Перейти до вмісту

Монотеїзм

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Монотеї́зм (від грец. μόνος monos — «єдиний» + θεός theos — «бог»[1]; єдинобо́жжя) — віровчення про існування єдиного Бога, Творця всього сущого, видимого і невидимого, творіннями якого є всі інші істоти, як духовні, так і фізичні, що відрізняє його від генотеїзму або політеїзму, виключаючи існування інших, рівних йому божественних істот.[2][3] Зазвичай монотеїсти приписують Богу риси досконалості, такі як всемогутність, всюдисущність, всезнання, а також найвище благо в етичному розумінні.

Монотеїзм може бути ексклюзивним — віра в одного персонального і трансцендентного Бога (на противагу політеїзму і пантеїзму), який оголошується особистістю[4][5][6], і інклюзивним — допускає існування Бога в декількох формах або маніфестаціях за умови, що вони є.[7]

Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три авраамічні релігії: юдаїзм, християнство та іслам[8], а також новіші релігії, що з'явилися на їхньому ґрунті — сикхізм, растафаріанство, бабізм i бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня у зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Історія єдинобожжя

[ред. | ред. код]

Люди прийшли до ідеї єдинобожжя ще в доісторичні, дописьменні часи. Початок історії єдинобожжя встановити тим більш складно, враховуючи те, що різні люди й народи вкладають у це поняття різні значення. Так на Близькому Сході єдинобожжя розглядалось як віра в єдиного Сущого (староєвр. Яхве), Творця і Господаря всесвіту, у Стародавній Індії та доісторичних культурах Америки це був Брахман або Всесвітній Дух, у греків — Єдиний, у культурах народів Великого Степу — Вічне Небо (Тенгрі) та ін.

Новий етап в історії єдинобожжя настав з появою писемності й перших святих Писань, деякі з яких надалі стали основою для відомих нині святих книг різних народів і культур, таких як Тора, Біблія, Коран, Веди та ін. Ці писання стали основою для різних традицій у рамках єдинобожжя, різних віровчень. Крім того, в усі часи в людському суспільстві продовжували існувати усні перекази, усна традиція, яка в деяких випадках суперечила письмовій (аж ніяк не все було записано, з тих чи інших причин).

Один з важливих поділів усередині єдинобожжя відбувся тоді, коли його прихильники розділилися на тих, які розглядали це вчення як їхню культурну традицію і світогляд винятково власної етнічної групи, і тих, які розглядали його як вчення, дане Богом для всього людства.

Ще один важливий поділ усередині єдинобожжя відбувся з появою у світі таких постатей, як Ісус Христос і Магомет. Саме після їхньої появи оформилися такі найважливіші напрями сучасного єдинобожжя, як християнство, мусульманство та сучасний юдаїзм. Основна відмінність між цими напрямками полягає в баченні природи Ісуса Христа й ставленні до вчення Магомета. Так, традиційне християнство розглядає Ісуса як втілення єдиного Бога, мусульманство — як одного з пророків і вчителя людства, але виступає проти ідеї розглядати його як Бога (наголошуючи на тому, що з погляду єдинобожжя — Бог один і не може бути рівних йому), а в руслі традиційного юдаїзму Ісус розглядається як єретик і відступник, який став причиною великої кількості злочинів, вчинених його послідовниками протягом останніх двох тисячоліть.

Монотеїзм в абрамічних релігіях

[ред. | ред. код]

Монотеїзм в юдаїзмі

[ред. | ред. код]

У юдаїзмі важливе значення відіграють тексти Святого Писання — Тори й Танаху. Про точний час появи віри в єдиного Бога там нічого не сказано, з точки зору тексту за часів праотців Авраама і Мойсея вона вже була відома людству, тобто Авраам і Мойсей не можуть розглядатися як її засновники, винахідники чи перші проповідники, а радше як великі праведники, як праотці єврейського народу, як люди, які багато зробили для поширення та утвердження єдинобожжя і заповідей Святого Писання у світі, і як люди заповіту.

