаметр становить близько 2'. Кутовий діаметр Сонця, якщо дивитися з Марса, навпаки, становить близько 21'. Таким чином, повних сонячних затемнень на Марсі не буває, оскільки супутники занадто малі, щоб повністю закрити Сонце. З іншого боку, повні місячні затемнення Фобоса трапляються майже щоночі. [22]

Рух Фобоса та Деймоса дуже відрізнятиметься від руху земного Місяця. Швидкісний Фобос сходить на заході, заходить на сході та знову сходить лише за одинадцять годин, тоді як Деймос, перебуваючи лише за межами синхронної орбіти, сходить, як і очікувалося, на сході, але дуже повільно. Незважаючи на 30-годинний обертання, йому потрібно 2,7 дня, щоб зайти на заході, оскільки він повільно відстає від обертання Марса.

Обидва супутники припливно замкнені, завжди повернуті до Марса однією стороною. Оскільки Фобос обертається навколо Марса швидше, ніж обертається сама планета, припливні сили повільно, але неухильно зменшують його орбітальний радіус. У певний момент у майбутньому, коли він потрапить у межу Роша, Фобос буде розбитий цими припливними силами і або врізається в Марс, або утворить кільце. [23] [24] Кілька рядів кратерів на поверхні Марса, нахилені далі від екватора, чим старші вони, свідчать про те, що, можливо, були й інші малі супутники, які зазнали долі, очікуваної від Фобоса, і що марсіанська кора в цілому змістилася між цими подіями. [25] Деймос, з іншого боку, знаходиться достатньо далеко, що його орбіта повільно розширюється, [26] подібно до земного Місяця.


Орбітальні деталі

Мітка

[28]

Ім'я та вимова Зображення Діаметр (км) Поверхня

площа ( км² )

Маса (кг) Напівосновний

вісь (км)

Орбітальний

період (год)

Середній схід місяця

період (год, день)

Ексцентричність Нахил (°) [29]
Я Фобос [ˈfoʊbəs]

FOH-bəs

22,2 км (13,8 миля) (27×21,6×18,8 км) 1548 км 2 10,7 × 1015 9,377 км (5,827 миля) 7.66 11,12 год (0,463 д) 0,0151 1.093
ІІ Деймос [ˈdaɪməs]

DY-məss

12,6 км (7,8 миля)

(10×12×16 км)

483 км 2 × 1015 23,460 км (14,577 миля) 30.31 131 год (5,44 дн) 0,00033 0,93
Відносні розміри та відстань між Марсом, Фобосом та Деймосом у масштабі

(Завантажте зображення в повному розмірі, щоб побачити обидва супутники Марса.)

5 березня 2024 року: NASA опублікувала зображення транзитів супутників Деймос, Фобос та планети Меркурій, отримані марсоходом Perseverance на планеті Марс.

Транзити, спостережені з Марса марсоходом «Perseverance»
Транзит Деймоса
(19 січня 2024 р.)
Транзит Фобоса (місяця)
(8 лютого 2024 р.)
Транзит Меркурія (планети)
(28 жовтня 2023 р.)

Походження

Анімація, що ілюструє походження супутників з поясу астероїдів

Походження марсіанських супутників досі залишається суперечливим. [30] Фобос і Деймос мають багато спільного з вуглецевими астероїдами C-типу, зі спектрами, альбедо та щільністю, дуже схожими на астероїди C- або D-типу. [31] Виходячи з їхньої подібності, одна з гіпотез полягає в тому, що обидва супутники можуть бути захопленими астероїдами головного поясу . [32] [33] Обидва супутники мають дуже кругові орбіти, які лежать майже точно в екваторіальній площині Марса, і тому для початку захоплення потрібен механізм для циркуляції початково високо ексцентричної орбіти та регулювання її нахилу до екваторіальної площини, найімовірніше, шляхом поєднання атмосферного опору та припливних сил, [34] хоча неясно, чи достатньо часу для цього є для Деймоса. [30] Захоплення також вимагає розсіювання енергії. Поточна атмосфера Марса занадто розріджена, щоб захопити об'єкт розміром з Фобос шляхом атмосферного гальмування. [30] Джеффрі Лендіс зазначив, що захоплення могло статися, якби початкове тіло було подвійним астероїдом, який відокремився під дією припливних сил. [33]


