Харківська астрономічна обсерваторія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харківська астрономічна обсерваторія

Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Харків, Україна
Код 101
Висота 120 м.
Відкрито 1824
Сайт: astron.kharkov.ua/index_r.html

Харківська астрономічна обсерваторія. Карта розташування: Україна
Харківська астрономічна обсерваторія
Харківська астрономічна обсерваторія
Харківська астрономічна обсерваторія (Україна)


НДІ астрономії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, або Харківська астрономічна обсерваторія — науковий заклад при Харківському університеті. Установу було започатковано 1808 року як астрономічний кабінет університету, а 1888 року, головно завдяки зусиллям Григорія Левицького, було створено відповідно обладнану обсерваторію в окремому будинку.

Зараз головними темами наукових досліджень обсерваторії є закони розсіювання світла поверхнями небесних тіл, малі тіла Сонячної системи, зіркові каталоги й зіркова динаміка, гравітаційні лінзи. Інститутові підпорядковано Чугуївську спостережну станцію, на якій розташовано головні астрономічні інструменти обсерваторії. На території інституту працює також Музей астрономії.

Історія[ред. | ред. код]

1808 року, через 3 роки після організації Харківського університету, до Харкова був запрошений німецький астроном професор Йоганн Сигізмунд Готфрід Гут. Він привіз з собою астрономічні інструменти, створив в університеті астрономічний кабінет, а пізніше — тимчасову обсерваторію (біля старої будівлі університету, на Університетській вулиці). 1811 року Гут переїхав Дерпт (теперішній Тарту). Астрономічний кабінет в університеті залишився, і в наступні десятиріччя його інструменти продовжували використовувалися для навчання студентів, а для читання лекцій з астрономії запрошувалися різні вчені. Але університету не вдавалось створити власну наукову школу, виховати фахівців для розвитку й викладання астрономії. Частково це було пов'язано з відсотністю при університеті постійно діючої астрономічної обсерваторії[1].

1883 року з ініціативи Григорія Левицького було створено обсерваторію, в окремому будинку на тодішній околиці Харкова. В обсерваторії було встановлено меридіанне коло, яке дозволяло вимірювати координати зір з високою точністю, і зіркові каталогі стали однією з головних тем роботи обсерваторії.

В середині ХХ століття, під керівництвом академіка М. П. Барабашова, на передній план в роботі обсерваторії вийшли дослідження планет Сонячної системи.

Через розширення міста, заснована на його межі обсерваторія тепер опинилася в центрі Харкова, поруч з головною площею міста, що з часом спричиняло все більше світлове забруднення. Прокладка під обсерваторією Салтівської лінії Харківського метрополітену спричинила додаткові вібрації, неприйнятні для точних астрономічних інструментів. Тепер всі основні інструменти обсерваторії знаходяться на Чугуївській спостережній станції за межами міста, натомість як телескопи обсерваторії використовують переважно для демонстраційних і навчальних цілей.

Структура[ред. | ред. код]

Відділ астрофізики[ред. | ред. код]

У 1975-1995 відділ переважно займався спекл-інтерферометрією, а з 1995 переключився на вивчення гравітаційних лінз. З затримки сигналу на гравітаційних лінзах співробітниками відділу було уточнено значення сталої Габбла. Дослідження змін яскравості Хреста Ейнштейна дозволило визначити маси тіл, що викликають мікролінзування[en] його випромінення, а також зробити висновок про відсутність масивних структур в гало темної матерії лінзуючої галактики.

Лабораторія астрометрії[ред. | ред. код]

Астрометричні дослідження в Харківській обсерваторії розпочалася з встановленням в 1886 році меридіанного інструмента Репсольда. Протягом ХХ століття основними задачами лабораторії були створення фундаментальної системи координат та визначення всесвітнього часу.

Зараз лабораторія займається задачами створення високоточних каталогів положень і власних рухів зірок, вивчення закономірностей руху Галактики, астрометрії та фотометрії комет, покриттів, змінних зірок.

