Селімов Мустафа Веїсович
крим. Selimov Mustafa Veis oğlu | |
Перший секретар Ялтинського міського комітету ВКП(б), Комісар Південного з'єднання партизан Криму, заступник Президента Академії сільськогосподарських наук Узбецької РСР | |
---|---|
1931 — 1985 | |
Народився | 21 березня 1910 Соколине, Богатирська волость[d], Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія |
Помер | 14 жовтня 1985 (75 років) Москва, СРСР |
Відомий як | парторг, партизан, керівник |
Місце роботи | КПРС |
Країна | Російська імперія і СРСР |
Політична партія | КПРС |
Нагороди | Медаль «За трудову доблесть» |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Мустафа Веїсович Селімов (крим. Selimov Mustafa Veis oğlu; 1910–1985) — радянський, узбецький партійний і громадський діяч кримськотатарського походження, партизан, комісар Південного з'єднання партизан Криму. У 1944 році депортований як кримський татарин. Працював на керівних посадах в Узбекистані, заступник Президента Академії сільськогосподарських наук Узбецької РСР. Один із організаторів Національного руху кримських татар.
Зовнішні зображення | |
---|---|
Зустріч партизанів Південного з'єднання на Ангарському перевалі. М. В. Селімов у центрі на тлі пам'ятника. | |
Пам'ятник Селімову у Соколиному |
Народився у 1910 році в селі Коккоз Таврійської губернії. За національністю кримський татарин[1].
У 1928 році він закінчив семирічку у Коккозі (нині Соколине) і до 1931 року навчався в десятирічній школі у Бахчисараї, одночасно очолював районну бібліотеку. Після випуску зі школи у вересні 1931 року став секретарем Коккозької сільради і зам. голови колгоспу «Соціалізм»[1].
Вступив до ВКП(б), у 1931—1935 роках працював керуючим справами Бахчисарайського райкому партії, а в 1935—1936 роках навчався в Сімферополі на партійних курсах. У 1936—1937 роках — інструктор Бахчисарайського райкому ВКП(б), з 1937 по травень 1939 року — секретар Бахчисарайського райкому РКСМ, з травня по вересень 1939 року — завідувач Бахчисарайським райземвідділом. За відомостями з автобіографії М. В. Селімова, у вересні-листопаді 1939 року його призвали до складу армії політруком (ймовірно, на збори перед Радянсько-фінською війною). Повернувшись до Криму, працював по лютий 1940 року завідувачем відділу кадрів Бахчисарайського райкому партії. З лютого 1940 по червень 1943 року М. В. Селімов — 1-й секретар Ялтинського райкому ВКП(б), з листопада 1941 по червень 1943 року — у резерві Кримського обкому ВКП(б)[1].
З початком війни М. В. Селімов прагнув піти добровольцем на фронт, але залишений у резерві Кримського обкому ВКП(б) і призначений комісаром 4-го партизанського району. Численні видання, спираючись на текст розпорядження обкому, називають його на цій посаді. Однак до терміну в ліс піти не встиг і за вказівкою 1-го секретаря Кримського ОК ВКП(б) В. С. Булатова разом з великою групою партпрацівників Алуштинського району відступав на Севастополь і пізніше евакуйований на Кавказ. Працював у політвідділі Закавказької залізниці[1].
У січні 1942 року брав участь у Керченсько-Феодосійській десантній операції і звільненні Керчі. З травня 1942 року перебував у Краснодарі. З відступом радянських військ у Сочі, у червні 1943 року по повітрю був закинутий у тил противника, в Кримський ліс. З Великої землі на Баксанський аеродром прибуло 50 осіб кадрового посилення, зібраного обкомом ВКП(б)[1].
