Станіслав Єжи Лєц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Єжи Лєц
Stanisław Jerzy Lec
Stanislaw Jerzy Lec Polish writer.jpg
При народженні Stanisław Jerzy de Tusch-Letz
Дата народження 6 березня 1909(1909-03-06)
Місце народження Львів
Дата смерті 7 травня 1966(1966-05-07) (57 років)
Місце смерті Варшава
Мова творів пол.
Рід діяльності сатирик, поет, афорист
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Хрест Хоробрих (Польща)
Медаль «За Варшаву 1939-1945»
Партизанский крест

Commons-logo.svg Станіслав Єжи Лєц у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Станіслав Єжи Лєц у Вікіцитатах

Стані́слав Є́жи Лєц (пол. Stanisław Jerzy Lec) справжнє ім'я Стані́слав Є́жи де Туш-Лєтц (пол. Stanisław Jerzy de Tusch-Letz) (нар.6 березня 1909(19090306), Львів — пом.7 травня 1966, Варшава) — польський поет, філософ, письменник-сатирик, і афорист XX століття.

Поет і афорист Станіслав Лєц, за означенням критиків, входить до першої десятки літераторів XX століття, які не тільки вплинули на смаки читаючої публіки, але й виразно позначилися на формуванні сучасної свідомості людства[1].

Біографія[ред.ред. код]

Хоча Станіслав Єжи Лєц казав: «Не існує біографії письменника, є лише життєписи творів»[1], все ж окреслімо його біографію.

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Станіслав Єжи Лєц народився 6 березня 1909 р. у Львові, тоді Лемберзі, який, як і вся Галичина, входив до складу Австро-Угорської імперії. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Його батько, австрійський шляхтич, барон Бенон де Туш-Летц («Свобідний барон де Туш Лєц» — називатимуть Станіслава варшавські друзі у нелегкі шістдесяті роки) єврейського походження, батьки якого перейшли в протестантство, був банкіром. Мати — Адель де Туш, у дівоцтві Сафрін, походила з польсько-єврейської інтелегенції, високо цінувала освіту й культуру[2]. Саме таке змішування крові дало особистості Лєца її багатогранність і різномаїтість, що проявилося не тільки у великому художньому даруванні, але й у драматичних суперечностях між німецько-австрійською, польською й єврейською її складовими. Другою частиною подвійного прізвища батька в його польському написанні — Лєц, що на ідиші означає «клоун» або «пересмішник» користувався автор «Непричесаних думок» (пол. Myśli nieuczesane). Бенон де Туш-Лєтц помирає у 1914 році, коли Станіславу не було ще 5 років. Незабаром починається Перша Світова війна, наступ російських військ у Галичині вимушує Адель з сином виїхати до Відня, де жили її родичі[3]. Там Станіслав почав діставати освіту.

По закінченні війни Лєци повертаються до рідного Львова, який став територією новоствореної незалежної Польської Республіки. Вони оселюються у типовій львівській кам'яничці по вул. Словацького, 6 навпроти Головної пошти. Станіслав вчиться спершу в Євангелістичній Обершуле (вищій школі), а потім — в гімназії Камерлінг. У 1927 році Лєц вступає до Університету Яна Казимира (зараз Львівський національний університет імені Івана Франка), де протягом року вивчає полоністику, а по тому — право. Юнаку ладили кар'єру адвоката, але верх взяло творче начало. Під впливом однокурсників Лєц починає віршувати, навесні 1929 на авторському вечері Лєц уперше читає свої вірші. Наприкінці 1929 року з'являється перша публікація 20-річного автора: літературний додаток до газети «Ilustrowany Kurier Codzienny» («Ілюстрований Щоденний Кур'єр»[pl]) друкує дебютний вірш Лєца — «Весна» («Wiosna»).

Лєц починає виступати зі своїми творами на естраді. У липні 1931 з'являються друком його вірші, які публікує перший номер журналу «Tryby» («Шестірні»), створений друзями Лєца. Номер з наступною публікацією його віршів вилучається поліцією, а сам автор потрапляє до розряду «неблагонадійних». 1933 року у Львові виходить перша його поетична збірка — «Barwy» («Барви»), основу якої складали поезії і вірші соціально-політичної спрямованності, а заключний вірш присвячений С. О. Єсеніну. У збірці уперше з'являються і його гумористичні та сатиричні вірші у стилі фрашки — жанрі, у якому Лєц надалі став визнаним майстром. Такі короткі дотепні епіграми, завдяки творчості Яна Кохановського, поширилися у Польщі з другій половині XVI ст. і мали велику популярність у шляхетському середовищі. Фрашки Лєца, з притаманою їм дошкульністю не залишилися непоміченими: навіть Юліан Тувім включив три витвори молодого поета у свою антологію «Чотири століття польської фрашки».

