Перейти до вмісту

Федькович Осип-Юрій Адальбертович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Федькович Осип Юрій Адальбертович)
Осип-Юрій Федькович
Юрій Федькович
Осип-Юрій Федькович
Ім'я при народженніОсип Домінік Гординський де Федькович
ПсевдонімГуцул-Невір
Народився8 серпня 1834(1834-08-08)
Путила, Герцогство Буковина
Помер11 січня 1888(1888-01-11) (53 роки)
Чернівці, Герцогство Буковина
ПохованняРуське кладовищеd Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, поет
Знання мовукраїнська і німецька Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівнімецька, українська
Напрямокромантизм
Жанрвірш, оповідання, драматургія
Magnum opus«Три як рідні брати»
CMNS: Федькович Осип-Юрій Адальбертович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
S: Роботи у Вікіджерелах

Ю́рій Федько́вич (повне ім'я та прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; псевдоніми і криптоніми: О. Ф., Ігор Гординський, Ігор Федькович, Гординчук, Городенчук, Гуцул-Невір, Марко Нестерюк, Юрій Коссован, F. F., Hucule та ін.; 8 серпня 1834, с. Сторонець-Путилів — 11 січня 1888, Чернівці) — український письменник, фольклорист, перекладач, громадсько-культурний та освітній діяч.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Юрій Федькович у 1862 р.

Народився в сім'ї управителя поміщицькими маєтками Адальберта Гординського де Федьковича (1809–1876), рід якого походив із Самбірщини й належав до знаменитого шляхетського герба Сас[1]. Мати письменника Анна (1800–1864) була донькою православного священника із с. Дихтинець Михайла Ганіцького. Хрещений за католицьким звичаєм, син у 1863 році перейшов на православ'я.

Початкову освіту майбутній поет здобував приватно в домашній школі дядька по матері[2], потім (у 1846-1848 роках) навчався в Чернівецькій нижчій реальній школі[3]. Землемірська й аптекарська практика в Молдові (1849–1852) була вимушеною з огляду на переслідування сім'ї, зокрема брата по матері Івана Дашкевича, за участь у селянському повстанні під проводом Лук'яна Кобилиці[4]. В Молдові Осип знайомиться з німецьким художником і письменником Рудольфом Роткелем, який справив на нього велике враження[5] й заохотив до самоосвіти й поетичної творчості німецькою мовою.

Повернувшись із Молдови до Чернівців, Осип Гординський у листопаді 1852 року зголошується на військову службу в цісарсько-королівській армії, служить у 41-му піхотному полку (т. зв. Буковинському), який дислокувався головно у Трансильванії. Навіть ставши офіцером, поет не перестає опікуватись інтересами простих жовнірів, допомагає їм в опануванні грамоти, популяризує українську художню літературу завдяки налагодженій зі Львовом культурній комунікації, стає фактично українським просвітянином-культурником в австрійській армії. У зв'язку з австро-італо-французькою війною 1859 року полк переживає тяжкий похід в Італію, загалом діє там як резервний. Наприкінці травня 1859 року в таборі під Касано, що в Ломбардії, з-під пера Федьковича виходить його перший українськомовний вірш «Нічліг», записаний латиницею. Тоді ж, під час служби, Федькович дебютував в українській літературі добіркою поезій, надрукованих у додатку до полемічної антимосквофільської брошури Антона Кобилянського «Slowo na slowo do Redaktora “Slowa”» (1861). Того ж року у Львові за сприяння Б. Дідицького світ побачила перша окрема збірка «Поезії Іосифа Федьковича».

Навесні 1863 року, вийшовши у відставку, Федькович оселяється у Сторонці-Путилові. Він працює війтом (із 1866-го до 1876-го з перервою у 1872-1873 роках)[6], зарекомендовує себе як «знаменитий господар і економіст»[7], бере участь у сервітутному процесі із захисту інтересів селян 16-ти громад Довгопільського (згідно з актами – Русько-Кимполунзького) околу[8], кандидадує на посла до буковинського сойму в 1867 і 1870 роках[9] (але безуспішно), активно займається літературною творчістю.

