Харківська хоральна синагога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харківська хоральна синагога
IСинагога у Харкові фрагмент 20.jpg
Вигляд з вулиця Пушкінської
49°59′32″ пн. ш. 36°14′05″ сх. д. / 49.9924389° пн. ш. 36.2348639° сх. д. / 49.9924389; 36.2348639Координати: 49°59′32″ пн. ш. 36°14′05″ сх. д. / 49.9924389° пн. ш. 36.2348639° сх. д. / 49.9924389; 36.2348639
Тип споруди синагога
Розташування Україна, м. Харків
Архітектор Яків Гевірц, Валентин Фельдман, М. Ф. Піскунов
Початок будівництва 1912
Кінець будівництва 1913
Стиль Неоготика, мавританський
Належність Юдаїзм, Хасидизм (з кінця 1990-их)
Адреса вул. Пушкінська, 12.
Сайт громади.
Вебсайт jewishkharkov.org
Харківська хоральна синагога. Карта розташування: Україна
Харківська хоральна синагога
Харківська хоральна синагога (Україна)
CMNS: Харківська хоральна синагога у Вікісховищі

Хора́льна синаго́га (єврейська назва — Бейт Менахем) — центральна синагога й архітектурна пам'ятка в Харкові, споруджена в 1912-1913 роках на вулиці Німецькій (зараз Пушкінська).

Історія[ред. | ред. код]

На місці синагоги в класичному особняку кінця XVIII ст. в 1867-1910 розташовувався молитовний будинок. Конкурс нової синагоги був організований Імператорським Санкт-Петербурзьким товариством архітекторів. Першу премію отримав проект петербурзького архітектора Якова Гевірца, він був опублікований в журналі «Зодчий» у 1909.

Будівля відсунута углиб ділянки з тієї причини, що необхідно було відміряти відстань в 100 сажнів (213 метрів) від православного Миколаївського собору, що розташовувався на однойменній площі (нині Майдан Конституції). Керував будівництвом харківський архітектор М. Ф. Піскунов.

Синагога закрита в 1923 «на прохання єврейських трудящих». У ній розмістився «Єврейський робочий клуб імені Третього Інтернаціоналу», з 1941 — дитячий кінотеатр.

У 1945 в синагозі поновлюється діяльність єврейської громади, однак в 1949 її закривають і до осені 1991 в будівлі знаходилося «Добровільне спортивне товариство (ДСО) Спартак».

В 1990 будівлю передано єврейській громаді міста. З Ізраїлю був обраний рабин, відкрилася єврейська бібліотека, проводились культурні заходи, в будівлі зроблений ремонт, демонтовані спортивні зали.

У міру посилення руху хасидів в 1992-1995 виник принциповий конфлікт між хасидами і головою реформістської громади Едуардом Ходосом, який привів до переходу синагоги під контроль хасидизму. Після пожежі 1998 будівля відремонтована і відкрита в 2003. Автор проекту реставрації — харківський архітектор В. Е. Новгородов.

Архітектура[ред. | ред. код]

Дизайн будівлі описується як поєднання романо-готичних[en], неоготичних та неомавританських (ісламських) стилів архітектури, які архітектурне товариство Харкова бачить як таке, що «нагадує величезні стіни стародавньої Палестини»[1].

Будівля заввишки 42 м заввишки і 50 метрів завдовжки, загальною площею 2067 квадратних метрів. На відміну від інших будівель у кварталі, вона розташована із заглибленням від «червоної лінії» вулиці, щоб відповідати місцевим законам, що вимагають певної відстані поміж церквами та іншими обрядовими будівлями міста[2].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Харківська хоральна синагога — претендує на статус найбільшої в Україні та СНД, й другої за величиною в Європі після будапештської. Висота купола 42 м, залу 30 м, даху 25 м, довжина бічного фасаду 50 м, загальна площа 2 067 м². Сховище сувоїв синагоги має висоту 9 м. У залі площею 450 м² можуть розміститися 800—1000 осіб.
  • У провулку Кравцова, 15 з 1957 року по теперішній час знаходиться планетарій, другий за можливостями планетарій в Україні. Спочатку тут була синагога Литвяків, побудована в 1910-х роках і «добровільно» передана під клуб єврейською громадою Харкова в 1930-х. Під час війни будівля була напівзруйнована, 14 років простояла порожньою і в 1957 було добудована спеціально для планетарію.
  • Відомо про існування 5 синагог (великих громад) та десятках молільник домів у Харкові до перевороту 1917 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «В городе. Харьков» № 2 «Харьков туристический. 100 мест, которые нужно увидеть». — Харків : «Тєлєнєдєля-Харків», 2011. — С. 55. — 10 000 прим.(рос.)
  • Парамонов Андрій Федорович. Харків. Харківська область.Шляхами Слобідської України. Путівник. — Харків : Біблекс, 2008. — С. 60-61. — ISBN 978-966-2950-20-5.(рос.)
  • С. Посохов, О. Денисенко. Харьков: Путеводитель. — 2-ге. — Харків : Золоті Сторінки, 2008. — С. 68. — 2 000 прим. — ISBN 978-966-400-087-8.(рос.)
  • Дьяченко Н.Т. Улицы и площади Харькова. Очерк. — 4-те, виправлене і доповнене. — Харків : Прапор, 1977. — С. 152. — 50 000 прим.(рос.)
  • сост. А.Ю. Лейбфрейд, В.А. Реусов, А.А, Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харків : Прапор, 1985. — С. 71. — 10 000 прим.(рос.)
  • Авторський колектив під керівництвом А.П. Голікова. Харьков. Краткая справочная книга. — Харків : Прапор, 1976. — С. 208. — 50 000 прим.(рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The History Of The Kharkiv Choral Synagogue. Kharkov Synagogue. Процитовано 2012-11-10. 
  2. Michal Lando. The Kharkov camp question. Jerusalem Post. Процитовано 2012-11-10. 

Посилання[ред. | ред. код]