Походження марсіанських супутників досі залишається суперечливим. [35] Фобос і Деймос мають багато спільного з вуглецевими астероїдами C-типу, зі спектрами, альбедо та щільністю, дуже схожими на астероїди C- або D-типу. [36] Виходячи з їхньої подібності, одна з гіпотез полягає в тому, що обидва супутники можуть бути захопленими астероїдами головного поясу . [37] [38] Обидва супутники мають дуже кругові орбіти, які лежать майже точно в екваторіальній площині Марса, і тому для початку захоплення потрібен механізм для циркуляції початково високо ексцентричної орбіти та регулювання її нахилу до екваторіальної площини, найімовірніше, шляхом поєднання атмосферного опору та припливних сил, [39] хоча неясно, чи достатньо часу для цього є для Деймоса. [35] Захоплення також вимагає розсіювання енергії. Поточна атмосфера Марса занадто розріджена, щоб захопити об'єкт розміром з Фобос шляхом атмосферного гальмування. [35] Джеффрі Лендіс зазначив, що захоплення могло статися, якби початкове тіло було подвійним астероїдом, який відокремився під дією припливних сил. [38]

Фобос може бути об'єктом Сонячної системи другого покоління, який утворився на орбіті після формування Марса, а не одночасно з тієї ж хмари народження, що й Марс. [40]

Інша гіпотеза полягає в тому, що Марс колись був оточений багатьма тілами розміром з Фобос і Деймос, можливо, викинутими на орбіту навколо нього внаслідок зіткнення з великою планетозималлю . [41] Висока пористість внутрішньої частини Фобоса (на основі щільності 1,88 г/ см³, порожнечі, за оцінками, становлять від 25 до 35 відсотків об'єму Фобоса) не узгоджується з астероїдним походженням. [42] Спостереження Фобоса в тепловому інфрачервоному діапазоні свідчать про склад, що містить переважно філосилікати, які добре відомі з поверхні Марса. Спектри відрізняються від спектрів усіх класів хондритових метеоритів, що знову ж таки вказує на відхилення від астероїдного походження. [43] Обидва набори висновків підтверджують походження Фобоса з матеріалу, викинутого внаслідок удару об Марс, який реаккреціював на марсіанській орбіті, [44] подібно до поширеної теорії походження земного Місяця.

Супутники Марса, можливо, виникли з величезного зіткнення з протопланетою, маса якої втричі менша за масу Марса, що утворило кільце навколо Марса. Внутрішня частина кільця утворила великий супутник. Гравітаційна взаємодія між цим супутником і зовнішнім кільцем утворила Фобос і Деймос. Пізніше великий супутник зіткнувся з Марсом, але два малих супутники залишилися на орбіті. Ця теорія узгоджується з дрібнозернистою поверхнею супутників та їхньою високою пористістю. Зовнішній диск мав би створити дрібнозернистий матеріал. [45] [46] Моделювання показують, що об'єкт, що зіткнувся з Марсом, мав бути в діапазоні розмірів Церери та Вести, оскільки більший удар створив би масивніший диск і супутники, які б запобігли виживанню крихітних супутників, таких як Фобос і Деймос. [47]

Зовсім недавно Амірхоссейн Багері та його колеги з ETH Zurich та Військово-морської обсерваторії США запропонували нову гіпотезу щодо походження супутників. Аналізуючи сейсмічні та орбітальні дані місії Mars InSight та інших місій, вони припустили, що супутники народжуються внаслідок руйнування спільного батьківського тіла приблизно від 1 до 2,7 мільярда років тому. Спільний прабатько Фобоса та Деймоса, найімовірніше, був зіткнутий з іншим об'єктом і розбився, утворивши Фобос і Деймос. [48] Але нещодавня робота припускає, що малоймовірно, що Фобос і Деймос відокремилися безпосередньо від одного предкового супутника. [49] Вони використовують моделювання N тіл, щоб показати, що сценарій з одним предковим супутником повинен призвести до зіткнення між двома супутниками, що призведе до утворення кільця уламків через 10⁴ років.