Відділ фізики астероїдів і комет[ред. | ред. код]

У 1977 Харківська обсерваторія першою в Радянському Союзі почала систематичні астрофізичні дослідження астероїдів. 1993 організовано відділ «Фізика астероїдів», 2005 — перетворено його на Відділ фізики астероїдів і комет. Першим керівником відділу був Дмитро Лупішко, а з 2012 — його учениця Ірина Бельська. Відділ досліджує астероїди головного поясу, навколоземні астероїди, троянці Юпітера, транснептунові об'єкти й комети.

Співробітниками відділу виміряно опозиційний ефект[en] астероїдів (~70% світових даних), що стало основою для перегляду Міжнародним астрономічним союзом системи обчислень абсолютних зоряних величин астероїдів, виявлено десятки подвійних астероїдів, виміряно прискорення обертання астероїдів внаслідок YORP-ефекту (~50% світових даних), теоретично передбачено тангенціальний YORP-ефект. Відділ є одним зі світових лідерів поляриметричних досліджень астероїдів, дві створені співробітниками відділу поляриметричні бази включено до бази даних НАСА «Planetary Data System[en]».

Відділ дистанційного зондування планет[ред. | ред. код]

Основні напрямки досліджень відділу — розробка моделей розсіювання світла поверхнями небесних тіл та аналіз даних наземних і космічних спостережень поверхонь планет. Співробітники відділу працювали з данними космічних апаратів «Галілео», «Клементина», «Лунар Проспектор», космічного телескопа «Габбл».

Відділ фізики Сонця, Місяця і планет[ред. | ред. код]

Відділ досліджує відбиття світла поверхнею Місяця та методи дистанційного зондування місячної поверхні, вивчає атмосферу Юпітера та хромосферу Сонця, займеється моніторингом сонячної активності, обробкою зображень та планетною картографією.

Чугуївська спостережна станція[ред. | ред. код]

Чугуївська спостережна станція, також відома під неофіційною назвою "Обсерваторія Гракове", була заснована в Чугуївському районі з ініціативи Барабашова на початку 1960-х років. Тут працює 70-см рефлектор АЗТ-8 і кілька менших телескопів, знаходиться 2-поверховий будинок спостерігачів. Головним чином, звідси проводяться спостереження астероїдів, транснептунових об'єктів, космічного сміття.

Бібліотека[ред. | ред. код]

Бібліотека НДІ астрономії містить близько 9000 книг з астрономії та суміжних наук, в тому числі видання кінця XVIII - початку XIX століть, а також книжки з особистих колекцій родини Струве[ru], академіка Барабашова, профессора Александрова. Також в бібліотеці представлена ​​велика колекція атласів зоряного неба й астрономічних каталогів, і багато наукової періодики різних епох.

Музей астрономії імені Миколи Барабашова[ред. | ред. код]

Музей відкрито 2020 року після реконструкції. Він містить астрономічні інструменти від початку XIX століття[2].

В музеї історїї астрономії 
Вид з музею на головний корпус ХНУ 
В підвалі музею 
Стародавні астрономічні інструменти 

Директори[ред. | ред. код]

Видатні співробітники[ред. | ред. код]

Академіки:

Члени-кореспонденти:

Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки:

Лауреати Премії НАН ім. акад. М. П. Барабашова:

Лауреати Премії НАН України імені С. Я. Брауде:

Лауреати Премії НАН України імені Є. П. Федорова:

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шкуратов Ю. Г. Предисловие редактора // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харьков, 2008. — С. 6-10. — 500 прим.
  2. Обновленный музей астрономии в Харькове: как он выглядит. Укринформ. 5 лютого 2020. Процитовано 8 березня 2020. 
    В Харькове открыли обновленный музей астрономии. Редпост. Городской дозор. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020. 
    Открытие реконструированного музея астрономии имени Николая Барабашова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020. 
    Відкриття реконструйованого музею астрономії імені Миколи Барабашова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020. 
  3. Список заведующих кафедрой астрономии и директоров астрономической обсерватории и время их пребывания в должности // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харьков, 2008. — С. 192. — 500 прим.

Посилання[ред. | ред. код]