Історія М'янми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія М'янми[п]
Peacock symbol Burma.svg

Список столиць(en)Бірманські хроніки(en)
Військова історія(en)

Історія М'янми (Бірми) простежується приблизно з III тисячоліття до н. е. На цій території проживало багато різних народів, найдавніший з яких - мони. В IX столітті бірманці мігрували з південно-західного Китаю в долину річки Іраваді і через деякий час стали складати більшість населення.

Бірманська історія тісно пов'язана з історією сусідніх країн - Китаю, Індії, Бангладеш, Лаоса і Таїланду.

Стародавня історія[ред.ред. код]

До перших століть н. е. на території Бірми йшов процес міграції різних азіатських племен і складались окремі державні об'єднання (Тагаун, Проме, Татон). В 11 ст. в Бірмі з кількох ранньофеодальних держав утворилась велика феодальна держава Паган на чолі з правителем Анората [1044—1077], що проіснувала до вторгнення монголів.

Мон[ред.ред. код]

За археологічними даними людина населяkf ці райони більш ніж 11 000 років тому, але перша цивілізація, яку змогли ідентифікувати - була цивілізація монів. Імовірно, мони прийшли в цей регіон близько 3000 років до н. е., їх перші королівство Суварнабхумі було засновано близько порту Татон в 300 році до н. е.. Усна традиція говорить про контакт монів з буддизмом ще в III столітті до н. е., але зовсім однозначно в II столітті до н. е. до них приходили посли і ченці від короля Ашоки. Багато книг і літописів монів були знищені під час воєн.

Монська цивілізація поєднувала в собі індійську і буддійську культуру. До середини IX століття мони переважали всюди на півдні Бірми. В X - XI століттях в Нижній Бірмі виникає федерація монських міст Раманнадеса на чолі з найбільшим з них - Татоном.

П'ю[ред.ред. код]

П'ю прибули до Бірми в I столітті до н. е. і заснували кілька королівств на торгових шляхах між Китаєм та Індією. Китайські джерела пишуть, що п'ю контролювали 18 королівств, які були мирними і гуманними. У королівствах п'ю переважав буддизм Тхеравади. П'ю ніколи не об'єднувалися в єдину імперію, створивши понад десяток міст-держав.

У 832 році війська тайської держави Наньчжао, що розташовувалася в південнокитайській провінції Юньнань, розгромили найбільше з царств п'ю Шрікшетра, основу господарства якого складали родючі землі заплави річки Іраваді.

Королівство Паган[ред.ред. код]

Докладніше: Паганське царство

У 1044 році перший бірманський король Анората зійшов на трон в Пагані. У цей час у Бірмі панував індуїзм і місцями - буддизм Махаяни. Правив в Татоні король монської держави Раманнадеса Мануха послав буддійського ченця (вчення Тхеравади) до бірманського короля.

Місія мала величезний успіх. Увірувавши, король Анората зажадав від короля Мануха священних реліквій і буддійських текстів. Король Мануха, сумніваючись у глибині переконань свого бірманського колеги, відповів відмовою. Тоді Анората організував несподіваний військовий похід, розгромив центр Раманнадеси Татон і забрав в Паган все, що тільки міг - 32 повних зборів Трипітаки, всі священні реліквії, а також повів усіх ченців і взяв у полон самого короля Мануха - всього 30000 бранців. Здобувши таким чином нову релігію, король Анората приступив до монументального будівництва численних золотих пагод, храмів, ступ і монастирів. Паган перетворився у світовий центр Тхеравади, туди стікалися тисячі прочан. Король Мануха і численні полонені перетворилися на потомствених храмових рабів (які досі зайняті прибиранням і підтриманням храмів).

З жаху перед появою в середині XIII століття з півночі монголами останній паганський цар став руйнувати храми, щоб використовувати будівельні матеріали для будівництва укріплень. Почалася паніка і населення розбіглося з міста. Монголи зайняли Паган практично без опору.

Династія Таунгу[ред.ред. код]

Докладніше: Таунгу (династія)

У XVI столітті на на території Бірми зародилося нова держава - Таунгу. Нова династія поклала кінець феодальній роздробленості після падіння Пагана, і підкорила тайські держави Сіаму. Однак в 1600 році тайці звільнилися від бірманського панування, а в 1752 році держава припинила існування.

Конбаун[ред.ред. код]

Докладніше: Конбаун

В 1757 році монський король Тала захопив у полон бірманського короля Маха Дхаммаяза і його сім'ю. Пам'ятаючи про багаторічну ворожнечу бірманців і монів, король Тала вирішив стратити шість бранців, помістивши їх в оксамитові мішки, щоб королівська кров не торкалася землі. Звістка про страту викликала жах по всій країні. Через місяць король держави Шуебо Алаунпая розгромив Пегу, король Тала був убитий, а вся Бірма - об'єднана.