У листопаді 1868 року письменник зрікається свого офіцерського чину, мотивуючи бажанням знайти цивільну роботу. В 1869-1872 роках за призначенням Крайової шкільної ради він обіймає посаду інспектора народних шкіл Вижницького повіту, як завжди, віддається цій роботі сповна: услід за «Букварем для господарських діточок» (1866) готує «Співанник для господарських діточок», інспектує школи, проводить учительські конференції, виступає з рядом ініціатив, в основі яких лежить вимога про навчання дітей їх рідною мовою, соціальну підтримку школи і вчителя, піднесення його освітнього рівня[10].

У 1872 році на запрошення львівського товариства «Просвіта» Федькович переходить на роботу до Львова, стає в цьому товаристві редактором видавництва популярних книжок для народу, до його обов’язків належать, крім підготовки оригінальних друкованих праць, ще й переклади класичних п’єс для театру «Руська Бесіда». Офіційно-бюрократичний чинник у діяльності редакційного комітету, ущемлення своїх прав, не кажучи про низьку зарплатню, змусили письменника після 14-ти місяців роботи залишити Львів і у важкому морально-депресивному стані повернутись до Сторонця-Путилова. Тут Федькович продовжує займатись літературою, приймає у себе М. Драгоманова[11], який у 1876 р. в Києві видає зі своєю передмовою збірку «Повісті Осипа Федьковича». Перед тим (23 вересня 1873 р.) на основі підготовленої письменником програми опису Гуцульщини за пропозицією М. Драгоманова Південно-Західний відділ Імператорського Російського Географічного товариства, на той час своєрідна всеукраїнська академія наук, значущий ідеологічний центр українства, обирає Федьковича своїм дійсним членом. Фактично це було першим офіційним визнанням заслуг письменника на ниві етнографічної науки[12] . Наслідком душевних страждань письменника виявилась рукописна збірка поезій «Дикі думи. Думав Гуцул-Невір» (1876).

Тяжка хвороба батька, смерть Ад. Гординського в 1876 році ще більше загострили у Федьковича відчуття смутку й розчарувань у житті. Перебравшись до Чернівців, самотній, позбавлений моральної підтримки громадсько-культурного оточення, письменник спорадично звертається тепер до літературної творчості, натомість із властивою йому одержимістю віддається астрології. Отож, прагнення пізнати людський зв’язок із зірками, закони світобудови – з індивідуальним людським буттям він пробує покласти на теоретичну, книжну основу, залучає для цього, зокрема, й дороговартісні праці з астрології, астрономії і навіть староєгипетської теології. Наслідком таких зусиль у науковій творчості виявились 5 трактатів, зберігся один – «Apotelesmata oder das Buch der Decrete» («Апотелесмата, або Книга декретів»)[13], на 896 стор. рукопису, він досі не перекладений із готики.

У 1884 році з активізацією на Буковині українського громадсько-культурного життя Федькович повертається до літературної праці, а з початку 1885-го очолює редакцію газети «Буковина», де виступає і як письменник. Відзначення в липні 1886 року 25-ліття літературної діяльності Федьковича виявилось чи не першим в Україні публічним пошануванням представника гуманітарної інтелігенції[14], Наукове Товариство імені Шевченка у Львові обирає його своїм почесним членом[15]. Ця подія ще більше активізує письменницьку діяльність Федьковича. Восени 1886-го він переселяється на вул. Лілійну, 20 в одну з кімнат «Руської Бесіди», яка стає його останнім земним прихистком.

Погіршення здоров’я наприкінці 1887 року виявилось фатальним, через крововилив у шлунок, що стався напередодні, Федькович удосвіта 11 січня 1888 року помирає.

Величавий похорон письменника відбувся 14 січня з участю земляків поета – гуцулів, військового оркестру 41-го піхотного полку, а також представників різних товариств і широкої громадськості Чернівців та довколишніх сіл[16]. Він теж засвідчив започаткування відповідної традиції, не кажучи, що зі свого боку потвердив значущість Федьковичевої справи. Панахида за покійним мала місце в кафедральному соборі Чернівців, її відправив протоєрей, професор і письменник Із. Воробкевич[17], поховання було здійснене на міському (Руському) цвинтарі, що на горі Горечій у Чернівцях (нині вул. Кишинівська, сектор 35), відкриття й освячення пам’ятника на могилі відбулось 25 червня 1888 р.