М. Селімов з червня по 7 листопада 1943 року був комісаром 1-го партизанського загону (командир М. А. Македонський). У перші місяці М. Селімов встановлював зв'язок зі співчуваючими, протидіяв німецькій пропаганді в середовищі кримських татар, організовував підпільні осередки в населених пунктах Криму. У нотатках комісара серед прізвищ партизанів, які відзначилися, зазначені Мемет Аппазов, Асан Мамутов, Ваап Джемілєв, Сеітамет Іслямов. 7 листопада 1943 року Селімова призначено комісаром 4-ї партизанської бригади у складі чотирьох, а з 9 листопада 1943 року — шести загонів. До середини січня 1944 склад бригади включав 1944 партизана, зокрема 501 кримський татарин. Серед бійців бригади був і старший брат Сеїт-Бекіра Османова (1911—1985), відомий вчений-іхтіолог Сейтумер Османович Османов (1907—2008). У Коккозі діяла підпільна організація з місцевих патріотів і радянських військовополонених — азербайджанців. Керував нею Мамед Алієв. Членом організації була сестра Мустафи Селімова — Фатіме Селімова. Опинившись на межі провалу, члени коккозького підпілля 10 жовтня 1943 року пішли до партизанів[2].
29 січня 1944 року наказом Кримського штабу партизанського руху сформоване Південне з'єднання партизан Криму, командир — М. А. Македонський, комісар — М. В. Селімов, начальник штабу — А. А. Аристов[3]. Це було найбільш численне з трьох з'єднань (2200 осіб), яке базувалося і воювало у гірсько-лісовій частині Криму на південний захід від масиву Чатир-даг, в районах компактного проживання кримських татар.
14 квітня 1944 року 6-бригада Південного з'єднання з боями увійшла до міста і зайняла залізничну станцію Бахчисарай. Інші її загони блокували станцію Альма і висувалися до Сімферополя з півдня і південного сходу. Загони 7-ї бригади очистили від супротивника, що відступав, Бельбецьку долину від Коккоза до Сюйреня, взяли участь у звільненні Ялти. В архівах є оригінал доповіді М. Селімова від 15.04.1944, в якому зведені цифри і факти участі кримських татар у партизанському русі Криму[4].
18 травня 1944 року, незважаючи високу посаду і фронтові заслуги, Мустафу Селімова депортували з Криму разом з усім народом. До квітня 1945 року був заступником голови Бекабадського райвиконкому, до серпня 1948 року — директором Середньоазійської філії Всесоюзного НДІ виноробства і виноградарства «Магарач». Потім працював у Всесоюзному інституті рослинництва. У 1955—1959 роках — заступник директора Союзного науково-дослідного бавовнярського інституту. У 1959—1961 роках Селімов працював заступником Президента Академії сільськогосподарських наук Узбецької РСР. У 1961—1963 роках — заступником начальника Головного Управління науки і пропаганди Міністерства сільського господарства УзРСР. У 1963—1966 роках Селімов був начальником відділу Держкомітету по бавовництву Середньої Азії. З 1966 року працював заступником директора Узгіпроводгоспа. З 1975 року вийшов на пенсію у статусі пенсіонера республіканського значення[1].
М. Селімов багато років писав для газети «Ленін байраги», консультував рубрику «Джесарет» (мужність), присвячену участі у Великій Вітчизняній війні кримських татар[5].
М. В. Селімов стояв біля витоків Національного руху кримських татар. Загиблий активіст Юрій Бекірович Османов (1941—1993) написав у 1992 році[6]:
«Ініціаторами Руху були виключно мужні, що пройшли машину сталінських репресій і провокацій та глибоко осмислили досвід попередньої історії народу, люди з широким кругозором і потужною теоретичною базою. Перед ними стояло завдання не тільки оприлюднити злочини і злочинця, а й необхідність того, щоб цим розумінням озброїти народ». |
У березні 1957 року разом з ветеранами війни, такими як Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан, Р. Мустафаєв, Б. Османов, І. Хайруллаєв, С. Халілов і багатьма іншими, М. В. Селімов підписав звернення до Першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова. Пізніше подібних звернень, що давали аналіз здійсненого проти татарського народу державного свавілля, були зроблені десятки. 2 серпня 1957 року М. Селімов і Д. Акімов організовують поїздку до Москви групи для вирішення кримськотатарського питання. З ними прибули Б. Османов, В. Муртазаєв, І. Мустафаєв, С. Емін, С. Асанов, З. Ніязієва та інші[7].
