Рідновірство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рідновірство (Рідна Віра, Рідновір'я) — сучасний релігійний напрямок, який базується на сучасній неоязичницькій літературі. Своєю метою проголошує «відродження рідної слов'янської віри» (звідки й назва «рідновір'я»). Для всіх течій рідновір'я притаманна ідея відродження праслов'янських вірувань, які рідновіри вважають єдино автентичними для слов'янина, зокрема для українця.

Історія виникнення рідновір'я в Україні[ред. | ред. код]

Книжкові джерела «традиційного рідновір'я»[ред. | ред. код]

Усі «книжкові джерела традиційного рідновір'я» можна поділити на групи:
1) Класичні джерела зі слов'янського (передовсім «Київо-Руського») язичництва:

  • Афанасьєв О. М. Поэтическія воззренія славянъ на природу. Тома 1—3. М., 1865—1869 гг.;
  • Срезневський І. І. Словарь Древнерусскаго Языка (въ 6-ти томахъ). М., 1989;
  • Гальковський Н. М. Борьба христіанства с остатками язычества въ древней Руси. Въ двух томахъ: том первый — 1916 годъ, томъ второй — 1913;
  • Анічков Є. В. Язычество и Древняя Русь. Спб., 1914;
  • Зеленін Д. К. Очерки русской миѳологіи. Петроградъ. 1916.
  • Праці Стрийковского, Нідерле тощо;
  • Митрополит Іларіон (Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія (1965);
  • праці академіка Бориса Рибакова : «Язычество стародавних славян»(рос.) (1981), «Язычество древней Руси»(рос.) (1987).
  • праці професора Лозко Галини Сергіївни: «Українське язичництво» (1994), «Українське народознавство» (К., Зодіак-ЕКО, 1995. — 368 с.; Друге доповнене вид.: К., АртЕК, 2004.- 470 с.; третє вид. — Харків, 2005; четверте вид. — Харків, 2010), «Волховник. Правослов» (Серія: «Пам'ятки релігійної думки України-Русі». — К., «Сварог», 2001. — 144 с.), «Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні» (К., Редакція часопису «Сварог», 1998. — 176 с.), Велесова Книга. Волховник / Переклад, дослідження, оригінальні тексти та словник на 8500 слів. (К., «Такі справи», 2002.- 368 с.; друге видання: Вінниця, «Континент-Прим», 2004. — 500 ст.; третє вид. — 2006, четверте — 2007), «Коло Свароже. Відроджені традиції» (Вид. «Український письменник». — К., 2004. — 222 с.), «Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс» (Харків: Див, 2006. — 468 с.), «Дерево Життя: Українська міфологія» (для середнього шкільного віку. — К., 2009. — 48 с.).

2) У 1960—1980 роки масовими тиражами вийшли якісні російські переклади збережених священних політеїстичних текстів й епосу індоєвропейських народів з докладними коментарями. Недолік письмових першоджерел про «споконвічну слов'янську культуру» реконструктори прагнули компенсувати підвищеним інтересом до античної та ведичної традиціям, Едди, вірувань давніх народів (навіть не індо-європейських). В 1960—1980 було перевидано «Повне зібрання російських літописів». Відомий широко схожістю картини сотворення Світу із українською фінський епос «Калевала».

3) Потужний вплив на розвиток рідновір'я справила публікація Велесової Книги в Україні (журнал Дніпро, квітень 1991) та в Росії (1992).

4) З часом Велесова книга втратила своє значення і увага рідновірів переключається вже на напрацювання сучасних жерців дослідників та практиків. Відомим авторитетом користуються книги Михайла Спєранського (Волхв Велимир), Єрмакова та Гаврилова (всі належать до КЯТ — РФ). Популярні праці священнослужителів і інших течій язичництва Доброслава, Казакова (ССО СРВ — РФ) та ін.

5) Але головним джерелом з якого черпають думки дослідники є описи мандрівників очевидців. Серед найвідоміших:

6) Власне самі християнські літописи, з яких дізнаємося описи язичницьких культів та діяння волхвів давнини здебільшого в негативній інтерпретації. Це літописи: Руський, Лаврентївський, Іпат'євський. Літописи Радзивілівський та Повість Нестора Літописця серед професійних жерців язичництва підлягається сумніву через багато недостовірностей при порівнянні мініатюр та текстів із літописами сусідів.

Боги рідновірів[ред. | ред. код]

Згідно з вказаними вище джерелами, Богами рідновірів є : Дажбог, Перун, Пеперуда, Сварог, Влес (з Влес-Книги)/ Велес, Триглав, Троян, Чорнобог, Мокоша, Чорновит, Ситіврат, Прове, Поренут, Позвізд, Ярило, Яроит, Хорс, Мати Земля, Жива, Святовид, Лада, Стрибог та інші слов'янські Боги, які мисляться як «нерозривна група Богів, що об'єднані в Сварозі-небі».

