Очікує на перевірку

Балаян Роман Гургенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роман Гургенович Балаян)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Гургенович Балаян
вірм. Ռոման Գուրգենի Բալայան
Зображення
Зображення
Ім'я при народженніРоман Гургенович
Балаян
Дата народження15 квітня 1941(1941-04-15) (83 роки)
Місце народженнясело Неркін Оратаг, Мартакертський район, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР,
Україна Україна
Alma materJerevan Theatre Instituted[1] і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1969)[1]
Професіякінорежисер, сценарист, продюсер
Кар'єра1969—дотепер
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
Нагороди

 

Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Народний артист України
Державна премія України імені Олександра Довженка
Державна премія України імені Олександра Довженка
 Державна премія СРСР
IMDbID 0049494
romanbalayan.com
CMNS: Балаян Роман Гургенович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Балаян.

Роман Гургенович Балаян (нар. 15 квітня 1941(19410415), село Неркін Оратаг, Мартакертський район, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР, СРСР) — радянський і український кінорежисер, сценарист і кінопродюсер вірменського походження. Лауреат Державної премії СРСР (1987). Народний артист України (1997).[2] Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2024). Дійсний член Національної академії мистецтв України. Президент Спілки вірмен України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Роман Гургенович Балаян народився 15 квітня 1941 року в селі Неркін Оратаг Мартакертського району Нагірно-Карабаської автономної області Азербайджанської РСР[3]. Роман — не характерне ім'я для вірмен. Але його батько Гурген Балаян, котрому так і не судилося побачити нащадка (він загинув у 1942 р. на війні), в листі попросив дружину назвати сина іменем загиблого побратима з Фінської війни.

У 1959—1961 роках був актором Степанакертського театру. У 1961 — 1964 роках він навчався на режисерському факультеті Єреванського театрального інституту, а в 1969 році Роман Балаян закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого.

Як кінорежисер, Балаян починав у 1970 році на Київській кіностудії. У 1980-их працював викладачем у Москві на Вищих курсах сценаристів та режисерів Держкіно СРСР[en], в його майстерні зокрема навчався Сергій Маслобойщиков.[4] Крім кінофільмів знімав телеверсії спектаклів Московського театру «Сучасник» («Анфіса», 1993; «Хто боїться Вірджинії Вульф?»).

Постійно живе і працює в Україні. Член Спілки кінематографістів України. Безпартійний.

З 1996 р. Роман Балаян є директором Телекінорадіокомпанії «Ілюзіон-фільмз» (продюсував фільми «Два місяці, три сонця», «Театр приречених»).

Творчість

[ред. | ред. код]
Роман Балаян на Книжковому Арсеналі 2021

Роман Балаян вважає себе учнем Сергія Параджанова. Як режисер дебютував у 1973 році, поставивши фільм «Ефект Ромашкіна». Другий художній фільм Балаяна «Бірюк» був номінований в 1977 році на Берлінале на «Золотого Ведмедя». Його фільм «Польоти уві сні та наяву» в 1987 році став одним з найкасовіших хітів радянського кіно. Знятий у 1982 і показаний в прокаті в середині перебудови, він приголомшливо узагальнив трагедію покоління, що жило в умовах глибоко абсурдних реалій режиму пізнього соціалізму. У 1986 році художній фільм Балаяна «Бережи мене, мій талісмане», дія якого відбувається в Болдіні, змоделював ситуацію Пушкіна і Дантеса в наш час. У фільмі знялася ціла плеяда знаменитих акторів: Олег Янковський, Тетяна Друбич, Олександр Абдулов, Олександр Збруєв, Михайло Козаков, Булат Окуджава. Цей фільм отримав «Золотий Тюльпан» Стамбульського міжнародного кінофестивалю. Після розпаду Радянського Союзу Балаян створює ряд фільмів, які мали великий глядацький успіх. Його художня драма «Два місяця, три сонця» (за сцен. М. Мареєвої) була номінована в 1998 році на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах на «Кришталевий Глобус».

Головний тип балаянівського героя — відлюдник, якого роздирають суперечності, який не може знайти свого місця в навколишньому світі. Він зняв небагато фільмів, але вони незмінно викликають цікавість глядачів і високу оцінку критиків: «Польоти уві сні і наяву», «Леді Макбет Мценського повіту», «Два місяці, три сонця», «Райські птахи», «Філер».[5]. У створенні багатьох своїх фільмів режисер брав участь також і як сценарист.

Працював з багатьма визнаними акторами, серед яких такі «зірки» як Олег Янковський, Олександр Абдулов, Олег Меньшиков, Олег Табаков, Людмила Гурченко, Микита Міхалков і Лев Дуров. При цьому своїм основним режисерським завданням вважав за необхідність «зламати всі попередні напрацювання та штампи актора і переконати його у своєму задумі, в своїй силі та розумі».

