Тихонов Віктор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихонов Віктор Миколайович
Народився 5 березня 1949(1949-03-05)
Щотове, Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР
Помер 29 серпня 2020(2020-08-29) (71 рік)
Сімферополь
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Alma mater Ворошиловградський машинобудівний інститут
Науковий ступінь кандидат юридичних наук
Знання мов російська і українська
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України[4]
Партія Партія регіонів і КПРС
Конфесія православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Ві́ктор Микола́йович Ти́хонов (5 березня 1949, с. Щотове, Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР — 29 серпня 2020) — український політик російського походження. Віце-прем'єр-міністр України в уряді Миколи Азарова з 11 березня 2010 до 1 червня 2011[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 березня 1949 в селі Щотове, Антрацитівського району, Ворошиловградської області); росіянин; батько Микола Панасович (1921—1968); мати Антоніна Василівна (1928—1958); дружина Лариса Олександрівна (1947); син Дмитро (1968) — фахівець НБУ; дочка Тетяна (1973); дочка Вікторія (1973) — заступниця начальника відділення Луганської обласної дирекції Райффайзен банку Аваль.

Освіта[ред. | ред. код]

Ворошиловградський машинобудівний інститут, економічний факультет (1973—1978), економіст, «Бухоблік у промисловості»; Луганський інститут внутрішніх справ (1996—1998), юрист.

Кандидат юридичних наук. кандидатська дисертація «Проблеми права і держави в творчій спадщині П. Б. Юркевича та сучасність» (Національний університет внутрішніх справ, 2003).

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

05.1965-11.1969 — слюсар, ВО «Ворошиловградтепловоз».

11.1969-11.1971 — служба в армії, в/ч 77895 Одеського ВО.

11.-12.1971 — слюсар, 12.1971-02.1975 — старший інженер-технолог,

02.1975-08.1976 — старший інженер-нормувальник,

08.1976-04.1978 — начальник планово-економічного бюра,

04.1978-06.1979 — начальник бюра праці та заробітної плати,

06.1979-08.1980 — заступник начальника відділу праці та заробітної плати,

08.1980-10.1986 — начальник управління праці та заробітної плати,

10.1986-10.1988 — голова профкому,

10.1988-11.1990 — секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз».

11.1990-11.1991 — 1-й секретар Луганського МК КПУ.

11.1991-04.1992 — 1-й заступник генерального директора Луганської державної товарно-сировинної компанії «Луганськголовзбут».

04.1992-09.1994 — директор з економіки Луганської швейної фабрики «Стиль».

09.1994-11.1995 — генеральний директор Луганської швейної фабрики «Стиль».

11.1995-04.1998 — 1-й заступник голови Луганської облдержадміністрації[6].

24 квітня 1998-04.2006 — голова Луганської облради.

Дипломатична діяльність[ред. | ред. код]

З 22 серпня 2011 року[7] по 26 листопада 2012 року[8] — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь.

Громадська і наукова діяльність[ред. | ред. код]

  • Член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (вересень 1998 — грудень 2000);
  • співголова Конгресу місцевих і регіональних влад України;
  • президент Української асоціації місцевих і регіональних влад;
  • доцент кафедри теорії та історії держави і права Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України;
  • голова Національної ради Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України (з липня 1999).
  • Обраний депутатом Луганської облради (березень 2006).

Народний депутат[ред. | ред. код]

Народний депутат України 12(1) скликання з 03.1990 (2-й тур) до 04.1994, Жовтневий виборчий округ № 52, Луганської області. Член Комісії з питань економічних реформи та управління народним госп. На час виборів: секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз». 1-й тур: з'яв. 69.0 %, за 26.0 %. 2 тур: з'яв. 62.3 %, за 48.2 %. 3 суперника.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Партії регіонів, № 8 в списку. На час виборів: голова Луганської обласної ради, член ПР. Липень — вересень 2006 — заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з вересня 2006), член фракції Партії регіонів (з травня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 по березень 2010 від Партії регіонів, № 19 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань бюджету (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 11 березня 2010[9].

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчій округ № 113, Луганська область, від Партії регіонів. За 60,18 %, 6 суперників. На час виборів: Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції (з грудня 2012).

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[10]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Академік Інженерної академії України (1999), Міжнародної академії інформатизації (1997), Української муніципальної академії (1999).

Медаль «За трудову відзнаку» (1986). Ордени «За заслуги» ІІІ (серпень 1997)[11], II (жовтень 1999)[12], I ст. (серпень 2002)[13]. Орден Дружби (грудень 1999, Російська Федерація). Почесна грамота ВР України (2001). Почесна грамота КМ України (січень 2004)[14]. Державний службовець 1-го рангу (лютий 1999)[15]. Член КПРС (1968—1991).

Наукові праці[ред. | ред. код]

Автор (співавтор) близько 20 наукових праць, зокрема книг:

  • «Методологические аспекты достижения социально-экономической самодостаточности региона» (2002, співавтор),
  • «Президент України та державна, регіональна і муніципальна політика: Збірник матеріалів і документів» (2003, співавтор),
  • «Идеи П. Д. Юркевича о государстве и праве в контексте современности» (2003).

Володіє анґлійською мовою.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  5. http://www.president.gov.ua/documents/6372011-13237
  6. Розпорядження Президента України від 3 листопада 1995 року № 402/95-рп «Про призначення В. Тихонова першим заступником голови Луганської обласної державної адміністрації»
  7. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 833/2011
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 655/2012
  9. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1976-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Тихонова В.М.»
  10. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
  11. Указ Президента України від 21 серпня 1997 року № 868/97 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  12. Указ Президента України від 14 жовтня 1999 року № 1330/99 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  13. Указ Президента України від 22 серпня 2002 року № 748/2002 «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 січня 2004 року № 71 «Про нагородження Тихонова В.М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
  15. Указ Президента України від 23 лютого 1999 року № 205/99 «Про присвоєння рангів державних службовців»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]