Через свої ліві погляди у 1934 році, коли у Львові оголосили «полювання лівих», Лєц мусив переїхати до Варшави разом зі своїми друзями — поетами Леоном Пастернаком і Яном Спеваком[pl]. У Варшаві він починає регулярно публікуватися у сатиричних журналах «Cyrulik Warszawski» («Варшавський цирюльник»[pl]) і «Szpilki» («Шпильки»[pl]), літературному часописі «Skamander» («Скамандр»[pl]). У 1936 році Лєц і Пастернак створюють літературну кав'ярню «Teatr Krętaczy» («Пройдисвітський Театр»). Тоді ж він співпрацює з варшавською газетою лівої орієнтації «Dziennik Popularny» («Популярний Щоденник»[pl]) — виданням, яке просувало ідею створення антифашистського народного фронту. Щоденна судова хроніка, яку вів у газеті Лєц, спричинила незадоволення поліції, випуск її був зупинений. Щоб уникнути арешту, Лєц їде до Румунії, потім повертається до Польщі, мешкає у селі на Поділлі, служить в адвокатській конторі у Чорткові, і нарешті знову опиняється у Варшаві, щоб продовжити літературну та публіцистичну діяльність.

Перед самою війною Лєц готує до друку обсяжний том «Ziemia pachnie» («Земля пахне») — збірку фрашок і подільських поезій. Вона не встигає вийти у світ.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

Початок Другої Світової війни застає Лєца у рідному Львові, де він ховався від польської поліції (за іншими даними, він виїхав з Варшави до Львова вже після 1 вересня 1939 року)[4]. 19 вересня 1939 року місто займають радянські війська, він приймає нову владу, співчуваючи комуністичним ідеям (піддержав включення Східних Кресів Польщі до УРСР і БРСР під час «народного волевиявлення» 19 листопада 1939 року)[5]. Закінчує разом з Леоном Пастернаком щойно влаштовані курси для журналістів-втікачів, а 1940 року вступає до Спілки письменників України. Згодом Пастернак від'їджає до Москви, а Лєц залишається, думаючи одержати кафедру у Чернівецькому університеті, на факультеті германістики, який тільки що почали створювати[2]. У Львові він активно займається прорадянською пропагандою, бере участь у редакції «Almanach Literacki»[pl] («Літературного Альманаху»), співпрацює з журналом «Czerwony Sztandar»[pl] («Червоний Прапор»), видавництвом національних меншин УРСР[4]. Зважаючи на його позицію у 1939-1941 роках, багато які його співвітчизники схильні винуватити Лєца в колабораціонізмі, хоча деякі польські правозахисники (наприклад, Адам Міхнік) не поділюють цієї думки[6].

Після окупації Львова нацистською Німеччиною в червні 1941 Лєц потрапляє у концентраційний табір під Тернополем. Двічі він робить спробу втекти, і після другої невдалої втечі його засуджують до розстрілу. Конвоїри відвели його до місця виконання вироку і веліли рити собі гріб, але потім залишили під наглядом лише одного охоронця. Лєц зумів перехитрити есесівця: вбивши його ударом лопати по шиї і перевдягшись у його форму, він щасливо втік. Свої враження від цього він пізніше опише у короткому вірші «Хто копав собі могилу» (зі збірки «До Авеля і Каїна»). У німецькому мундирі Лєц перетнув все генерал-губернаторство (тобто східну частину окупованої Польщі) і дістався Варшави, де він встановив контакт з силами польського Опору. В окупованій Варшаві Лєц працював у підпольній пресі, редагував у Прушкуві газету «Żołnierz w boju» («Солдат у бою»), а на правому березі Вісли — «Swobodny narod» («Вільний народ»), де друкував також свої вірші. Надалі вступив до партизанського загону, що діяв у Люблінському воєводстві. У 1944 році у лавах першого батальйону Армії Людової брав участь у битві під Ромблювом[pl]. Після звільнення Любліна вступив до 1-ої армії Війська Польського у званні майора. За участь у війні отримав Кавалерський Хрест ордена «Polonia Restituta» («Відроджена Польща»).