Старовинна релігія ізраїльтян у часи Мойсея, була ймовірно генотеїстичною. Ягве був єдиним богом євреїв, але інші народи мали своїх богів, наприклад, Ваал вважався богом ханаанців. Тому перша заповідь декалогу Мойсея звучить «Хай не буде тобі інших богів передо Мною».

Релігія Мойсея вважається її прихильниками значним кроком уперед у духовному та етичному розвиткові людства. На відміну від релігій великих держав тієї епохи, таких як Єгипет, Вавилон чи Греція, мойсейова віра була вільна від аморальних міфів та жорстоких ритуалів. Ягве ставив своїм прихильникам високі етичні вимоги. У пізніший період юдаїстична концепція еволюціонувала. Ягве стає володарем Всесвіту, який обрав євреїв серед інших народів, щоб підготувати ґрунт для приходу месії.

Юдаїзм забороняє вшановувати зображення Бога, щоб підкреслити його нескінченну могутність та відрізнити його від язичницьких богів. Прихильники юдаїзму вважають обов'язком любити Бога, хоча найважливішим є страх перед його гнівом. Ім'я Бога (записане тетраграмою JHWH) вважається настільки святим, що людині не дозволяється його й вимовляти.

Монотеїзм у християнстві

[ред. | ред. код]

Тринітарна концепція

[ред. | ред. код]
Докладніше: Трійця

Переважна більшість християнських віросповідань є монотеїстичною і сповідують концепцію Трійці. Християнський монотеїзм формувався в юдейському оточенні і значною мірою в опозиції до юдаїзму фарисеїв. Пізніше християнство зазнало впливу грецької філософії.

У вчення про єдиного вічного Бога, Творця і Повелителя світів, яке наявне також у юдаїзмі й ісламі, вчення Христа вносить ідею Бога як Любові, ідею про любов Бога до своїх створінь, що люди є не так раби Божі, як його діти, і якщо людина це зрозуміє, вона спасеться.

За тринітарною концепцією Ісус є одвічним і єдиним Богом (а також і Сином Божим), який прийняв людський образ, цілком зберігаючи божественну природу, щоб визволити людство від гріха. Особиста відданість і присвята Ісусові є мотивом поведінки християнина. У визволенні людини від гріха допомагає Дух Святий, окреслений як Дух правди і життя, що стверджує людей у вірі, надії та любові. Три Божі особи вважаються рівними, нероздільними й однаковими у своїй природі, хоча і є трьома різними особами, тому окреслюється Бог як «у трійці єдиний».

Антитринитарна концепція

[ред. | ред. код]

Антитринитарна концепція відкидає вчення про святу трійцю, вважаючи що вона не має достатнього обґрунтування у Святому письмі та недостатня для повного розуміння Божого об'явлення, зокрема Нового заповіту. Антитринитаристи поділяють юдейську концепцію Бога, який посилає Ісуса бути своїм земним намісником. За єврейською традицією шаліаху[9] Месія може промовляти й бути описаним так, якби був самим Богом, проте він є лише представником Бога. Сучасні антитринитаристи висловлюють різні погляди на природу Бога та Ісуса. Широко інтерпретуючи біблійну заборону створення зображень Бога, частина з них намагається визначити Бога як трансцедентне буття, позачасове й нематеріальне, що присутнє в кожній людині. Для них Бог залишається загадкою, що неможливо описати у формалізованій формі, а характер пізнається лише через Боже об'явлення, тобто Біблію.

Ісламський монотеїзм

[ред. | ред. код]
Докладніше: Іслам

Мусульмани вважають Бога найвищим володарем Всесвіту, єдиною досконалою і гідною поклоніння істотою. Аллах в Корані є практично тим самим Богом, що і Ягве у Старому заповіті, а концепція Трійці вважається мусульманами абсурдною через незрозумілість. Сама назва іслам означає підпорядкування себе волі Бога, яка проявляється в усіх подіях. Аллах є «всемогутнім, всезнаючим, справедливим господарем світу, творцем неба і землі, життя і смерті.»[10].

