Координати: 49°59′32.78″ пн. ш. 36°14′5.51″ сх. д. / 49.9924389° пн. ш. 36.2348639° сх. д. / 49.9924389; 36.2348639
Очікує на перевірку

Харківська хоральна синагога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харківська хоральна синагога
49°59′32.78″ пн. ш. 36°14′5.51″ сх. д. / 49.9924389° пн. ш. 36.2348639° сх. д. / 49.9924389; 36.2348639
Тип спорудисинагога
РозташуванняУкраїна, м. Харків
АрхітекторЯків Гевірц, Валентин Фельдман, М. Ф. Піскунов
Початок будівництва1912
Кінець будівництва1913
СтильНеоготика, мавританський
НалежністьЮдаїзм, Хасидизм (з кінця 1990-их)
Станпам'ятка архітектури місцевого значення України і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd
Адресавул. Григорія Сковороди, 12.
Сайт громади.
Вебсайтjewishkharkov.org
Харківська хоральна синагога. Карта розташування: Україна
Харківська хоральна синагога
Харківська хоральна синагога (Україна)
Мапа
CMNS: Харківська хоральна синагога у Вікісховищі

Хора́льна синаго́га (єврейська назва — Бейт Менахем) — центральна синагога й архітектурна пам'ятка в Харкові, споруджена в 1912-1913 роках на вулиці Григорія Сковороди.

Історія

[ред. | ред. код]

На місці синагоги в класичному особняку кінця XVIII ст. в 1867-1910 розташовувався молитовний будинок. Конкурс нової синагоги був організований Імператорським Санкт-Петербурзьким товариством архітекторів. Першу премію отримав проєкт петербурзького архітектора Якова Гевірца, він був опублікований в журналі «Зодчий» у 1909.

Будівля відсунута углиб ділянки з тієї причини, що необхідно було відміряти відстань в 100 сажнів (213 метрів) від православного Миколаївського собору, що розташовувався на однойменній площі (нині Майдан Конституції). Керував будівництвом харківський архітектор М. Ф. Піскунов.

Синагога закрита в 1923 «на прохання єврейських трудящих». У ній розмістився "Єврейський робочий клуб імені Комінтерна, з 1941 — дитячий кінотеатр.

У 1945 в синагозі поновлюється діяльність єврейської громади, однак в 1949 її закривають і до осені 1991 в будівлі знаходилося «Добровільне спортивне товариство (ДСО) Спартак».

В 1990 році будівлю передано єврейській громаді міста. З Ізраїлю був обраний рабин, відкрилася єврейська бібліотека, проводились культурні заходи, в будівлі зроблений ремонт, демонтовані спортивні зали.

У міру посилення руху хасидів в 1992-1995 виник принциповий конфлікт між хасидами і головою реформістської громади Едуардом Ходосом, який привів до переходу синагоги під контроль хасидизму. Після пожежі 1998 будівля відремонтована і відкрита в 2003. Автор проєкту реставрації — харківський архітектор В. Е. Новгородов.

Архітектура

[ред. | ред. код]

Дизайн будівлі описується як поєднання романо-готичних[en], неоготичних та неомавританських стилів архітектури, які архітектурне товариство Харкова бачить як таке, що «нагадує величезні стіни стародавньої Палестини»[1].

Будівля заввишки 42 м заввишки і 50 метрів завдовжки, загальною площею 2067 квадратних метрів. На відміну від інших будівель у кварталі, вона розташована із заглибленням від «червоної лінії» вулиці, щоб відповідати місцевим законам, що вимагають певної відстані поміж церквами та іншими обрядовими будівлями міста[2].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Харківська хоральна синагога — претендує на статус найбільшої в Україні та другої за величиною в Європі після будапештської. Висота купола 42 м, залу 30 м, даху 25 м, довжина бічного фасаду 50 м, загальна площа 2 067 м². Сховище сувоїв синагоги має висоту 9 м. У залі площею 450 м² можуть розміститися 800—1000 осіб.
  • У провулку Кравцова, 15 з 1957 року по теперішній час знаходиться планетарій, другий за можливостями планетарій в Україні. Спочатку тут була синагога Литвяків, побудована в 1910-х роках і «добровільно» передана під клуб єврейською громадою Харкова в 1930-х. Під час війни будівля була напівзруйнована, 14 років простояла порожньою і в 1957 було добудована спеціально для планетарію.
  • Відомо про існування 5 синагог (великих громад) та десятках молільник домів у Харкові до Жовтневого перевороту 1917 року.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • «В городе. Харьков» № 2 «Харьков туристический. 100 мест, которые нужно увидеть». — Харків : «Тєлєнєдєля-Харків», 2011. — С. 55. — 10 000 прим.(рос.)
  • Парамонов Андрій Федорович. Харків. Харківська область.Шляхами Слобідської України. Путівник. — Харків : Біблекс, 2008. — С. 60-61. — ISBN 978-966-2950-20-5.(рос.)
  • С. Посохов, О. Денисенко. Харьков: Путеводитель. — 2-ге. — Харків : Золоті Сторінки, 2008. — С. 68. — 2 000 прим. — ISBN 978-966-400-087-8.(рос.)
  • Дьяченко Н.Т. Улицы и площади Харькова. Очерк. — 4-те, виправлене і доповнене. — Харків : Прапор, 1977. — С. 152. — 50 000 прим.(рос.)
  • сост. А.Ю. Лейбфрейд, В.А. Реусов, А.А, Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харків : Прапор, 1985. — С. 71. — 10 000 прим.(рос.)
  • Авторський колектив під керівництвом А.П. Голікова. Харьков. Краткая справочная книга. — Харків : Прапор, 1976. — С. 208. — 50 000 прим.(рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. The History Of The Kharkiv Choral Synagogue. Kharkov Synagogue. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 10 листопада 2012. [Архівовано 2013-11-13 у Wayback Machine.]
  2. Michal Lando. The Kharkov camp question. Jerusalem Post. Процитовано 10 листопада 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]