Про юність Ю. Федьковича в Чернівцях Орест Сливинський написав історичний роман «Плач флояри» (Київ: видавництво «Радянський письменник», 1988). Пізнішим рокам життя Федьковича присвячено роман Романа Андріяшика «Сторонець» (1998 року відзначений Шевченківською премією).

Творчість

[ред. | ред. код]
Юрій Федькович

Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання «Der Renegat» (1859, сліди балади, опублікованої окремо, загублено). Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій («Gedichte», 1865; «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen», 1882) та надрукувавши ряд віршів у часописах. Кілька творів, у тому числі німецький переклад трагедії «Довбуш», лишилися в рукописах. У німецькомовній творчості Федькович розробляє переважно ті ж самі проблеми, розгортає ті ж самі мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. Поетичні писання Федьковича німецькою мовою були високо оцінені Нойбауером, здобули схвальні відгуки І. Франка, О. Маковея, чеського літературознавця К. Кадлеця.

Юрій Федькович

У поетичній творчості: збірки «Поезії» (1862 року), «Поезії» (1862-67), «Поезії» (3 тт. 1867—68), «Дикі думки» (1876) та ін. Федькович поєднував впливи західноєвропейського романтизму з буковинським фольклором. У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика, у якій відтворено переживання жовнірів, відірваних від рідного краю, які у відчаї доходять до дезертирства чи самогубства: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут», «Святий вечір». З цією темою тісно пов'язана туга гуцула за родиною, домом, батьківщиною та жовнірська неволя: «Нічліг», «Марш на Італію», «Під Кастенодолев», «У Вероні», «Під Маджентов», «В церкві», «Новобранчик» та ін. Поеми Федьковича присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук'ян Кобилиця» (1865), «Киртчалі», «Шипітські берези» та ін. Частина поетичної творчості Федьковича позначена впливом Т. Шевченка. Більшість оповідань і повістей Федьковича (з'являлися в галицьких журналах, 1876 р. М. Драгоманов видав окремою збіркою) розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємності чи інші перешкоди: «Люба-Згуба» (1863), «Серце не навчити», «Дністрові кручі». До жовнірської теми Федькович звертається і в прозі: «Штефан Славич», «Сафат Зінич», «Жовнярка», «Побратим», «Три як рідні брати» й ін. На деяких творах Федьковича позначився вплив етнографізму Г. Квітки і розмовної манери Марка Вовчка.

Окрім поезії і прози, Федькович писав драми: побутова комедія «Так вам треба» (1865), історична трагедія «Хмельницький» (у 3 ред.: 1883—1887), мелодрама «Керманич» (1876, 1882); переробки чужих авторів: «Як козам роги виправляють» (за В. Шекспіром — «Приборкання Непокірної»). Крім цього, перекладав драми В. Шекспіра «Гамлет», «Макбет», Р. Ґотшаля «Мазепа». Найудалішою є його історична драма «Довбуш» (у 3 ред: 1869, 1876 і 1918), яку ставлено на сценах у галицьких і буковинських театрах.

Федькович писав вірші німецькою мовою «Gedichte von J. Fedkowicz» (1865), «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen» (1882); перекладав Й. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гайне, братів Грімм, О. Пушкіна, Г.-К. Андерсена та ін.

Незважаючи на певні запозичення з поезії Шевченка (а в прозі — з Марка Вовчка), Федькович був талановитим, до І. Франка найбільшим письменником Західної України. Багато його пісень, покладених на музику, набули великої популярності: «Окресни, Бояне!», «Як засяду коло чари», «Гуляли» й ін.

Твори

[ред. | ред. код]
Ювілейна монета номіналом у 2 гривні, присвячена 170-річчю від дня народження письменника. Аверс
Ювілейна монета номіналом у 2 гривні присвячена 170-річчю від дня народження письменника Аверс
Пам'ятник Осипу-Юрію Федьковичу в Чернівцях
Меморіальна таблиця О.-Ю. Федьковичу в Чернівцях

Деякі видання

[ред. | ред. код]
  • Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне видання філол. секції НТШ за ред. І. Франка й О. Колесси. тт. І-IV. — Л., 1902—1918
  • Твори Йосифа Юрія Федьковича (серія «Руська Письменність»). — Л., 1914—1917
  • Твори. В двох томах. — К., 1960.
  • На день добрий.—вибрані твори, К.,1977, 184с., 100 000 екз., «Веселка», « Шкільна бібліот.».
  • Казки Федьковича. — Ляйпціг : Українська Накладня, б.д. — 48 с.

