Артюшенко Яків Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артюшенко Яків Федорович
Народження 8 лютого 1901(1901-02-08)
Макарів Яр, Ново-Світлівський район, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія
Смерть 14 жовтня 1967(1967-10-14) (66 років)
Луганськ, Луганська область
рак простати
Поховання Луганськ
Національність українець
Громадянство Російська імперія, СРСР
Роки служби 19221925
Партія ВКП(б), КПРС
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»

Я́ків Фе́дорович Артюше́нко (8 лютого 1901, с. Макарів Яр, нині Краснодонського району Луганської області — 14 жовтня 1967, м. Луганськ) — радянський громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Яків Федорович Артюшенко народився 8 лютого 1901 року в селі Макарів Яр Ново-Світлівського району, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії у родині селянина. Через те, що родина була бідна, а Яків був наймолодшим серед дітей, його віддають на виховання до дядька Козлова С. Ф.

У 1912 році Яків закінчує початкову школу. А в 1913 році його віддають до шевської майстерні, де він навчався, та працював до 1916 року.

У 1916 поступив на Луганського паровозобудівного заводу, де працював до 1917 року.

З 1918 по 1920 роки хворів гострим гнійним плевритом в області серця.

З 1921 по вересень 1922 року працював у рідному селі на ділянці батьків.

У вересні 1922 року Яків Федорович був призваний на службу до Червоної армії у прикордонні війська, де після навчання був призначений начальником прикордонної застави.

У квітні 1925 року демобілізувався, і на початку травня Якова Федоровича Артюшенко було обрано головою Макаров-Яровської селищної Ради.

У лютому 1926 року на районному з'їзді Рад Якова Федоровича було обрано заступником голови райвиконокому і затвердили на посаді завідувача райземвідділом. На цій посаді він працював до липня 1929 року. Працюючи у селі Макарів Яр головою селищної Ради, Яковом Федоровичем у 1925 році було організовано машинно-тракторне товариство, і, працюючи в Ново-Світловському райземвідділі він віддавав всі свої сили і знання на покращення стану сільського господарства у районі.

У липні 1929 року Луганським окружкомом КП(б)У Якова Федоровича було затверджено на посаді директора Бірюковської Машинно-тракторної станції. Це була перша МТС на Донбасі.

У січні 1931 через організацію трьох МТС у районі, Якова Федоровича було переведено окружкомом КП(б)У на посаду завідувача Ровеньківським райземвідділом.

У січні 1934 року Донецьким обкомом КП(б)У його було призначено директором Д'яковської Машинно-тракторної станції, яка на тай час була найгіршою в області. За 4 роки Яків Федорович перетворив її на найкращу Машинно-тракторноу станцію по Донецькій області.

У другій половині 1937 року Донецьким обкомом КП(б)У Якова Федоровича було відозвано на роботу в Донецький облземвідділ на посаду першого заступника начальника Облземвідділу.

Пілся розділу Донецької області на Сталінську і Ворошиловградську області Яків Федорович повернувся до Ворошиловграда.

У квітні 1940 року Ворошиловградським обкомом КП(б)У Яків Федорович був призначений заступником начальника Ворошиловградського облземвідділу, а у травні 1940 його було затверджено на посаді уповноваженого Народного комісаріату заготівель СРСР у Ворошиловградській області.

У період тимчасової окупації Ворошиловграда у липні 1942 року Народним комісаріатом заготівель СРСР Якова Федоровича Артюшенко було призначено уповноваженим Народного комісаріату заготівель СРСР 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту.

У лютому 1943 року, після визволення Ворошиловграда, Яків Федорович був відкликаний з армії та призначений на посаду спочатку уповноваженим Народного комісаріату заготівель СРСР, а згодом головою виконкому Ворошиловградської області.

Від липня 1944 до 23 травня 1946 — призначений головою виконкому Тернопільської обласної ради. На цій посаді за плідну працю він був представлений до нагороди Орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.

У травні 1946 ЦК КПУ переводить Якова Федоровича Артюшенко в Київ на посаду заступника Уповноваженого Народного комісаріату заготівель СРСР по Українській РСР.

Наприкінці 1947 і до 1949 — Радою Міністрів СРСР був затверджений на посаді представника Ради Міністрів СРСР у Кіровоградській області з питань сільського господарства при Уряді СРСР.

Пізніше був переведений на цю ж посаду у Ворошиловградську, а згодом у Кам'янець-Подільську область.

У травні 1953 року Рада з питань колгоспів була ліквідована, та з дозволу Кам'янець-Подільського обкому партії Яків Федорович повернувся до Ворошиловграда і почав працювати у тресті Ворошиловградвуглезбагачення на посаді заступника керівника тресту. Після ліквідації тресту Яків Федорович перейшов на посаду заступника Обласного уповноваженого міністерства заготівель у Ворошиловградській області. Пізніше і цю систему було ліквідовано, а Якова Федоровича переведено на посаду заступника голови Ворошиловградського обласного управління сільським господарством.

У 1957 році в Якова Федоровича виявили тяжку хворобу серця. Через це йому було призначено 3-тю групу інвалідності, з рекомендацією не працювати у роз'їздах. Проте, за спогадами Якова Федоровича Артюшенко, він не міг сидіти на місці більш ніж годину, тому що це викликало у нього сильні болі у серці.

Через вкрай поганий стан здоров'я у 1958 році Яків Федорович був вимушений вийти на пенсію. За великі досягнення у справі будування комунізму, розбудові сільського господарства та відновлення країни після війни Якова Федоровича Артюшенко було виділено як пенсіонера республіканського значення, та призначено республіканську пенсію.

Яків Федорович Артюшенко раптово помер 14 жовтня 1967 року. Як з'ясувалося пізніше в нього був рак простати.

За згадками сина (Івана Яковича Артюшенко) Яків Федорович усе життя вірив у те, що сам зможе побудувати комунізм в країні; він завжди намагався навчатись, не дивлячись на те, що йому так і не вдалося отримати вищу освіту за нестачею часу на це. Також родичі згадують, що під кінець життя Яків Федорович, побачивши нове покоління комуністів, розчарувався у системі, проте у голос цього ніколи не говорив.

Джерела[ред. | ред. код]