Перейти до вмісту

Юган Людвіг Рунеберг

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юган Людвіг Рунеберґ
Johan Ludvig Runeberg
Юган Людвіг Рунеберг. Автор - Альберт Едельфельт, 1893
Ім'я при народженнішвед. Johan Ludvig Runeberg Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився5 лютого 1804(1804-02-05)
Якобстад, Фінляндія
Помер6 травня 1877(1877-05-06) (73 роки)
Порвоо, Фінляндія
ПохованняПорвоо Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоВелике князівство Фінляндське
Національністьшвед
Діяльністьпоет, філософ
Сфера роботипоезія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКоролівська академія Обо Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовшведська[1][2] і фінська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівшведська
Роки активностіз 1827
Напрямокромантизм
Жанрпоезія
Magnum opusцикл віршів «Оповідання прапорщика Столя»
ЧленствоШведська королівська академія історії літератури і старожитностей, Q10727832? і Saturday Societyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіялютеранство Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоLorenz Ulrik Runebergd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриCarolina Runebergd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зФредріка Рунеберйd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (8 Редагувати інформацію у Вікіданих)Q137111272?, Ludvig Mikael Runebergd, Lorenzo Runebergd, Валтер Рунеберг, Johan Wilhelm Runebergd, Robert Runebergd, Q137112019? і Fredrik Runebergd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
орден Святої Анни II ступеня Commanders Grand Cross of the Order of the Polar Star Commander of the Order of the Polar Star Knight of the Order of the Polar Star кавалер ордена Данеброг
Сайт: runeberg.net Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: Юган Людвіг Рунеберг у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
S: Роботи у Вікіджерелах

Ю́ган Лю́двіг Ру́неберґ (швед. Johan Ludvig Runeberg; 5 лютого 1804, Якобстад — 6 травня 1877, Порвоо) — фінський поет-романтик, філософ, який писав шведською мовою.

Його найвідоміший цикл віршів — «Оповідання прапорщика Столя» (швед. Fänrik Ståhls sägner); один із творів цього циклу — «Наша земля» (швед. Vårt land) — став державним гімном Фінляндії. За етнічним походженням швед (його рід походить зі шведської провінції Емтланд).

Біографія

[ред. | ред. код]

Був першою дитиною в родині моряка Лоренца Ульріка Рунеберґа й Анни Марії Мальм. Відзначився тим, що почав надзвичайно пізно говорити.

Освіту здобув у м. Оулу, потім у м. Вааса, пізніше навчався в Університеті Турку (1822). Тут увійшов у коло молодих шведських учених-феноманів — Югана Снелльмана, Захаріаса Топеліуса[3]. Ці люди відіграли ключову роль у фінському національному відродженні XIX ст. і, зокрема, у національному становленні Рунеберґа. Також у Турку Рунеберґ починає публіцистичну творчість. Проте через нестатки перериває навчання і два роки проводить у місцевості Сааріярві, де близько знайомиться з патріархальним побутом фінського селянства[4]. Звідси він виносить романтичний образ фінського народного світу, де зберігаються неушкодженими стародавні національні традиції.

1827 року Рунеберґ отримує ступінь магістра і залишається в університеті (у цей час ун-т перевели з Турку до Гельсінкі) доцентом латинської літератури. З 1830 року викладає риторику. Випускає першу збірку «Вірші» (швед. Dikter), яка стала подією у всій шведськомовній літературі. У цей же час захоплюється фольклором, перекладає сербську народну поезію.

1831 року одружується з Фредерікою Шарлоттою Тенґстрем — вони матимуть восьмеро дітей. Сама дружина згодом також стане письменницею — авторкою історичних творів у стилі Вальтера Скотта, а один із синів, Валтер — відомим скульптором.

У 1832—1837 роках Рунеберґ редагує літературний журнал «Ранкова зоря».

1833 року вийшла друга збірка віршів. 1837 року він переїхав до м. Порвоо, де він згодом стає директором класичної гімназії. Тут же він заснував шведськомовну газету «Borgå Tidning».