Як і в християнстві, велика увага приділяється Божому милосердю. Згідно з ісламом, найтяжчим гріхом і єдиним, що не пробачається Богом, є поклоніння іншим богам, що включає не тільки культ святих (хоча шиїзм i суфізм приймає культ святих), але й надмірну прив'язаність до матеріальних благ чи коханої особи.[11]

Монотеїзм в дхармічних релігіях

[ред. | ред. код]

Індуїзм

[ред. | ред. код]
Храм Шарангапані в Кумбаконамі, присвячений Вішну

Більшість індуїстів вірять у Бога на ім'я Брахман або Ішвара.

Монотеїстичні формулювання з'явилися у Ведах (в тому числі найстаршій Веді — Риґведі та пізніших текстах, наприклад Упанішадах). Індуїстський монотеїзм широко розвинувся у період Махабхарати і знайшов у ній відображення. Поширеним в індуїзмі був погляд, що Богові можна поклонятися під довільною постаттю (Sagun Brahman), яка є лише символом безособового Бога (Nirgun Brahman) — це вчення знаходить відображення в Бгаґават-Ґіті.

Пізніше сформувалися шиваїзм i вішнуїзм, прихильники цих сампрадая виділяли верховне божество — Ішвару, а решту вважали лише еманаціями верховного бога і не наділяли їх значною вагою. Для вішнуїтів єдиним богом є Вішну, а для шиваїтів — Шива.

Вайшнавізм — один з основних напрямків в індуїзмі. Усі гілки вайшнавізму відрізняє відданість монотеїзму.[12] Вірування та практики цієї традиції, особливо такі ключові концепції, як бхакті і бхакті-йога, базуються на таких пуранічних текстах, як «Бхагават-гіта», «Вішну-пурана», «Падма-пурана» та «Бхагавата-пурана».[13] Для позначення Крішни як Верховної іпостасі Бога у монотеїстичному контексті використовується санскритський термін палям-бхагаван.

Монотеїстичні концепції створювалися також і деякими індійськими філософами класичного періоду (напр. веданта, хоча інші вчення, такі як санкх'я були атеїстичними). Єдинобожжя властиве й пізнішим філософським вченням Індії.

Монотеїзм у сикхізмі

[ред. | ред. код]

Сикхізм — монотеїстична релігія[14][15], що виникла в XV столітті в Пенджабі на основі вчення гуру Нанака (1469–1539) і десяти гуру сикхів (включаючи священне писання). Іноді сикхізм відносять до одного з різновидів індуїзму.[16]

«Один Бог для всіх» — одне з фундаментальних положень священного тексту сикхізму Гуру Грантх Сахіб. Бог розглядається у двох аспектах — як Ніргун (Абсолют) і як Саргун (персональний Бог усередині кожного з людей). Сикхи вірять в єдиного Бога, всемогутнього і всепроникного Творця.[17]

Крім монотеїзму, у сикхізмі виражена ідеалістична форма монізму: зовнішній світ є ілюзією (майя) і лише Бог є протяжною реальністю.

Сикхізм так само робить акцент на єдності Бога і вважає, що поклонятися Богові можна під будь-яким іменем і в будь-якому образі (індуїстичному, мусульманському чи християнському), але самі сикхи звуть його Акал Пурах або Вагеґуру.

