Силин Олесь Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олесь Силин
SylynOO.jpg
Народження 9 жовтня 1913(1913-10-09)
Скадовськ
Смерть 12 квітня 2007(2007-04-12) (93 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Праця в містах Відень, Київ, Ізяслав, Херсон
Нагороди


Україна:

Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

СРСР:

Державна премія СРСР
Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки

Росія:

Орден Дружби
Орден Пошани

Оле́сь (Олекса́ндр) Опана́сович Си́лин (* 9 жовтня 1913, Скадовськ — 12 квітня 2007, Київ) — український архітектор, Заслужений архітектор України та Заслужений працівник культури України.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 9 жовтня 1913 року у місті Скадовську (нині Херсонської області). У 19311933 роках керував топографічними експедиціями в Сибіру, Забайкаллі, Монголії, Маньчжурії. У 19381940 роках — головний інженер фортифікаційного корпусу Тихоокеанського флоту, архітектор і зодчий, всебічно освічений фахівець з енциклопедичними знаннями. Отримав досвід бойових операцій на Хасані й Халхин-Голі, зводив укріплення на Далекому Сході, в роки Другої світової — головний фортифікатор смуги оборонних рубежів України, Дону, Сталінграда. З часом — офіцер танкових військ, начальник у танковій розвідці штурмової армії прориву. У 1943-му році, одразу після визволення Харкова, перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов забрав його, пораненого, під розписку зі шпиталю відбудовувати військову промисловість. Після війни — головний інженер-архітектор Центральної групи військ, відтворював Віденський оперний театр та собор Святого Стефана в столиці Австрії, архітектурні та індустріальні комплекси в Чехословаччині, Угорщині та Югославії. Очолював постійно діючу наукову комісію різнопрофільних фахівців у справах реставрації меморіального будинку та садиби Кобзаря у провулку Тараса Шевченка в Києві, клопотався проблемами меморіального комплексу діячів української культури на вулиці Саксаганського, будинку Заньковецької, ансамблю Фролівського монастиря, колегії Галагана, брав участь у впорядкуванні Михайлової гори, досліджував фортифікаційні споруди Києва. Згодом реконструював Києво-Печерську лавру, Успенський собор, Михайлівський золотоверхий монастир, музей козацької слави на Хортиці, костьол Фара в Ізяславі, замок Кінгісепп в Естонії та Катериненський собор у Херсонi.

Могила Олеся Силина

Жив у Києві в бкдинку на Еспланадній вулиці, 32. Помер 12 квітня 2007 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 24).

Праці[ред.ред. код]

Автор (співавтор) близько 50 наукових статей, автор понад 300 публіцистичних статей, сотень статей до «Української радянської енциклопедії», енциклопедичного довідника «Київ», «Зводу пам'яток історії та культури України» і книг «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» (2003), «Фортеці Києва VI–XIX століть» (2003), «З моєї Шевченкіани» (2007).

Нагороди[ред.ред. код]

Пам'яті Олеся Силина[ред.ред. код]

Рішенням міської ради Скадовська № 259 від 27 квітня 2007 року одна з вулиць міста отримала ім'я Олеся Силина.

Література[ред.ред. код]

Олег Лиховид. «Скадовськ та скадовчани». — Скадовськ : АС, 2005. — 317 p. — 1200 прим.

Посилання[ред.ред. код]