Інша гіпотеза полягає в тому, що Марс зазнав удару об'єкта з-за орбіти Сатурна або Нептуна, масою близько 3% від маси планети та що складається щонайменше на 30% і до 70% з водяного льоду. Це створило б диск навколо планети з великою кількістю води, яка охолоджувала її та змінювала хімічний склад гірських порід, ймовірно, утворюючи тип мінералів, які називаються філосилікатами . [50]

Розвідка

Минулі спроби та пропозиції

Хоча багато марсіанських зондів надавали зображення та інші дані про Фобос і Деймос, лише деякі з них були призначені для цих супутників і мали намір здійснити проліт або посадку на поверхню. Два зонди в рамках радянської програми «Фобос» були успішно запущені в 1988 році, але жоден з них не здійснив запланованих стрибків на Фобос і Деймос через невдачі (хоча «Фобос-2» успішно сфотографував Фобос). Пострадянський російський зонд «Фобос-Ґрунт» мав стати першою місією з повернення зразків з Фобоса, але через невдачу ракети він залишився на навколоземній орбіті в 2011 році. Спроби реактивувати апарат були невдалими, і він повернувся на Землю в результаті неконтрольованого повернення 15 січня 2012 року над Тихим океаном, на захід від Чилі . [51] [52] [53]

У 1997 та 1998 роках місію Aladdin було обрано фіналістом програми NASA Discovery . План полягав у тому, щоб відвідати Фобос і Деймос і запустити снаряди по супутниках. Зонд мав збирати викиди під час повільного прольоту. Ці зразки мали бути повернуті на Землю для дослідження через три роки. Зрештою, NASA відхилила цю пропозицію на користь MESSENGER, зонда до Меркурія. [54]

У 2007 році Європейське космічне агентство та EADS Astrium запропонували та розробили місію до Фобоса у 2016 році з посадковим модулем та поверненням зразків, але ця місія так і не була здійснена. [ потрібне посилання ] Канадське космічне агентство розглядає можливість місії «Фобос: розвідка та міжнародне дослідження Марса» (PRIME) до Фобоса з орбітальним апаратом та посадковим модулем з 2007 року. [ потрібне посилання ] З 2013 року NASA розробляло концепцію місії Phobos Surveyor з орбітальним апаратом та невеликим марсоходом. [55] [56] Місія NASA PADME була розроблена для проведення кількох прольотів повз марсіанські супутники, але не була обрана для розробки. [57] Також NASA оцінило концептуальну місію OSIRIS-REx II для повернення зразків з Фобоса. [58] Була розроблена ще одна місія з повернення зразків з Деймоса під назвою Gulliver . [59]

Поточні пропозиції

JAXA планує запустити місію Martian Moons eXploration (MMX) у 2026 році, щоб доставити перші зразки з Фобоса. [60] [61] Космічний апарат вийде на орбіту навколо Марса, потім пересяде на Фобос, [62] приземлиться один або два рази та збере частинки реголіту, схожі на пісок, за допомогою простої пневматичної системи. [63] Місія посадкового модуля має на меті отримати щонайменше 10 г (0,35 ун.) зразків. [64] [65] Потім космічний корабель злетить з Фобоса та здійснить кілька прольотів повз менший супутник Деймос, перш ніж відправити модуль повернення назад на Землю, який прибуде туди в липні 2029 року. [62] [60]