За спогадами Р. Емінова, «авторитет Мустафи Селімова серед усіх кримських татар був найвищий»[8].
М. В. Селімов не дочекався повернення свого народу до Криму. Він помер у 1985 році на 75 році життя[1].
Нагороджений орденами і медалями за участь у Великій Вітчизняній війні. Нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
У 2010 році на його батьківщині в Коккозі (Соколине) встановлено і в урочистій обстановці відкрито пам'ятник комісару Південного з'єднання партизан Криму М. В. Селімову[9].
- Партизанський рух у Криму під час Великої Вітчизняної війни
- Луговий Микола Дмитрович
- Мустафаєв Рефат Шемседінович
- ↑ а б в г д е ж Асан ХУРШУТОВ (березень 2010). Мустафа Веїсович Селімов (1910-1985) до 100-річчя народження. milli-firka.org.
- ↑ Османов С. О. Дорога довжиною у століття, збірка. — Сімферополь : Доля, 2007. — 231 с. — ISBN 978-966-366-088-3.
- ↑ Басов А. В. Крим у Великій Вітчизняній війні. 1941—1945. — М : Наука, 1987. — 334 с.
- ↑ «Гідний пам'яті народа син» (нарис до 100-річчя М. В. Селімова) // «Голос Криму». — 2010. — Число 15. — 01.
- ↑ Аблязіз Велієв. «Федакярлыкъ» (нарис до 70-річчя М. В. Селімова) // Ленін байраги. — 1980. — № 78 (3175). — Число 01 (07).
- ↑ Ю. Б. Османов. Антикнига до часу «Ікс» // «Арекет». — 1992. — № 15. — Число 15 (12).
- ↑ Т. Дагджи. З чого починалась дорога додому // «Голос Криму». — 2007. — № 16 (698). — Число 13 (04).
- ↑ «Гідний пам'яті народа син» (нарис до 100-річчя М. В. Селімова) // «Голос Криму». — 2010. — Число 15. — 01.
- ↑ В Коккозі встановили пам'ятник комісару Південного з'єднання партизан Криму Мустафі Селімову. milli-firka.org. 4 серпня 2010.
- Басов А. В. Крим у Великій Вітчизняній війні. 1941—1945. М .: Наука, 1987. 334 с.
- Македонський М. А. Полум'я над Кримом (спогади командира Південного з'єднання партизанських загонів Криму). 3-є вид., пер. і доп. Сімферополь, 1969. — 304 с.
- Дорога довжиною у століття, збірка / С. О. Османов. — Сімферополь: Доля, 2007. — 231 с. — ISBN 978-966-366-088-3
- Аблязіз Велієв «Федакярлик» (нарис до 70-річчя М. В. Селімова), газета «Ленін байраг'и», № 78 (3175) від 01.07.1980
- «Хроніка 4-ї бригади партизан Криму» (на основі фронтового щоденника комісара Селімова) газета «Арекет», № 3 (100) від 27.03. 2001
- Ю. Османов. Антикнига до години «Ікс», газета «Арекет», № 15 від 15.12. 1992 року
- Т. Дагджи. З чого починалася дорога додому. «Голос Криму», № 16 (698) від 13.04.2007
- «Гідний пам'яті народа син» (нарис до 100-річчя М. В. Селімова), газета «Голос Криму» 15.01.2010
- Свідчать архіви народу. Збірник документів. Книга 1. Упоряд.: Хуршутоа А., Яячік А., Куку К., Гралов Р. Сімферополь: Кримучпедгіз, 2010—136 с., с. 122—126
- Народились 21 березня
- Народились 1910
- Уродженці Ялтинського повіту
- Померли 14 жовтня
- Померли 1985
- Померли в Москві
- Депортовані народи
- Радянські партизани
- Члени КПРС
- Нагороджені медаллю «За трудову доблесть»
- Партизани Другої світової війни
- Кримськотатарські громадські діячі
- Кримськотатарські військовики
- Науковці Інституту «Магарач»