Бахаї

[ред. | ред. код]
Докладніше: Бахаї
Бахаїстський будинок поклоніння, Лангенхайн, Німеччина

Концепція Бога у вірі бахаї монотеїстична та трансцендентна.[18] Бог описується як «особистісний, непізнаваний, недосяжний, джерело всіх одкровень, вічний, всезнаючий, всюдисущий і всемогутній».[19] Єдиним зв'язком між Богом та людьми бахаї вважають посланців Бога (пророків), яких вони називають «Богоявленнями».[20] Обов'язкова молитва в бахаї містить явне визнання монотеїзму.[21]

Китайські погляди

[ред. | ред. код]

Традиційною системою вірування багатьох династій починаючи з династії Шан (1766 р. до н. е.) до сучасного періоду сконцентровано на шануванні Шан-Ді[22] (буквально «вищий предок», зазвичай перекладається як «Бог» або Тянь[en] (небо)[23] як всемогутньої сили.[24] .[23] Ця система вірування передувала розвитку конфуціанства та даосизму, а також введенню буддизму та християнства. Небо розглядалося як всемогутня істота, наділене персоніфікованою, але з тілесною формою, що є особливістю монотеїзму. У висловах Конфуція в Лунь юй ми бачимо уявлення про небо, яке веде людину протягом усього життя, підтримує з людиною особисті стосунки, ставить завдання, які люди повинні виконати, щоб навчитися доброчесності та моральності.[23] Однак ця віра не була справді монотеїстичною, існували інші менші боги та духи в різних місцевостях, яким поклонялися поряд з Шан-Ді. У деяких течіях, таких як моїзм, помітне наближення до монотеїзму, оскільки менші боги та стародавні духи повністю підкоряються волі Шан-Ді (за аналогією з ангелами у західній цивілізації).

Зороастризм

[ред. | ред. код]
Докладніше: Зороастризм
Фаравахар (або Ферохар) — один з головних символів зороастризму, який вважається зображенням фраваші (духа-охоронця).

Зороастрійське вчення, що розповсюдилося у 1-му тисячолітті до н. е. на північному сході рану та в сусідніх областях[25] містить як монотеїстичні, так і дуалістичні риси. Зороастризм ніколи не проповідував явний монотеїзм (подібно до юдаїзму чи ісламу), будучи насправді оригінальною спробою уніфікації політеїстичної релігії під культом єдиного верховного Бога.[26]

Сучасний зороастризм базується на принципах, кодифікованих в Авесті.[27][28] Ахура Мазда (Ормазд, «Господь Мудрий») — авестійське ім'я божества, проголошене пророком Заратустрою єдиним Богом. Бог Ангра-Майнью — володар смерті та мороку — є противагою і вічним ворогом Ормазда та його блаженного царства світла.

Зороастризм вплинув на авраамічні релігії.[29] На Сході зороастризм вплинув і на становлення північного варіанта буддизму, а в перші століття християнства на нього орієнтувалися вчення гностиків (маніхейство).[30]

Релігія інків

[ред. | ред. код]

Є підстави говорити про монотеїстичні тенденції в релігії народів Анд, про тенденцію вважати всіх богів іпостасями Віракочі — Пача Камака.[31] Відомо кілька явно монотеїстичних гімнів Віракоче, що приписуються Пачакутеку Юпанки.[32]

Критика

[ред. | ред. код]

Девід Юм (1711—1776) стверджував, що монотеїзм менш плюралістичний і, отже, менш толерантний. ніж політеїзм, оскільки монотеїзм вимагає від людей підкоряти свої переконання одному догмату.[33] У тому ж дусі Огюст Конт сказав, що «монотеїзм несумісний з існуванням у нашій природі інстинктів доброзичливості», тому що він змушує послідовників присвятити себе єдиному Творцю.[34] Марк С. Сміт, американський біблієзнавець та історик давнини, писав, що монотеїзм був «тоталітарним дискурсом», який часто охоплював усі аспекти соціальної системи вірувань, що призводило до виключення «інших».[35] Джейкоб Нойснер припускає, що «логіка монотеїзму… дає мало підстав для терпимості до інших релігій».[36]

