Синякова-Уречина Марія Михайлівна
| Марія Михайлівна Синякова-Уречина | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
13 листопада 1890 Красна Поляна,Зміївський район, Харківська область Російська імперія | |||
| Смерть | 30 травня 1984 | |||
| Москва | ||||
| Країна |
 Російська імперія СРСР | |||
| Діяльність | художниця, ілюстраторка | |||
|
| ||||
Синякова-Уречина Марія Михайлівна (13 листопада 1890, Красна Поляна, Змиївський район, Харківська область — 30 травня 1984, Москва) — українська художниця близька до авангарду, графік, художник книги. В українському мистецтві 1910-1920-х років репрезентує неопримітивістський напрямок. Член спілки «Голів Земної кулі» Велимира Хлєбникова. Роботи зберігіються в Національному художньому музеї України та приватних колекціях в Україні й за кордоном.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася мисткиня 13 листопада 1890 року в родині купця Михайла Івановича Синякова, ювеліра церковних предметів з Охтирки. У неї було чотири сестри, та брати. З часом, кожна з них-була музою якогось із визначних митців XX століття. Віра — вийшла заміж за Григорія Петнікова, другого за ліком «голову Земної кулі». Ксенія була дружиною Миколи Асєєва. Надія пережила бурхливий роман з Борисом Пастернаком. Зінаїда мала роман з В. Маяковським. Велимир Хлєбников був закоханий у кожну із сестер по черзі. Марії ж він присвятив ряд поетичних творів, зокрема, поему «Синие оковы»[1].
|
«В селі Красна Поляна під Харковом приклеїлося до нас прізвисько «Синяки-голяки». Влітку бачили нас загоряючими на сонці – цього ще не знали в глибокій провінції. Хлєбніков ввів це прізвисько в один із своїх віршів. Але замінив на «синголи». Коментатор пізніше написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Це ж бо про нас.
Вперед! Вперед Ватаго!
Вперед! Вперед! Синголи»
|
|
У 1910-1911 рр. Марія Синякова навчалася в Харківській студії Євгена Агафонова «Блакитна лілія», орієнтованої на естетику модерну і символізму[3].
Входила в однойменну групу молодих Харківських художників-авангардистів. У 1909 році ця група провела однойменну виставку. Тоді ж при ній був організований театр-кабаре «Блакитне око», де ставилися п'єси О. Блоку, П. Потьомкіна, С. Городецького та інші, та проходили лекції з мистецтва.
Вона була членом харківських мистецьких угрупувань «Викусь» та «Будяк»[4], однією з авторів футуристичної декларації «Труба марсіан» (Харків, 1916), а також членом об'єднання «Союз семи» (Харків, 1918). Брала участь у футуристичному виданні «Лірень», ілюструвала поезії Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва.
У 1910 році за сприянням Давида Бурлюка, побувала в Німеччині, де виставилась з роботами у Мюнхені разом з Пікассо, Кандинським[5]. У музеях Німеччини вивчала живопис німецьких та нідерландських старих майстрів.
У 1913 році Марія Михайлівна разом з двома сестрами їде до Москви, навчається в художній студії І. І. Машкова та Ф. І. Рерберга, та пов'язує життя з футуризмом.
У 1914 році вийшла заміж за художника Арсенія Мойсейовича Уречина. Разом з чоловіком вона мандрує по Центральній Азії, знайомиться з монгольським мистецтвом.
У 1914 році розпочинається Перша світова війна і Синякова повертається з Москви до Харкова, де живе у своєму маєтку у Червоній поляні. Зближується з місцевими художниками-авангардистами Е.Агафоновим, Б. В. Косаревим, В. Д. Єрміловим.
У 1922 році художниця назавжди переїжджає до Москви. Починає розвивати нові строгі форми у чорно- білій графіці та книжковій ілюстрації. Створила серію шаржових портретів письменників: Осипа Бріка, М. Асєєва, В. Шкловського, Д. Петровського, В. Брюсова, Г. Ахматової, С. Єсеніна, В.Маяковського[6].
Наприкінці 1920 та 1930-х років художниця відійшла від живопису та зайнялась художнім оформленям книжок в тому числі віршованих для дорослих та дітлахів. Вона створювала книжкові ілюстрації для Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва, К.Чуковського, Енгеля та інших письменників.
Під час війни М. Синякова була в евакуації та жила разом з Мариною Цвєтаєвою в одному будинку. З робіт 1940- років збереглися небагато її портретів та книжкові ілюстрації до стародавнього французького епосу «Пісня про Роланда» (1943 р.)
У 1952 Марію Синякову виключили зі Спілки художників за «плазування перед західним мистецтвом»[7].
У 1950-х роках їй довелось заробляти на життя розфарбовуванням іграшок та малюванням лікарських рослин для довідкового атласу.
У 1970-х роках вона брала участь у дисидентському русі, через що її не надто вітали в колах мистецького офіціозу — навіть коли футуризм став модним[8].
Марія Михайлівна Синякова-Уречина померла 30 травня 1984 року в Москві у віці 94 років[2].
