Кириченко Олексій Іларіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Іларіонович Кириченко
Олексій Іларіонович Кириченко

Emblem of the Ukrainian SSR.svg 7-й Перший Секретар ЦК КПУ Flag of Ukrainian SSR.svg
Час на посаді:
4 червня 1953 — 26 грудня 1957
Попередник Леонід Георгійович Мельников
Наступник Микола Вікторович Підгорний

Народився 25 лютого 1908(1908-02-25)
Чорнобаївка, Білозерська волость, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 29 грудня 1975(1975-12-29) (67 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність українець
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Кириче́нко Олексі́й Іларіо́нович (рос. Алексе́й Илларио́нович Кириче́нко, нар.25 лютого 1908(19080225), Чорнобаївка (хутор Чорнобаєв), Херсонська губернія, Російська імперія зараз Білозерський район, Херсонська область, Україна — 29 грудня 1975, Москва, СРСР) — український радянський партійний та державний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Член ЦК КПУ в 1949—1960 р. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У у грудні 1949—вересні 1952 р. Член Політбюро-Президії ЦК КПУ у грудні 1949—грудні 1957 р. Член ЦК КПРС в 1952—1961 р. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС у червні 1953—липні 1955 р. Член Президії ЦК КПРС у липні 1955—травні 1960 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.

Життєпис[ред.ред. код]

Захисники Сталінграду

Народився 25 лютого 1908 в селі Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. Українець.

Батько — інвалід Першої світової війни — помер від ран і Олексій залишився старшим із 6 дітей у родині. У 1919 році закінчив 4 класи початкової школи й був змушений батракувати. Згодом працював робітником на залізничній станції Херсон. Член ЛКСМУ з 1925 року.

У 1927 вступив до Херсонської школи автотракторних механіків, по успішному закінченні якої працював механіком у Херсонській «Кредитспілці». У 1928 році направлений старшим механіком новоствореного Кустанайського зернорадгоспу (Казахська РСР), а за рік перевівся на таку саму посаду до зернорадгоспу «Червоний Перекоп» Каховського району Херсонської області. З 1930 — член ВКП(б).

У 1931-1936 навчався в Азово-Чорноморському інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства, отримав диплом 1-го ступеня інженера-механіка. Після закінчення інституту працював викладачем автосправи та завідувачем навчальної частини Охтирського технікуму механізації сільського господарства (Сумська область).

З березня 1938 працював в апараті ЦК КП(б)У: інструктор відділу науки, відповідальний організатор відділу керівних парторганів, завідувач сектору відділу кадрів, завідувач транспортного відділу ЦК КП(б)У.

З лютого 1941 — секретар ЦК КП(б)У з промисловості.

У роки німецько-радянської війни 1941-1945 — член Військової Ради Південно-Західного, Сталінградського, Донського, Південно-Східного, Південного та 4-го Українського фронтів, генерал-майор інтендантської служби.

21 січня 1944 — липні 1945 р. — секретар ЦК КП(б)У по кадрах.

У липні 1945 — 9 січня 1950 р. — 1-й секретар Одеського обласного комітету КП(б)У.

16 грудня 1949 — 4 червня 1953 р. — 2-й секретар ЦК КП(б)У.

4 червня 1953 — 26 грудня 1957 р. — 1-й секретар ЦК КПУ. Під час перебування на посту керівника республіканської Комуністичної партії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (бл. 60% загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо).

17 грудня 1957 — 4 травня 1960 р. — секретар ЦК КПРС. На цій посаді він курував КДБ, був замовником вбивства Степана Бандери.

12 січня — 15 червня 1960 р. — 1-й секретар Ростовського обласного комітету КПРС.

У червні 1960 — 1962 р. — на господарській роботі: директор дизельного заводу, директор Пензенського науково-дослідного інституту приладобудування.

З 1962 — на пенсії.

Помер 29 грудня 1975. Похований у Москві.

Сім'я[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Ю. І. Шаповал. Кириченко Олексій Іларіонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 301. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Ю. І. Шаповал. Кириченко Олексій Іларіонович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2014. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Кириченко Алексей Илларионович // Большая советская энциклопедия. Изд. 2-е. Т. 51. М.: Большая советская энциклопедия, 1958. С. 152.
  • Кириченко Олексiй Iларiонович // Комуністична партія України: з'їзди і конференції / В. Ф. Солдатенко, І. Ф. Курас, Ю. І. Шаповал [та інш.]. Київ: Україна, 1991. 478 с.
  • Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки. 1918—1991. Киiв: Генеза, 2005. 368 с.
  • Секретарь ЦК КПСС Алексей Илларионович Кириченко // Правда. 1957. 22 декабря.
  • Сушков А. В. Президиум ЦК КПСС в 1957—1964 гг.: личности и власть. Екатеринбург: УрО РАН, 2009. 386 с. [1] [2]
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Кириченко О. І.: Штрихи до політичного портрета першого секретаря ЦК Компартії України в 1953—1957 рр. Киiв: Ін-т історії АН УРСР, 1990. 22 с. [3]
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі // Український історичний журнал. 1990. № 5. С. 87—97.
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Син свого часу. О. І. Кириченко і його доля // Радянська освіта. 1990. 9 січня.
  • Шаповал Ю. І. Злет і падіння Олексія Кириченка // Під прапором ленінізму. 1990. № 19. С. 59—63.
  • Шаповал Ю. І. Вождь з характером. Виповнюється 100 років із дня народження Олексія Кириченка — першого українця, який очолив КП(б)У // День. 2008. 1 березня (№ 39). [4]