Галерея

Орбіти супутників та космічних апаратів, що обертаються навколо Марса.[67]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kuramoto, Kiyoshi (23 липня 2024). Origin of Phobos and Deimos Awaiting Direct Exploration. Annual Review of Earth and Planetary Sciences (англ.). 52 (1): 495—519. Bibcode:2024AREPS..52..495K. doi:10.1146/annurev-earth-040522-110615. ISSN 0084-6597.
  2. ↑ Galileo's Anagrams and the Moons of Mars. www.mathpages.com. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  3. ↑ Close Inspection for Phobos. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. One idea is that Phobos and Deimos, Mars's other moon, are captured asteroids.
  4. ↑ (Звіт). ISBN 0-16-058859-6. {{cite report}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. ↑ Lamont, Roscoe (1925). The moons of Mars. Popular Astronomy. 33: 496. Bibcode:1925PA.....33..496L.
  6. ↑ Sheehan, William (1 вересня 1996). The Planet Mars: A History of Observation and Discovery (вид. 2nd). Tucson: University of Arizona Press. ISBN 9780816516414.
  7. ↑ Voltaire explained that since Mars is further from the Sun than Earth is, it could not make do with less than two moons. (Patrick Moore, 2000, The Wandering Astronomer)
  8. ↑ Swift. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  9. ↑ Voltaire. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  10. ↑ {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
  11. ↑ {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
  12. ↑ Campbell, W.W. (1918). The Beginning of the Astronomical Day. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 30 (178): 358. Bibcode:1918PASP...30..358C. doi:10.1086/122784.
  13. ↑ Notes. The Observatory. 1: 181. 1877. Bibcode:1877Obs.....1..181.
  14. ↑ Hall, Asaph (1877). Observations of the Satellites of Mars. Astronomische Nachrichten. 91 (1): 11—14. Bibcode:1877AN.....91...11H. doi:10.1002/asna.18780910103. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 липня 2021.
  15. ↑ Morley, T. A. (1989). A catalogue of ground-based astrometric observations of the Martian satellites, 1877-1982. Astronomy and Astrophysics Supplement Series. 77 (2): 209. Bibcode:1989A&AS...77..209M.
  16. ↑ Notes on some Points connected with the Progress of Astronomy during the Past Year. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 38 (4): 206. 8 лютого 1878. doi:10.1093/mnras/38.4.190.
  17. ↑ Telescope: Naval Observatory 26-inch Refractor. amazing-space.stsci.edu. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 29 жовтня 2018.
  18. ↑ The 26-inch "Great Equatorial" Refractor. United States Naval Observatory. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  19. ↑ Knorre, V. (1878). Entdeckung zweier Planeten. Astronomische Nachrichten. 92 (3): 47—48. Bibcode:1878AN.....92...47K. doi:10.1002/asna.18780920305. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 липня 2021.
  20. ↑ Jefferson City Post-Tribune 4 May 1959
  21. ↑ Sheppard, Scott S.; Jewitt, David; Kleyna, Jan (November 2004). A Survey for Outer Satellites of Mars: Limits to Completeness. The Astronomical Journal. 128 (5): 2542—2546. arXiv:astro-ph/0409522. Bibcode:2004AJ....128.2542S. doi:10.1086/424541. ISSN 1538-3881.
  22. ↑ Astrobiology Exclusive News You Can't Afford to Miss - Astrobio.net. Astrobiology Magazine. Архів оригіналу за 20 лютого 2021. Процитовано 29 жовтня 2018.
  23. ↑ Шаблон:Cite APOD
  24. ↑ December 2017, Nola Taylor Redd 08 (8 грудня 2017). Phobos: Facts About the Doomed Martian Moon. Space.com (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 13 червня 2020.
  25. ↑ NASA - New Map Provides More Evidence Mars Once Like Earth. www.nasa.gov. Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 29 жовтня 2018.