Творчий доробок[ред. | ред. код]
.JPG)
Картини[ред. | ред. код]
«Війна I» (1910-ті роки);
«Війна II» (1910-ті роки);
«У лазні» (1910);
«Акробати» (1913);
«Любов» (1913);
«Драбина» (1914—1916);
«Вигняна з раю» (1916);
«Бомба» (1916);
«Єва» (1920);
«Родина» (1920-ті роки);
«Сонце. Закохані. Краснополянський мотив» (1914);
«Дерево життя» (пан та няня)(1914);
«Священа тема»;
«Ковчег»;
«Селищна ідилія» (1916);
«Лазня» (1916);
«Карусель» (1916);
«Коханці» (1920);
«Пікнік на траві» (1922);
«Сонце»;
«Гарем»;
«Музикант» (1920-ті);
«Циркові сцени»;
«Старці» (1925);
«Вакханалія» (1925);
«Вісім дівок, один я» (1923);
«Коні та купальниці»;
«Осінній натюрморт» (1938);
«Павич»;
«Риба»;
«Троянди» (1950-ті роки);
«Зимовий пейзаж» (1952).
Портрети[ред. | ред. код]
«Портрет Євгенії Синякової»;
«Портрет Тетяни Синякової»;
«Портрет Ксенії Асєєвої»;
«Портрет Тихона Чурилина»(1940);
«Портрет Велемира Хлебнікова» (1940);
«Портрет Віри Гехт» (1940-ві роки).
Художнє оформлення книжок[ред. | ред. код]
Григорій Петніков «Поросль сонця» (1918),
Олексій Кручоних «Чотири фонетичних романи» (1927), «Розбійник Ванька-Каїн та Сонька-Манікюрниця»;
Микола Асєєв «Про заячу службу і лисячу дружбу» (1927), «Цирк» (1929), «Пісенник» (1935), «Маяковський починається» (1940), П. Незнамов «Звірі на свободу» (1927);
Л. Остроумов «Пташиний переполох» (1928), Надії (1930);
М. Соловйова «Кораблики» (1930);
Є. Тараховська «Де овечка без хвоста?» (1930);
Софія Федорченко «Добрий сон» (1930);
К. Павлович «Весела бджілка» (1930), «Барабанщик радгоспу» (1931, 1932),
К. Чуковський"Нові загадки «(1930), Р. Енгель» Про дірочку і про хвостик "(1930);
В. Маяковський "Облако в штанах "(1937);
Атлас лікарських рослин СРСР(1962).
Виставкова діяльність[ред. | ред. код]
Марія Синякова брала участь у багатьох радянських та закордонних виставках.
У 1905 році Синякова брала участь в «Виставці революційної літератури» де демонструвалися її шаржові портрети.
У листопаді 1913 січні 1914 рр. Синякова брала участь у виставці петербурзького «Союзу молоді» разом з представниками авангарду: Д.Д. і В. Д. Бурлюкамі, К. С. Малевичем, В. Є. Татліним, О. О. Екстер.
Марія Синякова була експонентом виставок «Союзу молоді» (1913—1914 рр., Петербург) та «Союзу Семи» (1918 р, Харків)[9].
У 1919 році вона брала участь у Першій спільній виставці-продажу, на ній були представлені роботи професійних художників, новачків та дітей.
У 1925 році мисткиня взяла участь у виставці художників «4 мистецтва» (Москва, Музей витончених мистецтв, зараз ДМОМ ім. О.Пушкіна).
У 1927 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Лейпциг).
У 1928 році «Сучасне книжкове мистецтво на міжнародній виставці преси».
У 1931 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Париж).
У 1969 році в київському відділенні Спілки письменників відбулася єдина персональна виставка Марії Синякової-Уречиної. Після цієї події до неї потягнулися колекціонери, художники, мистецтвознавці з Нью-Йорка, Парижу, Варшави та Києва.
У 1990—1991 роках на виставці «Український авангард. 1910—1930», вперше демонструвалися роботи художниці 1914—1916 років: «Єва», «Війна», «Карусель».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 58.
- ↑ а б Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 289. — ISBN 978-966-577-225-5.
- ↑ Сестры Синяковы - харьковские музы футуризма (В. П. Титарь, А. Ф. Парамонов, Л. И. Фефелова). https://otkudarodom.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019 року.(рос.)
- ↑ Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 286. — ISBN 978-966-577-225-5.
- ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 59.
- ↑ Шаржи Марии Синяковой. http://marie-olshansky.ru. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 6 жовтня 2019 року.(рос.)
- ↑ Творчество художницы Марии Синяковой-Уречиной. https://otkudarodom.ua. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 6 жовтня 2019 року.(рос.)
- ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 60.
- ↑ МАРИЯ МИХАЙЛОВНА СИНЯКОВА (1890-1984) – СТАРЕЙШИНА РУССКОГО И УКРАИНСКОГО АВАНГАРДА. https://www.liveinternet.ru. Процитовано 5 жовтня 2019 року.[недоступне посилання з листопадаа 2019](рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Синякова Марія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.