Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка в Києві (5).jpg
50°27′04″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д. / 50.4510795° пн. ш. 30.5203468° сх. д. / 50.4510795; 30.5203468Координати: 50°27′04″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д. / 50.4510795° пн. ш. 30.5203468° сх. д. / 50.4510795; 30.5203468
Тип музей
Розташування Україна, Київ
Адреса Провулок Тараса Шевченка 8-а
Засновано 12 серпня 1925
Відкрито 10 листопада 1928
Режим роботи з 10 до 18 (каса - до 17)
Вихідний: п'ятниця, останній четвер місяця - санітарний день

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка — філія Національного музею Тараса Шевченка. Тут Т. Шевченко проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року.

Історія будинку[ред.ред. код]

Дерев'яний будинок зведений 1835 року в колишньому провулку «Козине болото». Це характерна дерев'яна споруда першої половини XIX століття, яка збудована за «типовим» проектом, призначеним для вузьких вулиць і провулків. Невеликий одноповерховий будинок з мезоніном був збудований із соснових колод довжиною 8 і шириною 4 сажні (1 сажень — 2,1336 м).

Окрім сіней, у ньому було шість кімнат. Стояв він на цегляному напівпідвалі, в якому було 4 кімнати, кухня і пральня, покритий був дранню, нашитою в чотири яруси. Обгороджена дощаним парканом садиба з невеликим садом займала ділянку довжиною 13,5 і шириною 10 сажнів. Білостінний фасад виходив на вулицю трьома вікнами з налисниками і віконницями. Типовий будинок незначного чиновника.

Господарем будинку був колезький секретар, чиновник 14-го класу Іван Житницький, добрий знайомий Івана Сошенка, лист якого допоміг молодому Тарасові вступити до Академії мистецтв. І. І. Житницький був зятем брата художника-самоука Степана Превлоцького (одного з перших художників-наставників поета) та другом ще одного художника — І. Сошенка.

Проживання Тараса Шевченка[ред.ред. код]

У цьому будинку Тарас Шевченко оселився після свого повернення з Седнева напровесні 1846.

Разом з Тарасом Шевченком оселилися двоє його приятелів — художник Михайло Сажин та поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський[1].

Помешкання Тараса Григоровича складалося з невеликої кімнати, вікна якої виходили на вулицю, та майстерні, розташованої на мансарді.

Тарас Шевченко разом з Михайлом Сажиним малював київські краєвиди, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву. В цей час Т. Шевченко працював у Київській археологічній комісії і за її завданням створив серію архітектурних пейзажів у різних губерніях України.

У квітні 1846 Тарас Шевченко пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

Влітку 1846 Т. Шевченко написав дві балади «Русалка» та «Лілея», використавши усні народні легенди і перекази.

27 листопада 1846 Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р.

У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу.

Історія будинку після арешту Шевченка[ред.ред. код]

З часом будинок і садиба зазнавали змін. На 1876 р. вона зросла до 325 квадратових саженів. Поступово змінювалося також оформлення фасадів і розплануванні приміщень будинку.

Після смерті І. І. Житницького у 1889 р. будинок успадкував його син. У 1900 р. половину садиби продано інженеру Тельтіну. Через шість років весь будинок перейшов до С. Петерсон, яка володіла ним до 1917 р. Після 1917 р. будинок став власністю держави і до 1925 р. використовувався як звичайне житло.

Музей[ред.ред. код]

У 19231924 рр. під час обмірювання буд. 8 на Хрещатицькому завулку групою студентів з Архітектурного інституту під керівництвом професора В. Кричевського, мешканці розповіли про чутки, що тут жив Т. Шевченко. В. Кричевський перевірив ці відомості й з'ясував, що, дійсно, Т. Шевченко жив у ньому в 1846 р.

12 серпня 1925 р. Київський Окружний виконком дає розпорядження управлінню комунального господарства про відселення мешканців, проведення ремонту та передачу будинку у відання Академії наук. Василю Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду.

10 листопада 1928 року було урочисто відкрито музей для відвідувачів.

Протягом 19281941 рр. Музей поповнився оригінальними роботами радянських художників, експозиція час від часу змінювалась. Проте, у повоєнний час експозиція була бідною і недосконалою.

У 19691973 рр. проведено комплексну реконструкцію будинку з завданням відновити вигляд будинку часів перебування у ньому Т. Шевченка.

Нинішня експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Т. Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року.

Науковці на чолі з завідувачкою музею О. Шевченко створили експозицію, яка відповідає всім вимогам літературно-меморіального будинку-музею.

Щороку музей відвідує близько 10 тисяч людей. Його сприятлива аура дозволяє відволікатися від сірого будення й поринути у світ творчого натхнення і спокою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Буклет «Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка в Києві». 2003 р. Автор-упорядник Шевченко Ольга.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]