Про цей етап його життя він скупо оповідає у автобіографії: «Пору окупації я прожив у всіх тих формах, які допускало той час. 1939-1941 рр.. я провів у Львові, 1941-1943 рр.. — У концтаборі під Тернополем. У 1943 році, в липні, з місця майбутнього мені розстрілу я втік до Варшави, де працював у конспірації редактором військових газет Гвардії Людової та Армії Людової на лівому і правому берегах Вісли. Потім пішов до партизанів, які билися в Люблінському воєводстві, після чого воював у лавах регулярної армії» [7][8].

Після війни[ред.ред. код]

У 1945 році Лєц оселюється у Лодзі і одружується з Ельжбетою Русєвич. Зі своїми друзями — поетом Леоном Пастернаком і художником-карикатуристом Єжи Зарубою[pl] він відроджує випуск одного з найулюбленіших у Польщі гумористичних журналів — «Шпильки». Наступного року виходить збірка «Notatnik polowy» («Польовий блокнот»), що включала вірші воєнних років, а також рядки, присвячені партизанським боям і полеглим товаришам. Тоді ж він публікує збірку «Spacer cynika» (Прогулянка циніка), яка складалася з його довоєнних сатиричних віршів й фрашок.

У 1946 році Лєца направляють до Відня на посаду аташе з питань культури у диполоматичній місії Польської Республіки. У 1948 році у Польщі виходить збірка його повоєнної поєзії — «Życie jest fraszką» («Життя — це фрашка»), а у 1950-му — «Nowe wiersze» («Нові вірші»). Написані у Відні, місті дитинства Лєца, «Нові вірші» містять багато ремінісценцій, що йдуть від нового, свіжого сприйняття пам'яток мистецтва й архітектури австрійської столиці. У Відні у Лєца народжуються старший син Ян і дочка Малгожата[2].

Еміграція й повернення на Батьківщину[ред.ред. код]

Перебуваючи у Відні, Лєц з тривогою спостерігає, як у рідній Польщі, установлюється режим партійної диктатури, посилюється цензура і починається тиск на творчу інтелігенцію. У 1950 році, після того як критика несхвально зустріла його «Нові вірші», він вирішує емігрувати[2]. Подібно багатьом особам єврейської крові, приймає рішення їхати до батьківщини предків — до нещодавна створеного Ізраїлю. Там Лєц з родиною проживе два непростих роки. Свої враження від перебування під небом Палестини він пізніше опише «Rękopis jerozolimski» («Єрусалимський рукопис») — збірці віршів, що вийшла друком у 1956 році. Там помітні пошуки власного місця у низці творців, разом з невідчепними згадками про вбитих на війні. У «Рукописі» відчувається гостра туга за рідною Польщею, за рідними й друзями, за краєвидами Мазовії, яка стає все боліснішою. 1952 року Лєц з сином повертається до Польщі, залишивши в Ізраїлі дружину з дочкою[2]. Дипломатична кар'єра на батьківщині була закінчена, друзів там майже не лишилося. Друг молодості поет Ян Спевак тимчасово притулив Лєца з сином у своїй квартирі, а кілька місяців по тому вони від'їджають до Прушкува. Там Лєц одружується вдруге: на цей раз з Кристиною Швятоньською, у нього народжується молодший син Томаш. У 1952-56 роках автор не видає нових творів — політична атмосфера та емігрантське минуле Лєца не дозволюють це робити. Щоб заробити на життя, він мусить звернутися до перекладацтва, перекладає Й. В. Гете, Г. Гейне, Б. Брехта, К. Тухольського та інших німецьких авторів, а також деяких українських, білоруських і російських письменників.

Польська «відлига»[ред.ред. код]

У 1956 році, після смерті Болеслава Берута у Польщі починаються масові громадські виступи, які вимушують нову владу переглянути політичний курс («Польський Жовтень» або «Гомулківська Відлига»). Була значно послабленга цензура, ідеологічний контроль над творчістю, одним зі свідоцтв яких було перевидання книжок Лєца і видання його нових творів. Виходить друком його «Єрусалимський рукопис», завершений ним у середині 1952 року. Написані під час перебування в Ізраїлі, вірші цієї збірки вважались автором найліричнішими з усіх творів.