  26. ↑ Mission To Mars - Project-based Learning (PDF). www.edb.utexas.edu. Архів оригіналу (PDF) за 17 червня 2011. Процитовано 29 жовтня 2018.
  27. ↑ Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program. {{cite encyclopedia}}: Зовнішнє посилання в |entry-url= (довідка); |access-date= вимагає |url= (довідка)
  28. ↑ Label refers to the Roman numeral attributed to each moon in order of their discovery.[27]
  29. ↑ Orbital inclinations are given to Mars's equator.
  30. ↑ а б в Burns, J. A. "Contradictory Clues as to the Origin of the Martian Moons," in Mars, H. H. Kieffer et al., eds., U. Arizona Press, Tucson, 1992
  31. ↑ New Views of Martian Moons. Архів оригіналу за 14 листопада 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  32. ↑ Close Inspection for Phobos. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. One idea is that Phobos and Deimos, Mars's other moon, are captured asteroids.
  33. ↑ а б Landis, G. A. (2002). Origin of Martian Moons from Binary Asteroid Dissociation. American Association for the Advancement of Science Annual Meeting. Boston, MA. arXiv:0903.3434.
  34. ↑ Cazenave, A.; Dobrovolskis, A.; Lago, B. (1980). Orbital history of the Martian satellites with inferences on their origin. Icarus. 44 (3): 730—744. Bibcode:1980Icar...44..730C. doi:10.1016/0019-1035(80)90140-2.
  35. ↑ а б в Burns, J. A. "Contradictory Clues as to the Origin of the Martian Moons," in Mars, H. H. Kieffer et al., eds., U. Arizona Press, Tucson, 1992
  36. ↑ New Views of Martian Moons. Архів оригіналу за 14 листопада 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  37. ↑ Close Inspection for Phobos. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. One idea is that Phobos and Deimos, Mars's other moon, are captured asteroids.
  38. ↑ а б Landis, G. A. (2002). Origin of Martian Moons from Binary Asteroid Dissociation. American Association for the Advancement of Science Annual Meeting. Boston, MA. arXiv:0903.3434.
  39. ↑ Cazenave, A.; Dobrovolskis, A.; Lago, B. (1980). Orbital history of the Martian satellites with inferences on their origin. Icarus. 44 (3): 730—744. Bibcode:1980Icar...44..730C. doi:10.1016/0019-1035(80)90140-2.
  40. ↑ Martin Pätzold & Olivier Witasse (4 березня 2010). Phobos Flyby Success. ESA. Архів оригіналу за 7 березня 2010. Процитовано 4 березня 2010.
  41. ↑ Craddock, R. A.; (1994); The Origin of Phobos and Deimos, Abstracts of the 25th Annual Lunar and Planetary Science Conference, held in Houston, TX, 14–18 March 1994, p. 293
  42. ↑ Andert, T. P.; Rosenblatt, P.; Pätzold, M.; Häusler, B. та ін. (7 травня 2010). Precise mass determination and the nature of Phobos. Geophysical Research Letters. American Geophysical Union. 37 (L09202): n/a. Bibcode:2010GeoRL..37.9202A. doi:10.1029/2009GL041829. Архів оригіналу за 26 червня 2010. Процитовано 1 жовтня 2010.
  43. ↑ Giuranna, M.; Roush, T. L.; Duxbury, T.; Hogan, R. C. та ін. (2010). Compositional Interpretation of PFS/MEx and TES/MGS Thermal Infrared Spectra of Phobos (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 12 травня 2011. Процитовано 1 жовтня 2010.
  44. ↑ Mars Moon Phobos Likely Forged by Catastrophic Blast. www.space.com. Space.com. 27 вересня 2010. Архів оригіналу за 30 вересня 2010. Процитовано 1 жовтня 2010.
  45. ↑ Rosenblatt, Pascal; Charnoz, Sébastien; Dunseath, Kevin M.; Terao-Dunseath, Mariko; Trinh, Antony; Hyodo, Ryuki; Genda, Hidenori; Toupin, Stéven (2016). Accretion of Phobos and Deimos in an extended debris disc stirred by transient moons (PDF). Nature Geoscience. 9 (8): 581—583. Bibcode:2016NatGe...9..581R. doi:10.1038/ngeo2742. Архів (PDF) оригіналу за 9 березня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  46. ↑ A giant impact: Solving the mystery of how Mars' moons formed. ScienceDaily. 4 липня 2016. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 1 серпня 2021.
