Шинка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
NCI clove ham.jpg

Ши́нка (від нім. Schinken)[1], ву́джениця[2] (від ву́дити — «коптити»)[3] — один із різновидів м'ясних харчових запасів.

Свинячу шинку шпигували часником, обтирали сіллю з перцем і запікали у печі. Їли протягом зимових свят.

У районах Прикарпаття та Східної Волині шинку після маринування у соляному розсолі зі спеціями вудили у печах або у коминах.

Вуджена шинка зберігалася довго, аж до косовиці й жнив, коли потрібно було особливо калорійне харчування.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. Вуджениця // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  3. Вудити2 // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.

Література[ред. | ред. код]

  • Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. Історико-етнографічне дослідження. —  К.: Наукова думка, 1977. — С. 25. — 160 с.
  • Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. — К., 1860. — 171 c.
  • Шинка // Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. — К.: «Либідь», 1994. — С. 95. — 256 с.
  • Шинки // Гнатюк В. Народня пожива і спосіб її приправи у східній Галичині / Матеріали до українсько-руської етнології. Т. 1. / НТШ у Львові, Етногр. коміс.; за ред. Хв. Вовка. — Львів: З друк. НТШ, 1899. — С. 105.

Посилання[ред. | ред. код]