Горзвин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Горзвин
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Луцький
Рада/громада Білостоцька сільська рада
Код КОАТУУ 0722880603
Основні дані
Населення 296
Площа 9,6 км²
Густота населення 30,83 осіб/км²
Поштовий індекс 45641
Телефонний код +380 332
Географічні дані
Географічні координати 50°40′29″ пн. ш. 24°57′42″ сх. д. / 50.67472° пн. ш. 24.96167° сх. д. / 50.67472; 24.96167Координати: 50°40′29″ пн. ш. 24°57′42″ сх. д. / 50.67472° пн. ш. 24.96167° сх. д. / 50.67472; 24.96167
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Водойми Чорногузка
Місцева влада
Адреса ради 45641, Волинська обл., Луцький р-н, с. Білосток, вул. Шевченка, 12, тел. 79-56-85
Карта
Горзвин. Карта розташування: Україна
Горзвин
Горзвин
Горзвин. Карта розташування: Волинська область
Горзвин
Горзвин
Мапа

Горзвин у Вікісховищі?

Горзви́н — село в Україні, в Луцькому районі Волинської області. Входить до складу Білостоцької сільради Луцького району. Дворів — 95, мешканців — 300. В 16—17 століттях належало луцьким латинським єпископам[1] і приписане до торчинського замку.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на прибережжі річки Чорногузки.

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

З прадавніх часів люди обрали це місце для поселення. Археологічні знахідки свідчать, що в 15-12 століттях до н. е. тут жили хлібороби, скотарі, рибалки, мисливці комарівсько-птшинецької культури бронзової доби. Є сліди селища давньоруського часу 11-13 століть. Його площа — понад 3 га. В урочищі Гориське збереглося давньоруське городище діаметром 55 метрів, з-під якого б'є джерело смачної води.

Історія села[ред. | ред. код]

Назву села народна етимологія виводить від гори (городища) і дзвону на ній, що бив на сполох при наближенні ворожих ватаг. За легендою, вони були тут не раз, зокрема в 1500 році, коли татарський загін грабував село і довкільні поселення.

В друкованих джерелах Горзвин згадується під 1545 роком, як власність панів Горзвинських. У 1570 році його згадано в податкових документах. Тоді його звали Горвин, Ордзвін. Володіла селом пані княжого роду Францова Фальчевська, вона мала тут більше 20 селянських господарств з землею, стільки ж городників і ремісника. Мало село і водяний млин, корчму, виноробню. Є відомості про Горзвин і за 1577 рік, коли ним володів Петро Фальчевський. В його власності були і Садів, Кошів, Жуківець.

Під 1583 роком Горзвин згаданий уже як володіння луцького латинського єпископа (Вікторина Вербицького) і приписаний до торчинського замку. Єпископ Вікторин Вербицький платив від 5 ланів, 16 півланів, 8 городників, трьох млинових кіл. У цьому селі знаходили притулок втікачі з сіл Березолупи, Туропин та ін. (1592—1594 рр.). Втікали селяни і в козацькі загони, бо в ті роки вирували повстання під проводом Косинського, Наливайка.

У 1648 році Горзвин уже був власністю луцького костелу Святої Трійці і було тут 41 господарство. Наступного,1649 року, кількість селянських дворів зменшилась до 35.Це зв'язано з участю горзвинців у козацько-селянській війні під проводом гетьмана Б.Хмельницького проти польської шляхти…

Всеросійський перепис 1897 року зафіксував у селі 46 дворів, а мешканців 321.Село славилось своїми ставками, млинами на греблі.

Під час Першої і Другої світових воєн Горзвин перебуває у зоні тривалого проходження фронту і жорстоких боїв. Тому зазнавав великих руйнувань. 23 червня 1941 року, на другий день після нападу Німеччини на СРСР, в луцькій в'язниці без судового вироку радянські енкаведисти розстріляли і 9 горзвинських селян. Ось їх імена: Теодосій Богдан, Микола Гордій, Василь Кобець, Олексій і Петро Коляди, Петро Колядинський, Олександр Коновал, Федір Коновалюк, Онуфрій Здрилюк.

Більше 50 чоловіків села в рядах Червоної армії воювали за визволення країни від фашистських загарбників. З них 21 воїн загинув на фронтах війни. В завершальних боях уже на землях рейху смертю героїв полягли єфрейтор Олександр Кобець, Антон Ткачук, Панас Шамрило, Дмитро Вишневський, Андрій Франчук та ряд інших воїнів.

Село Горзвин визволене влітку 1944 року. Але ще довго сюди не приходив мир і спокій. 23 лютого 1945 року через село в напрямку фронту проходила сотня УПА. У сутичці з нею загинуло більше 20 партійних і радянських працівників Торчина, а також кілька їздових, які підвозили їх до села. Вісім горзвинців було репресовано органами НКВД за підозрою в зв'язках з ОУН і вивезено в Сибір, Казахстан.

Після війни село на кілька десятиліть потрапило в розряд неперспективних. Його прилучали то до Садівської, то до Білостоцької сільрад. на початок XXI століття знову відроджується. Є приріст населення. Діють медпункт, приватна крамниця, відділення сільськогосподарського кооперативу «Джерело». Кілька селянських сімей успішно ведуть приватне господарство.

Пам'ятки археології[ред. | ред. код]

На території села відомі наступні пам'ятки археології:

  • В східній частині села, в урочищі «Гориська», на мисі правого берега р. Чорногузки, висотою до 10 м над рівнем заплави — давньоруське городище округлої форми діаметром 55 м. З напільної сторони воно укріплене валом і ровом. Обстежувалось у 1960 р. П. Раппопортом.
  • На схід від городища, на схилі першої надзаплавної тераси правого берега Чорногузки — поселення давньоруського періоду ХІ–ХІІІ ст. площею до 1 га.
  • В північній частині села, на прилеглій до тваринницької ферми території, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега Чорногузки — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІ–ХІІІ ст. площею до 1,5 га.
  • В південній частині села, на схід від ґрунтової дороги і греблі, що з'єднує нову і стару територію села, на схилі першої надзаплавної тераси правого берега р. Чорногузки заввишки 6–8 м над рівнем заплави — давньоруське селище ХІ-XIV ст. площею до 2 га.
  • В північно-західній частині села, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега Чорногузки на висоті 6–7 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду ХІІ–XIV ст. площею до 1 га. Керамічні матеріали зібрані з території присадибних ділянок селян.
  • За 0,5 км на південний захід від села, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега р. Чорногузки, заввишки 5–6 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІ–ХІІІ ст. площею 2 га

Примітки[ред. | ред. код]

  1. на польський манір — біскупам

Література[ред. | ред. код]

  • Книга Пам'яті України. — Львів, 1995. — С. 218—219.
  • Куделя Микола. Під мурами Луцької тюрми. — Луцьк, 2001. — С. 85.
  • Кучинко М. М., Златогорський О.Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк : Волинські старожитності, 2010. — С. 197—198.
  • Рапппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X—XIV вв. — Ленинград : Наука,1967. — С. 48.
  • Охріменко Г. В. Археологічні пам'ятки Волині. — Луцьк, 1991. — С. 75.
  • Цинкаловський Олександр. Стара Волинь і Волинське Полісся. т.1. Вінніner, 1984.- с.282.
  • Польща XVI ст. - Т. 8. — Варшава, 1889. — с .63, 79.
  • Цинкаловський Олександр. Стара Волинь і Волинське Полісся.-с.282.

Посилання[ред. | ред. код]