У 1760 році король Алаунпая штурмував сіамську столицю Аютайю. Він сам вирішив стріляти з гармати. Але гармата розірвалася і король, отримавши важкі поранення, помер через пару днів. Його син король Сінбьюшин, через 7 років зайняв Таїланду столицю Аютайю і вчинив жорстокий розгром, знищивши всі будови, храми і пагоди. Бірманцям не вдалося втриматися в Таїланді, і через сім місяців Прая Так, який оголосив себе королем в Тхонбурі, завдав поразки бірманським військам і незабаром об'єднав Таїланд.

Британська колонізація (1824-1941)[ред.ред. код]

Англійці, комбінуючи дипломатичні інтриги і військові операції, заволоділи спочатку монським і Араканським царствами, а потім - Нижньою Бірмою. Король Міндон, якому залишилося порівняно невелике відрізане від моря королівство зі столицею в Мандалаї, виявився мудрим правителем і міг успішно протистояти британському впливу. Його син, останній король Мандалая, слабовільний король Тібо, проявив себе як безглуздий і жорстокий правитель. Підкоряючись забобонам, він видав ряд указів про людські жертви для «зміцнення» міста Мандалай, щоб уникнути рекомендованого астрологами перенесення столиці. Почалися арешти, і в Мандалаї настала загальна паніка. Жителі втекли з міста, а іноземні держави, і в першу чергу Британія, стали погрожувати, побоюючись за життя своїх підданих. У відповідь на англійський ультиматум арешти припинилися, але 100 заарештованих вдалося таємно замурувати заживо. Намагаючись протистояти Британії яка окупувала велику частину країни, король Тібо підписав договір з Францією про будівництво залізниці з Лаоса в Мандалай та організацію спільного військового флоту на Іраваді. Англійці вирішили чинити опір французькому впливу в Бірмі і, скориставшись внутрішньою нестабільністю, легко зайняли Мандалай в 1885 році, і були захоплено зустрінуті населенням.

Рух до незалежності і незалежна Бірма[ред.ред. код]

Birmanie 2. battle betwenn Burmese and Siamese ok fini +.jpg

Боротьба за нац. незалежність велась народами Бірми з перших днів англійського панування і не раз набирала форми збройних повстань (партизанська війна 1886—1900, повстання в Таунгу 1906, в Сагайні 1910, в Хензаді 1912). Особливо посилився нац.-визвольний рух у Бірмі під впливом революції в Росії. 1920 відбувся перший страйк студентів, який став поштовхом до розвитку боротьби за національну незалежність. Тоді ж була створена антиімперіалістична політична організація — Генеральна рада бірманських асоціацій (ГРБА).

В 1921 р. ГРБА висунула вимогу про надання Бірмі незалежності поза Британською імперією. Піднісся і робітничий рух. 1922 нафтовики створили нелегальний Робітничий союз, який організував перший загальний страйк нафтовиків.

У 19301932 роках вибухнуло велике народне повстання проти імперіалістичного та феодального гноблення.

В 1930-х роках в Бірмі створилися національні партії, що відбивали інтереси національної буржуазії та інтелігенції. З них найбільш впливовою і діяльною була партія такінів (що називається також лігою «Бірма для бірманців»), створена 1930 патріотично настроєною молоддю. Посилилась політична діяльність студентів. 1930 в Рангунському університеті була організована студентська патріотична спілка на чолі з Аун Саном і У Ну, а 1935 — Всебірманська студентська спілка. 1938 виникла Всебірманська селянська організація, а 1940 — Всебірманський конгрес профспілок. Під тиском національно-визвольного руху в Індії і Бірмі англійський уряд 1935 прийняв закон (набув чинності 1937) про відокремлення Бірми від Індії і перетворення її на окрему колонію, зберігши фактично контроль Англії над країною.

Під час Другої світової війни Бірма була окупована японськими військами (грудень 1941 — травень 1945). В ході визвольної боротьби проти японських окупантів ліве крило такінів та компартія в серпні 1944 створили організацію єдиного фронту — Антифашистську лігу народної свободи (АЛНС). Ліга в березні 1945 підняла бірманський народ на збройне повстання. Англійські війська, що повернулися в Бірму, намагалися відновити англійське панування, але піднесення національно-визвольного руху примусило Англію визнати незалежність Бірми, яка 4 січня 1948 була проголошена незалежною державою — Бірманським Союзом. На перших (1951–1952) і других (1956) парламентських виборах більшість голосів одержала АЛНС.

У 1962 році генерал У Не Він вчинив військовий переворот і встановив власну диктатуру (1962-1988).

У 1973-1974 прийнята «цивілізована» конституція за зразком держав із президентським правлінням.

Громадянська війна в Бірмі[ред.ред. код]

М'янма складається з семи національних областей (штатів) і семи провінцій (адміністративних округів). Штати називаються Мон, Карен, Кайя, Шан, Качин, Чин і Аракан. По факту, жоден з штатів не визнає центрального уряду, і багато з них ведуть громадянську війну з моменту заснування незалежної Бірми в 1948 році. Втім, з усіма штатами досягнуті умовні угоди про припинення вогню.