  47. ↑ Giant Impact May Have Created Mars Moons | Space. Space.com. 18 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 26 січня 2020.
  48. ↑ Bagheri, Amirhossein; Khan, Amir; Efroimsky, Michael; Kruglyakov, Mikhail; Giardini, Domenico (22 лютого 2021). Dynamical evidence for Phobos and Deimos as remnants of a disrupted common progenitor. Nature Astronomy (англ.). 5 (6): 539—543. Bibcode:2021NatAs...5..539B. doi:10.1038/s41550-021-01306-2. ISSN 2397-3366. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  49. ↑ Hyodo, Ryuki; Genda, Hidenori; Sekiguchi, Ryosuke; Madeira, Gustavo; Charnoz, Sébastien (1 серпня 2022). Challenges in Forming Phobos and Deimos Directly from a Splitting of an Ancestral Single Moon. The Planetary Science Journal (англ.). 3 (8): 204. arXiv:2208.04794. Bibcode:2022PSJ.....3..204H. doi:10.3847/psj/ac88d2. ISSN 2632-3338.
  50. ↑ Icy Impactor Might Explain the Formation of Mars's Moons
  51. ↑ Russia's failed Phobos-Grunt space probe heads to Earth. BBC News. 14 січня 2012.
  52. ↑ Russian space probe crashes into Pacific Ocean. Fox News Channel. 15 січня 2012. Архів оригіналу за 15 січня 2012.
  53. ↑ Russia asks if US radar ruined Phobos-Grunt space probe. NBC News. 17 січня 2012. Архів оригіналу за 24 вересня 2020.
  54. ↑ Mueller, J. T.; Guo, Y.; von Mehlem, U. I.; Cheng, A. F. (January 2003). Aladdin mission concept. Acta Astronautica. 52 (2): 211—218. Bibcode:2003AcAau..52..211M. doi:10.1016/S0094-5765(02)00159-5.
  55. ↑ Pandika, Melissa (28 грудня 2012). Stanford researchers develop acrobatic space rovers to explore moons and asteroids. Stanford Report. Stanford, California. Stanford News Service. Процитовано 3 січня 2013.
  56. ↑ Tarantola, Andrew (2 січня 2013). NASA's Developing Robotic "Hedgehogs" to Explore a Maritan Moon. Gizmodo. Gizmodo. Процитовано 3 січня 2013.
  57. ↑ NASA Selects Two Missions to Explore the Early Solar System. 4 січня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  58. ↑ Elifritz, T. L. (2012). OSIRIS-REx II to Mars — Mars Sample Return from Phobos and Deimos. Concepts and Approaches for Mars Exploration. 1679: 4017. Bibcode:2012LPICo1679.4017E.
  59. ↑ Britt, D. T.; Robinson, M.; Gulliver Team (2004). The Gulliver sample return mission to Deimos. 35th COSPAR Scientific Assembly. 35: 3897. Bibcode:2004cosp...35.3897B. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 3 вересня 2020.
  60. ↑ а б MMX - Martian Moons eXploration. MMX at JAXA.
  61. ↑ JAXA plans probe to bring back samples from moons of Mars. 10 червня 2015.
  62. ↑ а б Clark, Stephen (20 листопада 2017). NASA confirms contribution to Japanese-led Mars mission. Spaceflight Now.
  63. ↑ How to find the best samples on a moon: Building relationships and solving engineering challenges in France. JAXA News. 4 грудня 2017.
  64. ↑ Gravity both too strong and too weak: landing on the Martian moons. JAXA News. 31 серпня 2017.
  65. ↑ Fujimoto, Masaki (11 січня 2017). JAXA's exploration of the two moons of Mars, with sample return from Phobos (PDF). Lunar and Planetary Institute. Процитовано 23 березня 2017.
  66. ↑ Ainsworth, Diane (11 вересня 1998). Martian moon Phobos hip-deep in powder. JPL. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 29 жовтня 2018.
  67. ↑ Webster, Guy (4 травня 2015). Traffic Around Mars Gets Busy. NASA. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 5 травня 2015.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Бурба Г. Приёмный сын Марса : [рос.] // Вокруг света. — Молодая гвардия, 2011. — № 10.
  • Силкин Б. И. В мире множества лун. — 150000 прим.
Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Супутники_Марса&oldid=46378261