В музиці

[ред. | ред. код]

Пам'ятники Федьковичу

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Федьковичу в Сторожинці
  • Чернівці. Встановлений у сквері між вулицями Лесі Українки та Університетською у жовтні 1995[18]
  • Путила
  • Вижниця
  • Сторожинець. Пам'ятник знаходиться в парку на перетині вулиць ім. О.Кобилянської та ім. Т. Шевченка.

Вулиці, названі на честь Юрія Федьковича

[ред. | ред. код]

У багатьох населених пунктах існують вулиці Юрія Федьковича.

У Чернівцях також працює Літературно-меморіальний музей письменника Юрія Федьковича. Цей музей розташований у самому центрі Чернівців поблизу Соборної площі. Створено музей у 1945 році, деякий час він розміщувався в одному з корпусів резиденції, де зараз розташований ЧНУ. Потім музей Федьковича функціонував у приміщенні краєзнавчого музею. У 2004 році музей перенесли в будинок, де колись жив Федькович.

Музей має 9 експозиційних залів та поділений на дві частини: одна присвячена літературі, а друга мемуарам.[19]

Установи, яким надано ім'я Юрія Федьковича

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ [Sas (herb szlachecki) – Режим доступу до ст.: http://pl.wicipedia.org/wiki/Sas_(herb_szlachecki)
  2. ↑ Див.: Заклинський Р. За слідами Федьковича // ЛНВ. 1905. Т. ХХІІ. С. 183.
  3. ↑ Маковей О. Житєпись Осипа Юрія Гординського-Федьковича. Львів, 1911. С. 49-52.
  4. ↑ Селянський рух на Буковині в 40-их роках ХІХ ст.: Зб. документів. Київ, 1949, с. 175, 184, 199.
  5. ↑ Див.: Драгоманов М. Переднє слово // В кн.: Повісті Осипа Федьковича. Київ, 1876, с. ІІІ.
  6. ↑ Ковалець Л. Війтування Осипа Юрія Гординського Федьковича як соціально-психологічний феномен // Питання історії України: зб. наук. праць. Чернівці, 2009. Т. 12, С. 113-116.
  7. ↑ Заклинський Р. За слідами Федьковича: записки з прогульки по Буковині // ЛНВ. 1905. Кн. 10, с. 186.
  8. ↑ Федькович О. Ю. Писаня / Перше повне і крит. вид. Львів, 1910. Т. 4 : Матеріяли до житєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / З першодр. і автогр. зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. С. 377-475.
  9. ↑ Див.: Гординський Я. Кандидатура Федьковича на посла // Привіт Іванови Франкови в сороклітє його письменської праці. 1874-1914: літ.-наук. зб. Львів, 1916. С. 287-289.
  10. ↑ Див.:  Федькович Ю. Твори: у 5 т., 6 кн. Т. 5: Публіцистика. Науково-популярні праці. Листи. Чернівці, 2022. С. 30-72.
  11. ↑ Ковалець Л. Юрій Федькович і Михайло Драгоманов: на перехресті життєво-творчих доріг // Наук. вісник Чернівец. ун-ту. Чернівці, 2008. Вип. 394/398 : Слов’янська філологія. С. 127-131.
  12. ↑ Див.: Ковалець Л. Юрій Федькович як дійсний член Південно-Західного відділу Географічного товариства // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Географія. Вип. 842. Чернівці, 2023. С. 78-82.
  13. ↑ Відділ рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 58 (Ю. Федьковича). № 425.
  14. ↑ Буковина. 1886, 28 верес.
  15. ↑ Буковина. 1887, 13 черв.
  16. ↑ Буковина, 1888, 28 січн.
  17. ↑ Див.: Юрій Федькович у спогадах сучасників / упоряд., передм., прим. Л. Ковалець. 2-ге вид, доп., Чернівці, 2019. С. 284-287.
  18. ↑ Буковинська правда, 10 серпня 2011
  19. ↑ Топ музеїв у місті Чернівці: куди піти - chernivtsi-future.com.ua (укр.). Процитовано 23 грудня 2021.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Федькович_Осип-Юрій_Адальбертович&oldid=46778034