Хоча урядові війська контролюють всі основні дороги, столиці всіх штатів і всі великі міста, озброєні заколотники мають свої армії, нерідко - добре оснащені, і урядові війська не в силах впоратися з численними партизанами.

Встановлення диктатури[ред.ред. код]

В 1987 році державний секретар Сейн Лвін оголосив про деномінацію банкнот в 25, 35 і 75 к'ят, «викинувши» таким чином з обігу 80% грошей. (для порівняння див. Грошова реформа 1991 року в СРСР). Акція породила серйозні хвилювання. Студенти вийшли на вулиці Янгона громити машини і вілли урядовців, після чого були закриті всі університети і коледжі (частина університетів так і не були відкриті до цих пір). Студенти не заспокоювалися, проводилися масові арешти, а 18 березня 1988 року війська придушили масову студентську демонстрацію в центрі Янгона з величезною кількістю жертв (близько 3000 осіб). Жорстокі придушення демонстрацій з багатьма жертвами тривали все літо 1988 року. У вересні влада в країні була передана комітету SLORC («Держрада по відновленню закону і порядку»), що складалася в основному з генералів, які і утримує владу до теперішнього часу.

У 1989 році уряд оголосив про заміну багатьох географічних назв колоніальної епохи. Зокрема, офіційна назва країни була змінена на М'янму. Втім, Великобританія і ряд інших держав відмовилися визнавати зміни.

До травня 1989 року в країні були оголошені вибори, які із значною перевагою виграла опозиційна Демократична Ліга на чолі з До Аун Сан Су Чжі, дочкою Аун Сана. SLORC не дозволив Демократичної Лізі взяти владу в країні, сама До Аун Сан Су Чжі була взята під домашній арешт.

Наприкінці 1997 року М'янма була прийнята в АСЕАН.

Див. також: Повстання 8888

Сучасна М'янма[ред.ред. код]

Через військову диктатуру країна виявилася закритою для заходу. Централізація економіки з великою часткою державного регулювання і соціалізму призвело до суттєвих змін. Ось деякі характеристики сучасної М'янми.

  • Військова влада змогла ввести обов'язкову початкову освіту для селянських дітей при монастирях. Обов'язок вчити дітей грамоті зобов'язані в якості державної повинності монахи. При деяких монастирях створюються освітні центри, де також викладають інформатику, англійську мову і фізику.
  • Щомісяця всі села об'їжджають виїзні воєнізовані госпіталі, проводиться вакцинація дітей, огляд та лікування пацієнтів.
  • В країні проводяться археологічні дослідження і відновлення пам'яток національної архітектури, чого не було в минулому. Уряд відновив і відреставрувати пагоду Шведагон в Янгоні.
  • В країні став розвиватися туристський сектор, для залучення туристів були організовані «роки М'янми», які однак бойкотувалися світовою спільнотою, через що кількість туристів виявлялося значно менше розрахункового.
  • Генералітет підтримує буддійські моральні норми жорсткими засобами. В країні заборонена порноіндустрія і відсутня розгорнута мережа «секс-послуг». Бірма уникла епідемії СНІДу. У країні низький рівень пияцтва і наркоманії, які оцінюються буддизмом як гріх. Куріння поширене тільки серед жінок, які курять сигари національного виробництва. Споживання і продаж наркотиків до 2012 року карався стратою.
  • При цьому відчувається ізольованість країни. У країні слабо розвинений не тільки інтернет, але і внутрішня телефонна мережа. Станом інфраструктури та інтернету М'янма значно поступається Лаосу, Таїланду, Індії, Камбоджі. У країні, незважаючи на наявність нафти і газу, погано розвинена автомобільна мережа, в багатьох частинах країни в якості транспортного засобу використовують биків.

У серпні - вересні 2007 року в Янгоні спалахнули масові заворушення, в ході яких було вбито близько 100 чоловік. Заворушення були спровоковані мирним виступом буддійських ченців, яке переросло в серію політичних протестів проти правлячого ладу [1].

В кінці 2011 року намітилася тенденція до поліпшення відносин М'янми з країнами Заходу. З 1 січня 2012 року було скасовано візові санкції Євросоюзу щодо керівництва цієї країни.

1 квітня 2012 в М'янмі пройшли вільні вибори в Парламент. З 50 місць 43 отримала демократична опозиція, а ще два - комуністи.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Ченовет Е., Стефан М. Дж. Чому ненасильницький спротив ефективний. Стратегічна логіка громадянського конфлікту / Переклад С.Гіріка. - К.: Видавництво "Кліо", 2014. - С.197-218 (розділ «Чому можлива поразка громадянського спротиву. Протести в Бірмі (1988-1990)») - детальний аналіз подій Рангунської весни, зростання популярності Аун Сан Су Чжі та перевороту 1990 року.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. «Бірманський відео-репортер» (2008) on Vimeo <! - Тема доданий ботом - >