Нагороди

[ред. | ред. код]

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Під час російської інтервенції в Україну у березні 2014 року разом з іншими українськими діячами культури підписав листа до російських колег, в якому розвінчувалися міфи кремлівської пропаганди щодо Євромайдану та «утисків і навіть переслідування російськомовних людей»[12].

У 2018 підтримав українського режисера Олега Сенцова, незаконно ув'язненого у Росії[13]

Роман Балаян про…

[ред. | ред. код]

… Україну

[ред. | ред. код]
...закохався в українську мову. Нею пишу, читаю, можу й розмовляти, але соромлюся... В Росії чую від декого: ну що ти, Ромо, — все мова, мова... Кажу їм: вона надзвичайна! Не люблю слова «патріот», не вживаю його. Називаю себе відповідальним громадянином України.

… українців

[ред. | ред. код]
- Якби в Україні існували звання чи орден для людей, які все життя не перестають бути собою, хто гідний такої нагороди, на ваш погляд?

- Це називається внутрішньою свободою, з якою за будь-якої зміни влади, світогляду людина не зраджує собі. Такі Іван Дзюба, Ліна Костенко, філософи-гуманітарії, люди моєї хвилі.

- Хто ще з українських особистостей найрідніший вам по духу?

- Ще був Іван Миколайчук. Якщо брати надто високо.

… Івана Миколайчука

[ред. | ред. код]
Іван Миколайчук любив усі мої фільми. «Бірюку» просто заздрив, а коли «Польоти...» подивився, сказав: "Не розмовлятиму з тобою, якщо виріжеш хоч один кадр". "А ти згадай, що я тобі сказав про «Вавилон», - відповів я. «Вавилон» він зняв на рік раніше. Письменники згоджувалися з думкою напівцекашною: фільм настільки геніальний, що якщо й виріжеш щось, нічого не зміниться. Я тоді встав і сказав: "Іване, якщо хоч кадр виріжеш з цього фільму, він дуже зміниться".

… акторів

[ред. | ред. код]
Окрім таланту, Олег (Янковський) був високого поняття честі, гідності та порядності. Абдулов — людиною взагалі у всіх проявах, на п'ять життів за секунду. Тому він так рано відійшов. Табаков розумний і завжди думає про інших, йому вистачає власної знаменитості. Михайло Голубович з Луганська — актор, який у мене на зйомках у «Бірюку» носив камеру. Механік попросив платити йому у важкодоступних місцях. Я сказав: гаразд, заплатіть (з мого гаманця, звичайно). Раптом Мишко підійшов: я її тягатиму. Він із найдобріших і найчуйніших людей.

… політику Кремля

[ред. | ред. код]
Кремль збожеволів, поставивши проти себе не тільки Україну, а й увесь світ. Я завжди любив все російське: і російську літературу, і російських людей, і російську мову, але з моменту вступу кованого черевика на кримську землю я розумію, що таке Кремль. Я люблю все російське, але ніколи не любив російський уряд: .. царський, радянський, нинішній. Повторюю: по-моєму, Кремль збожеволів, і він за це може дуже здорово поплатитися.

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Режисер

[ред. | ред. код]

Сценарист

[ред. | ред. код]

Продюсер

[ред. | ред. код]
  • Вбити змія (серіал) (2007)
  • Літній дощ (2002)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б collective author Балаян Роман Ґурґенович — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ Указ Президента України від 04.12.1997 року № 1331/97 «Про відзначення працівників культури і мистецтва»
  3. ↑ Балаян Роман Гургенович. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 1 червня 2020.
  4. ↑ Маслобойщиков Сергій Володимирович. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 6 квітня 2019.
  5. ↑ О. Мусієнко. Фільм, про який сперечаються: «Філер» Романа Балаяна: // На екранах України. — 1988. — 11 черв.
  6. ↑ [1]«Газета по-українськи» № 810 за 08.04.2009
  7. ↑ Указ Президента України від 21 серпня 2020 року № 335/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  8. ↑ Указ Президента України від 25 червня 2016 року № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  9. ↑ Указ Президента України від 10.09.2008 року № 821/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва»
  10. ↑ Указ Президента України від 19.04.2001 року № 265/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  11. ↑ Указ Президента України від 4 вересня 2024 року № 604/2024 «Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 2024 року»
  12. ↑ Почему мы должны ненавидеть? / Радіо «Свобода», 16.03.2014 [Архівовано 12 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 12 червня 2018.
  14. ↑ «Мені не соромно визнати помилку». День, 15 лютого 2019
  15. ↑ РОМАН БАЛАЯН РОЗБИВ ТАРІЛКУ… НА ЩАСТЯ.. НСКУ, 2019

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Балаян Роман Гургенович
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Балаян_Роман_Гургенович&oldid=43498949