1851 року Рунеберґ поїхав до Швеції на зустріч із відомими скандинавськими поетами. На пропозицію залишитися у Стокгольмі на вигідному місці, він відповів: «Фінляндія — бідна мати, якій потрібні всі її сини.»

1857 року закінчив роботу над новою редакцією перекладів псалмів для Лютеранської церкви («Проєкт шведської книги псалмів для євангелічно-лютеранських приходів у Великому князівстві Фінляндському»).

1863 року Рунеберґа на полюванні розбиває параліч, який приковує поета до ліжка і назавжди позбавляє можливості творити.

1876 року він став іноземним почесним членом Петербурзької академії наук, кавалером Ордена Святої Анни, а також доктором богослов'я.

Творчість

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Югану Людвігу Рунеберґу в парку Еспланади у Гельсінкі (Валтер Рунеберг, 1885)

Рунеберґ — лідер серед фінських авторів XIX ст. за кількістю перевидань у світі. Творчий спадок вражає[кого?] — це три збірки віршів, епічні, драматичні поеми, балади, легенди, переклади, літературно-критичні, філософські статті, есеї. У них поєднався романтичних світогляд, глибокий інтерес і знання античності, класицистська поетична традиція, лютеранські ідеали. На думку критиків, Рунеберґ — останній європейський поет-романтик, який стоїть в одному ряду з П. Шеллі, В. Гюго, Ламартіном, Ш. Петефі, Т. Шевченком.

Рунеберґ був справді набожною людиною і створив цикл духовних псальмів для лютеранської церкви. Зі світської творчості виділяють трагедію «Королі на Саламіні» (швед. Kungarne på Salamis). На думку критиків, дещо випадає з контексту його творчості романтична поема «Надія» (швед. Nadeschda, 1841), в якій ідеалізується російська імператриця Катерина II.

Серед найвідоміших творів Рунеберґа — поема, що написана гекзаметром, «Полювальники на лося» (швед. Elgskyttarne), «Король Ф'ялар» (швед. Kung Fjalar), текст «Björneborgarnas marsch», цикл віршів «Оповідання прапорщика Столя» (швед. Fänrik Ståhls sägner)[5]. Останній присвячений боротьбі шведської армії проти вторгнення Російської імперії 1808—1809 років, але насправді маніфестує новий фінський націоналізм, що прагне до політичного звільнення Батьківщини. «Оповідання» отримали «культову» популярність, і разом з «Калевалою» Е. Леннрота, рахуються базовими літературними творами фінської нації. Всі твори перекладені фінською мовою. Також 2005 року в Санкт-Петербурзі було видано велику збірку творів Рунеберґа у російських перекладах. Українських перекладів Рунеберґа нині немає.

5 лютого у Фінляндії святкують День Рунеберґа.

Твори

[ред. | ред. код]
  • «Вірші» (швед. Dikter, 1830, 1833 та 1843);
  • «Полювальники на лося» (швед. Elgskyttarne, 1832);
  • «Ганна» (швед. Hanna, 1836);
  • «Надія» (швед. Nadeschda, 1841);
  • «Король Ф'ялар» (швед. Kuningas Fjalar, 1844);
  • «Оповідання прапорщика Столя» (швед. Fänrik Ståls sägner, 1848 та 1860);
  • «Королі на Саламіні» (швед. Kungarne på Salamis, 1863).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. 1 2 CONOR.Sl
  3. ↑ Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.) . Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 72—73.
  4. ↑ Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.) . Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 74—75.
  5. ↑ Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.) . Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 75.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Юган-Людвіг Рунеберґ [Архівовано 8 лютого 2007 у Wayback Machine.]
  • Відкриття Рунеберґа, біографічний нарис [Архівовано 4 грудня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
  • Runeberg Fr. Anteckningar om Runeberg. Min pennas saga. Utgivna av K.A. Ekelund. Svenska litteratursällskapet i Finland. Helsingfors, 1946
  • Ковальов Д. В. Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII — початок ХХ століть): дис. … канд. іст. наук. / Д. В. Ковальов. — Дніпро: НТУ «Дніпровська політехніка» і ДНУ ім. Олеся Гончара, 2021. — 228 с.