Стародавній монотеїзм описується як підбурювач насильства на його ранніх етапах, оскільки він надихав ізраїльтян вести війну проти ханаанеїв, які вірили в багатьох богів.[37] Сарвепаллі Радхакрішнан вважав монотеїзм причиною насильства, кажучи: «Нетерпимість до вузького монотеїзму написана кривавими літерами в історії людства з того часу, коли вперше племена Ізраїлю ввірвалися в землю Ханаанську. Шанувальників єдиного ревнивого Бога підбурюють до агресивних війн проти людей чужих [вірувань та культур]. Вони посилаються на божественну санкцію на жорстокість, яку чинять над завойованими. Дух стародавнього Ізраїлю успадкували християнство та іслам, і, можливо, не буде необґрунтованим припустити, що для західної цивілізації було б краще, якби Греція сформувала її в цьому питанні, а не Палестина».[38] Як Регіна Шварц, так і Сарвепаллі Радхакрішнан не наводять кількісних даних, які б свідчили про те, що політеїстичні держави вели менш агресивні та жорстокі війни. Крім того, згідно з академічним консенсусом, ізраїльтяни на тому етапі не були ні монотеїстами, ні «вторглися в Ханаан».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Религии мира: история, культура, вероучение. Архів оригіналу за 13 серпня 2017./ Под ред. А. О. Чубарьяна, Г. М. Бонгард-Левина. — М.: Олма медиа групп, 2006. — С. 111. ISBN 978-5-373-00714-6
  2. ↑ «Monotheism, belief in the existence of one god, or in the oneness of God; as such, it is distinguished from polytheism, the belief in the existence of many gods, and from atheism, the belief that there is no god. Monotheism characterizes the traditions of Judaism, Christianity, and Islam, and elements of the belief are discernible in numerous other religions. Monotheism and polytheism are often thought of in rather simple terms—e.g., as a merely numerical contrast between the one and the many. The history of religions, however, indicates many phenomena and concepts that should warn against oversimplification in this matter.» — Monotheism. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 22 квітня 2013. {{cite web}}: Недійсний |dead-url=circular-redirect (довідка)
  3. ↑ Лопухов А. М. Словарь терминов и понятий по обществознанию
  4. ↑ Monotheism // Cross & Livingstone The Oxford Dictionary of the Christian Church, 1974. «…belief in one personal and transcendent God»
  5. ↑ Теизм // Струнино — Тихорецк. — М. : Советская энциклопедия, 1976. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 25). (рос.)
  6. ↑ Монотеизм // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  7. ↑ «Inclusive monotheism accepts the existence of a great number of gods but holds that all gods are essentially one and the same, so that it makes little or no difference under which name or according to which rite a god or goddess is invoked. Such conceptions characterized the ancient Hellenistic religions.» — Monotheism (theology). Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. // Encyclopædia Britannica
  8. ↑ «Monotheism, belief in the existence of one god, or in the oneness of God; as such, it is distinguished from polytheism, the belief in the existence of many gods, and from atheism, the belief that there is no god. Monotheism characterizes the traditions of Judaism, Christianity, and Islam, and elements of the belief are discernible in numerous other religions. Monotheism and polytheism are often thought of in rather simple terms—e.g., as a merely numerical contrast between the one and the many. The history of religions, however, indicates many phenomena and concepts that should warn against oversimplification in this matter.» — Monotheism. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 22 квітня 2013. {{cite web}}: Недійсний |dead-url=circular-redirect (довідка)
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 листопада 2007. Процитовано 17 липня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ «Islam», Ameer Ali Syed
