Таємний український університет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Таємний український університет
УТУ
Академічний сенат Таємного українського університету.jpg
Сенат Українського таємного університету у Львові, 1921 р. Сидять: Мирон Кордуба, Мар’ян Панчишин, Василь Щурат, Іван Куровець, Максим Левицький; стоять: Іван Раковський, Володимир Вергановський, Роман Ковшевич, Максим Музика, Мирон Вахнянин
Розташування Львів
Засновано 1921
Ректор Василь Щурат,
Мар'ян Панчишин,
Євген Давидяк

Льві́вський (тає́мний) украї́нський університе́т (ТУУ) — український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові. Заснований у липні 1921 року, існував до 1925 року.

Відомості[ред.ред. код]

Університет був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівському університеті і заборону навчання в ньому студентів української національності. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентів Львівського університету та Політехніки служити в польській армії.

Печатки Українського таємного університету. Створені 1923 року художником Р. Лісовським

Рішення приступити до створення ТУУ було прийнято на з'їзді українського студентства у Львові у липні 1921 року. В середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах.

На відміну від створеного у цьому ж 1921 році в екзилі (Відень, пізніше Прага) легального Українського вільного університету, ТУУ забезпечував не тільки філософський та правничий напрямки освіти. У першій рік свого існування університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний (правничий), медичний, пізніше було утворено технічний відділ. 1922 року на базі технічного відділу у Львові було створено Українську (таємну) Високу Політехнічну Школу (існувала в 1922—1925 роках). 1924 року до університету формально було приєднано ще й факультет мистецтва під керівництвом Олекси Новаківського і протекторатом Андрея Шептицького. В університет записалося 1028 студентів. З них:

  • на філософський факультет — 235;
  • на юридичний — 608;
  • медицини — 185.

Крім того було ще 230 надзвичайних студентів. Отже всіх записаних в університет нараховувалось — 1258. На технічному відділі навчалось 150 студентів.

Першим ректором Л(т)УУ був доктор Василь Щурат, потім Мар'ян Панчишин, Євген Давидяк (1923-27[1] Ректором Високої Політехнічної Школи було обрано Віктора Лучківа.

У 1924—1925 роках на трьох відділах університету нараховувалося 58 кафедр. На філософському факультеті було 22 кафедри, юридичному — 26, медичному — 10. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному та в політехніці — 2 роки. Після двох років навчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжувати навчання у вищих навчальних закладах Праги, Відня, Гданська. 1921 року для керівництва справами у закладі був створений Сенат університету, до складу якого входили Василь Щурат, Мирон Кордуба (декан історичного факльтету), Іван Крип'якевич, Іван Раковський, Володимир Вергановський (декан юридичнного факультету), М. Левицький, Роман Ковшевич, Іван Куровець (декан медичного факультету), Максим Музика, Анатоль Вахнянин. Серед викладачів університету були відомі українські вчені: Іван Крип'якевич, Кирило Студинський, Іван Фещенко-Чопівський, М. Корчинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський, Леонід Білецький, Філарет Колесса, Івана Зілинського, Іларіон Свєнціцький, Володимир Левицький, Микола Чайковський, Микола Чубатий, Володимир-Степан Старосольський, Степан Шухевич, Юліан Гірняк, Володимир Охримович, Микола Сабат та інші.

Виказка викладів студента філософського відділу Михайла Драгана

Незважаючи на складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання і підготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти університету мали свої численні молодіжні організації, серед яких «Український Студентський Союз», «Академічна громада», «Медична Громада», «Гурток Правників», «Крайова Студентська Рада» та інші. Науковий гурток істориків видавав журнал «Історичний Вісник».

Звичайно умови навчання і праці в ТУУ були далекі від ідеальних. Заняття проводились в приміщеннях НТШ, «Просвіти», Національного музею, закладах «Рідної Школи», підвалах собору св. Юра, на приватних квартирах викладачів і студентів.

Лише студенти філософського і правничого факультетів мали змогу прослухати університетський курс повністю, на відміну від медичного та політехнічного відділів, де навчання тривало 4 семестри. Навчання в університеті відбувалося в умовах суворої конспірації, з переслідуванням та арештами польською поліцією студентів та професорів. Матеріальне забезпечення університету здійснювали самі студенти. Матеріальну підтримку діяльності університету надавали українські господарсько-економічні установи, частина фінансової допомоги поступала від численної еміграції із Чехословаччини, США і Канади. З цих джерел покривалися видатки університету, а також за згодою й апробацією Студентського допомогового товариства, яке очолював студент правничого відділу М. Матчак, надавалася фінансова допомога студентам.

Викладачі та студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльністі ТУУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності ТУУ в 1925 році.

Існують також свідчення про те, що ТУУ можливо проіснував до 1926 року. Зокрема, відомий композитор Микола Колесса, який навчався в ТУУ у 1923—1924 роках, а його батько композитор Філарет Колесса викладав тут у 1921—1923 роках, подає в інтерв'ю[2] період існування УТУ з 1921 року до 1926 року. За словами Колеси окремі групи студенів продовжували вчитися й після того, як було оголошено про припинення діяльності закладу. Крім цього, канцелярія ТУУ продовжувала працювати ще рік після завершення його діяльності, і видавала довідки про навчання колишнім студентам з тим, щоб вони могли продовжити навчання в інших закладах. Про це ж свідчать знайдені матеріали до біографії вченого-психолога Ярослава Цурковського, які вказують на те, що він навчався в ТУУ у 1923—1926 роках[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Т. Г. Андрусяк. Давидяк Євген Васильович // ЕСУ. — Т. 7. — С. 128.
  2. Вінтюк Ю. В.Микола Колесса про свого гімназійного вчителя Степана Балея // Філософські пошуки, 1999.  — Вип. ІХ.  — С. 186 —191.
  3. Вінтюк Ю. В.Ярослав Цурковський: життя і діяльність // Філософські пошуки, 2009.  — Вип. XXХ.  — С. 256 —280.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]