В той самий час громади, які відкидають ВлесКнигу, відкидають і деяких богів звідти: Матір Славу, Коляду, Числобога, Праву, Семаргла, Купайла. Кожна по своєму пробує це пояснити. Наприклад є думка, що Коляда, Купайла та Коструба — назви священних вогнищ та свят, але не назви богів. Назву Семаргл пояснюють, як Напівбог Ярило, Семя Ярила і інше. Числобогу не довіряють через компрометацію його образу в начебто підробленій колекції Прилвицьких ідолів ювеліра Якова Шпонхольца. І таких особливостей безліч, так як робота по впорядкуванню пантеону триває.

Православне рідновір'я[ред. | ред. код]

Дані про Влес-Книгове божество «Право» (в тріаді «Яво, Право, Наво») спричинили появу гіпотези, що: первинно «слов'янська релігія» називалася: «православ'я» — тобто походила від словосполучення «Право славимо», де «Право» — це поняття збережене у Влес-Книзі в тріаді «Яво, Право, Наво», а назва ж «православне християнство», мовляв, це історична назва відомого «двовір'я в Київській Русі» (з позицій двовір'я написане, зокрема, «Слово о полку Ігоревім»).

Ця гіпотеза породила поняття «православне рідновір'я» — й слово «православне» включене в назву популярних громад рідновірів в Україні та Росії:

Громади рідновірів[ред. | ред. код]

Рідновір'я розповсюджене передовсім в Україні та Росії (а також в ряді слов'янських країн: Польща, Словаччина, Чехія; також в США та Канаді, де компактно проживають українці та інші слов'яни).

Усього в Україні — діє близько сотні громад рідновірів (порахувати їх важко у зв'язку з плинністю).

Напрямки рідновір'я[ред. | ред. код]

В рідновір'ї є основні напрямки:
1. «Православне рідновір'я», яке базується на творах В. Шаяна;— православні рідновіри використовують автентичні українські співи і стилізовані під давнину молитви, мають свої священні книги — Велесову Книгу як «Волховника»; «Православ»; обрядовий календар «Коло Свароже». Цей напрямок продовжує традицію громади «Рідна віра», яка започаткована у 1946 р. професором В. Шаяном. Цей напрямок є наймасовішим в рідновір'ї.

2. «Неорелігія на базі рідновір'я», яка «модернізує традиційні міфи — релігію слов'ян» :

  • РУН-віра, найбільш потужня течія серед «течій, які дещо модернізують традиційне язицтво». Теж ґрунтується на «класичних джерелах з українського язичництва» та на Влес-Книзі, але з деякими змінами; найбільша зміна: піднесенням ролі Дажбога до ролі «єдиного бога»; до монотеїзму Дажбога.

3. Неправославне Традиційне рідновір'я

  • «Великий Вогонь» (або «Вчення „огніщан“») — відрізняється від інших напрямків рідновір'я своєрідним нетеїстичним світоглядом, який базується на т. з. «слов'яно-балтійській духовній традиції». Вчення «Великого Вогню» формувалось в Україні — налагоджені тісні контакти з литовським рухом «Ромува», латвійським рухом «Дієвтурі», «Кругом Язичницької Традиції» (КЯТ) з Росії. Вплив творів Силенка і Шаяна на відродження «рідної віри» послідовники «Великого Вогню» вважають негативними. У вченні відсутні поняття «Право», «Наво», «Яво».
  • «КРУК» молода, ще не зареєстрована, течія. Вчення «КРУК» базується на вивченні історичних джерел та етнографії. Повністю відкидає Велесову Книгу та фальсифікації XIX століття епохи романтизму, фальсифікації кінця ХХ століття, такі як вчення інгліїзму та альтернативна історія. Повністю відкидається вчення так званого ведизму, як і будь-які спроби поріднити слов'янську традицію з Індуїзмом. Повністю відкидається скандинавізм. Натомість, послідовники «КРУК» вивчають шаманські культи та використовують деякі шаманські практики. Пробують налагодити контакти з Слов'янами Західної Європи, а саме з Сербами, Хорватами, Словенами, Поляками тощо. Погляди на інші течії подібні до поглядів «Великого Вогню».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Докаш В. І., Лешан В. Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. — Чернівці, 2005.
  2. Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. — Київ, 2004.
  3. Лубський В. І., Лубська М. В. Історія релігій: Підручник. — Київ, 2004.
  4. Митрохин Л. Религии «Нового века». — Москва, 1985.
  5. Нові релігійні течії та організації в Україні/ Упорядник Л.Филипович. — Київ, 1997.
  6. Черній А. М. Релігієзнавство: Посібник. — Київ, 2003.
  7. Войновський П. Моє найвище щастя. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 1999. — С. 160—165.


Посилання[ред. | ред. код]