  11. ↑ http://www.harunyahya.com/romanticism8.php
  12. ↑ The History Of Indic Monotheism And Modern Chaitanya Vaishnavism/ The Hare Krishna Movement: the Postcharismatic Fate of a Religious Transplant, Columbia University Press, 2004
  13. ↑ Elkman, S.M.; Gosvami, J. Jiva Gosvamin's Tattvasandarbha: A Study on the Philosophical and Sectarian Development of the Gaudiya Vaisnava Movement. — Motilal Banarsidass, 1986.
  14. ↑ Сикхизм // Большой Энциклопедический словарь. — 2000.
  15. ↑ Mark Juergensmeyer, Gurinder Singh Mann. The Oxford Handbook of Global Religions. — US : Oxford University Press, 2006. — С. 41. — ISBN 978-0-19-513798-9.
  16. ↑ Религия. Энциклопедия / А. А. Грицанов, Г. В. Синило. — М. : Книжный дом, 2007. — 960 с. — ISBN 985-489-355-3.
  17. ↑ Daljeet Singh. Consept of God in Sikhism (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 27 грудня 2010. Процитовано 24 листопада 2010.
  18. ↑ James R. Lewis. The encyclopedia of cults, sects, and new religions. — Prometheus Books, 1998. — P. 66. — ISBN 1573922226.
  19. ↑ Shoghi Effendi. God Passes By. Архів оригіналу за 14 січня 2011., Bahá'í Publishing Trust, p. 139, ISBN 0-87743-020-9
  20. ↑ Smith, 2008
  21. ↑ Momen, M. A Short Introduction to the Bahá'í Faith. Архів оригіналу за 20 листопада 2010., Oxford, UK: One World Publications. ISBN 1-85168-209-0
  22. ↑ Религия. Энциклопедия / А. А. Грицанов, Г. В. Синило. — М. : Книжный дом, 2007. — 960 с. — ISBN 985-489-355-3.
  23. 1 2 3 Homer H. Dubs, "Theism and Naturalism in Ancient Chinese Philosophy, " Philosophy of East and West, Vol. 9, No. 3/4, 1959
  24. ↑ Тянь // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  25. ↑ Шаблон:Источник/НФЭ
  26. ↑ Zoroastrianism. Архів оригіналу за 22 січня 2012. // Encyclopædia Britannica
  27. ↑ Zoroastrianism. Архів оригіналу за 22 січня 2012. // Encyclopædia Britannica
  28. ↑ Goodstein, Laurie. Zoroastrians Keep the Faith, and Keep Dwindling. The New York Times. Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 30 вересня 2017.
  29. ↑ Zoroastrianism. Архів оригіналу за 22 січня 2012. // Encyclopædia Britannica
  30. ↑ Catholic Encyclopedia — Manichæism. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 28 листопада 2010.
  31. ↑ Берёзкин Ю. Е. Инки: исторический опыт империи. Архів оригіналу за 22 березня 2007.. Л.: Наука, 1991.
  32. ↑ Священные гимны Пачакутека. Архів оригіналу за 24 лютого 2014., на сайте Месоамерика. Архів оригіналу за 26 січня 2012.
  33. ↑ David Hume said that unlike monotheism, polytheism is pluralistic in nature, unbound by doctrine, and therefore far more tolerant than monotheism, which tends to force people to believe in one faith.(David Hume, Dialogues Concerning Natural Religion and the Natural History of Religion, ed. J. C. A. Gaskin, New York: Oxford University Press, 1983, pp. 26-32.
  34. ↑ The Catechism of Positive Religion, page 251
  35. ↑ Mark S. Smith, «The Origins of Biblical Monotheism: Israel's Polytheistic Background and the Ugaritic Texts», (August 2001). p. 11. Oxford University Press. (Google Books).
  36. ↑ Berchman, Robert M. (Травень 2008). The Political Foundations of Tolerance in the Greco-Roman Period. У Neusner, Jacob; Chilton, Bruce (ред.). Religious Tolerance in World Religions. Templeton Foundation Press. с. 61. ISBN 9781599471365. Процитовано 3 липня 2016. Jacob Neusner [...] claims that 'the logic of monotheism ... yields little basis for tolerating other religions.'
  37. ↑ Regina Schwartz, The Curse of Cain: The Violent Legacy of Monotheism, The University of Chicago Press, 1997 ISBN 978-0-226-74199-4
  38. ↑ Arvind Sharma, «A Primal Perspective on the Philosophy of Religion», Dordrecht, Springer, 2006, p.29.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Монотеїзм
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Монотеїзм&oldid=46817448