У 1957 році виходять друком «Myśli nieuczesane» («Непричесані думки») — збірка філософських афоризмів, які обезсмертили ім'я автора. Деякі дослідники вважають, що виходу цієї книжки сприяла атмосфера польської «весни». Наступного року він публікує антологію «Z tysiąca i jednej fraszki» («З тисячі і одної фрашки»), що містить дво- чотирирядкові епіграми-фрашки, які Лєц написав безліч. Останні поетичні томики автора: «Kpię i pytam o drogę» («Кепкую і питаю дороги» — 1959), «Do Abla i Kaina» («До Авеля і Каїна» — 1961), «List gończy» («Оголошення про розшук» — 1963), «Poema gotowe do skoku» («Поеми, готові до стибка» — 1964) — позначені, за свідченням самого Лєца, поміченою ним у себе «схильністю до дедалі більшої конденсації художньої форми». Те ж саме визначення можна застосувати щодо циклу «Ксенії» — коротких філософсько-ліричних віршів, які він публікував у літературній пресі, а також до серії прозаїчних мініатюр «Маленькі міфи» — за визначенням автора, «новий варіантик непричесаних думок з фабулою-анекдотом». У 1964 році з'являється друге видання «Непричесаних думок», а у 1966 Лєц встигає підготувати до друку «Myśli nieuczesane nowe» («Нові непричесані думки»).

Кончина[ред.ред. код]

Станіслав Єжи Лєц помер 7 травня 1966 року у Варшаві після довгої невиліковної хвороби. Похований на військовому цвинтарі Повонзки.

Таким його запам’ятали сучасники — завжди усміхненим, життєлюбним, енергійним, ледь іронічно відстороненим, як і належить «баронському синові», що став, за визнанням самого Лєца, сатириком «лише тому, що казав правду». Поет, дотепник, чи не найкращий майстер афористичного жанру в ХХ столітті. Домосід, якого вітри історії кидали зі Львова у Відень, з Варшави до Єрусалима. Поляк, єврей, в’язень концтабору, партизан, офіцер, дипломат, барон. Завсідник кав’ярень. Європеєць. Нонконформіст. Таким залишився Станіслав Єжи Лєц в історії і культурі.

Сім'я[ред.ред. код]

Двічі одружений: з Ельжбетою Русєвич (Elżbieta Rusiewicz) мав сина Яна (Jan) та дочку Малгожату (Małgorzata), а з Кристиною Швятоньською (Krystyna Świętońska) — сина Томаша[9][10][11] (Tomasz).

Твори[ред.ред. код]

  • Wiosna Весна (1929, ліричний вірш, літературний дебют)
  • Barwy Барви (1933, поезії)
  • Spacer cynika Прогулянка (шпацер) циніка (1946, сатира і епіграми)
  • Notatnik polowy Польовий нотатник (1946)
  • Życie jest fraszką Життя – це фрашка (1948)
  • Nowe wiersze Нові вірші (1950)
  • Rękopis jerozolimski Єрусалимський рукопис (1956)
  • Myśli nieuczesane Непричесані думки (1957)
  • Z tysiąca i jednej fraszki З тисячі і однієї фрашки (1959)
  • Kpię i pytam o drogę Кепкую (кплю) і питаю дороги (1959)
  • Do Abla i Kaina До Авеля і Каїна (1961)
  • List gończy Оголошення про розшук (1963)
  • Myśli nieuczesane nowe Непричесані думки нові (1964)
  • Poema gotowe do skoku Поеми готові до стрибка (1964)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Сайт Mikroskop pana Jurka, Львів – колиска класиків, біографія Лєца
  2. а б в г д Станислав Ежи Лец. Биография писателя. 
  3. Юрий Москаленко. Станислав Ежи Лец: как, несмотря на трудную судьбу, остаться великим пересмешником?. © Shkolazhizni.ru. 
  4. а б Stanisław Jerzy Lec (англ.). 
  5. Jacek Trznadel (1998). Kolaboranci: Tadeusz Boy-Żeleński i grupa komunistycznych pisarzy we Lwowie, 1939–1941 (in Polish). [Komorów]: Fundacja Pomocy Antyk/Wydawnictwo Antyk. p. 81. ISBN 8387809012. 
  6. Adam Michnik. In Search of Lost Meaning: The New Eastern Europe. 
  7. Станислав Ежи Лец. 
  8. СТАНІСЛАВ ЄЖИ ЛЕЦ: БИОГРАФИЯ. 
  9. Томаш Лєц: «Я ще пам'ятаю, як батько водив мене у кафе Жорж» (відео) // «Вечір з Миколою Княжицьким» на ТВі 05.IV.2012. LB.ua, 6.IV.2012 04:20
  10. Tomasz Lec. Personal profile // JewAge.org
  11. Tomasz de Tusch-Lec, owner of Allegro ma non troppo from May 1991 // LinkedIn

Джерела і посилання[ред.ред. код]