Усичівські Будки

село Усичівські Будки
	Герб
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Луцький
Тер. громада	Торчинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA07080270220042347
Основні дані
Засноване	1906
Населення	30
Площа	5,798 км²
Густота населення	5,17 осіб/км²
Поштовий індекс	45622
Телефонний код	+380 332
Географічні дані
Географічні координати	50°43′49″ пн. ш. 25°5′19″ сх. д. / 50.73028° пн. ш. 25.08861° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	212 м
Місцева влада
Адреса ради	45612, Волинська обл., Луцький р-н, с-ще Торчин, вул. Незалежності, 92
Карта
	Усичівські Будки
	Усичівські Будки
Мапа

Усичівські Будки́ — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Входить до складу Торчинської селищної громади. Населення становить 30 осіб.

Походження назви

Назва села, ймовірно, походить від слова «буда», що в давнину означало невелике господарське або виробниче приміщення, зокрема в поташному промислі^[1].

Будки Поташні могли виникнути як поселення біля одного з таких поташних виробництв — буди поташні, які існували в Україні у XVI–XVIII століттях^[2]. Ці виробництва розташовувалися переважно в лісових районах, зокрема на Волині, й займалися виготовленням поташу шляхом вилуговування деревної золи та її подальшої обробки^[3].

У добу найбільшого розквіту поташного промислу — друга половина XVI ст. — перша половина XVII ст. — в Україні існували десятки таких підприємств, які сприяли формуванню поселень поблизу^[4].

Історія

Усичівські Будки (пол. Budki Usickie) були хутором у складі Луцького повіту, гміни Торчин, за 16 верст від Луцька. У 1906 році хутір Торчинської волості Луцького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста — 16 верст, від волості — 10. Дворів — 18, мешканців — 135^[5].

У міжвоєнний період в колонії функціонувала чотирикласна школа, відділення парамілітарної організації «Стрілець» (пол. Strzelec), командиром якого був Владислав Ласкаржевський (пол. Władysław Łaskarzewski), а також діяла місцева оркестра, яку переважно складали представники родини Гарчинських^[6].

Перед Другою світовою війною та в її роки в селі проживали родини Буяльських, Гарчинських, Костецьких, Ласкаржевських, Корзеневських, Мислінських, Конопків, Савицьких, Тишецких та інші^[6]. У роки німецької окупації (1940—1944 рр.) в село часто навідувалися родичі з Луцька, щоб отримати продукти харчування^[6].

У селі була організована самооборона, до якої входили чоловіки, що пройшли вишкіл у «Стрільці» та польській армії. Одним з лідерів був Ян Ласкаржевський, який пізніше брав участь у діяльності Армії Крайової та представляв польський еміграційний уряд у Лондоні^[6]. У липні 1943 року, в ході Волинської трагедії, село зазнало нападів з боку українських націоналістів. Зокрема, були вбиті Антоній Гарчинський і пан Новаковський^[6]. Завдяки втручанню загону з Антонівки під керівництвом коменданта округу поручника Войціка («Зґжит»), вдалося відбити напад і надалі провести каральну акцію у відповідь проти сіл Березе, Литва і Білосток^[6].

У критичний момент мешканців села попередила про небезпеку місцева українка Ольга Кревська, завдяки чому польське населення зуміло евакуюватися до Луцька, і багато людей залишилися живими^[6].

Після війни польське населення було депортоване або емігрувало. У селі був створений колгосп, населений переважно українцями з південно-східної Польщі, так званими «переселенцями з-за Бугу»^[6]. Польські домівки було розібрано^[6].

Станом на 2006 рік у центрі села зберігся католицький хрест, встановлений у 1924 році Йозефом Старощаком. Через руйнування деревини він кілька разів обрізався та заново вкопувався^[6].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 45 осіб, з яких 16 чоловіків та 29 жінок.^[7]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 30 осіб.^[8] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.^[9]

Сучасний стан

Станом на 2024 рік хутір Усичівські Будки майже зник: у ньому залишилося лише кілька мешканців^[10]. На хуторі не працює жоден магазин чи автобусне сполучення^[10], а найближча інфраструктура — за 5 кілометрів у селі Усичі^[10]. Деякі будинки стоять пусткою, а від старої школи лишилася лише пустка^[10]. Попри це, кілька людей продовжують жити на хуторі, підтримуючи господарства та спогади про минуле^[10].