Ґастон Леру
Ґастон Леру | ||||
---|---|---|---|---|
Gaston Leroux | ||||
Ім'я при народженні | Gaston-Alfred-Louis Leroux | |||
Псевдонім | фр. Georges-Gaston Larive | |||
Народився |
6 травня 1868 Париж, Франція | |||
Помер |
15 квітня 1927 (58 років) | |||
Поховання | цвинтар дю Шатоd | |||
Громадянство |
![]() | |||
Діяльність | письменник, журналіст | |||
Мова творів | французька | |||
Роки активності | з 1887 | |||
Жанр | фантастика, детектив | |||
Magnum opus | Привид Опери, The Mystery of the Yellow Roomd, Le Parfum de la dame en noird, The Secret of the Nightd і La Double Vie de Théophraste Longuetd | |||
Нагороди | ||||
Сайт: gaston-leroux.net | ||||
| ||||
![]() | ||||
![]() | ||||
![]() |
Ґастон Леру (фр. Gaston Louis Alfred Leroux; *6 травня 1868 — †15 квітня 1927) — французький письменник, класик пригодницького, детективного, фантастичного та містичного роману.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Парижі, син Домініка Альфреда Леру (фр. Dominique Alfred Leroux), багатого громадського підрядника і Марі Бідо (фр. Marie Bidault). Батьки на момент його народження не перебували у шлюбі, а повінчалися лише 13 червня того ж року в Руані. Як сам Ґастон любив пізніше згадувати, він народився у потязі — батьки їхали з Ле-Мана до Нормандії, де Альфред отримав роботу (перебудова місцевого замку в містечку Сен-Валері-ан-Ко). Коли вони проїжджали Париж, у матері почалися пологи і хлопчик народився на вулиці Фобур—Сен-Мартен, 66. Тому місцем народження Леру формально вважається Париж.
У 1880 році він пішов до школи в місті Е, куди вони переїхали після того, як Альфред Леру очолив роботи з реставрації місцевого замку. Тут близьким другом Ґастона став його однокласник Філіп Орлеанський[fr] — нащадок династії Бурбонів[fr] (у 1859 році у Лондоні Ґастон став єдиним журналістом, якому Філіп, пам'ятаючи про їх дружбу, погодився дати інтерв'ю під час свого вигнання). Тут же у школі почав писати свої перші вірші. Протягом навчання Леру писав історії в стилі Олександра Дюма та Віктора Гюго. Через батька Ґастон залишив свої плани стати письменником і поїхав до Парижу вивчати право.
29 липня 1886 року Леру закінчив бакалаврат у Каннах і у тому ж році записався на юридичний факультет Паризького університету (тоді ж почав писати перші короткі оповідання і вірші, деякі з них були надруковані). Отримав ступінь в 1889 році. Після смерті батька він успадкував майже мільйон франків, більшість з яких витратив на випивку та азартні ігри. У 1890—1893 роках служив адвокатом. Протягом цих трьох років Леру остаточно впевнився, що він не створений для юриспруденції, і цілком віддався журналістиці.
Був одружений з Марі Лефранк. Після її смерті у 1917 році одружився із своєю коханкою Жанною Каят, з якою мав двох позашлюбних дітей.
У 1908 році осів у Ментоні, а у 1909 — переселився до Ніцци. Помер 15 квітня 1927 року від наслідків хірургічної операції.
Леру-журналіст[ред. | ред. код]
У 1887 році надрукував своє перше оповідання «Маленький продавець смаженої картоплі» у газеті «Французька республіка», першу статтю в газеті «Лютеція» і перший сонет, присвячений Ламартину. Співпрацював з газетами «Еко де Парі» і «Матен» як судовий хронікер. Друкував звіти про відомі судові процеси, у тому числі над анархістами Емілем Анрі та Санті Джеромо Казеріо (1894), а також про Справу Дрейфуса (1898—1899). У 1900 році Ґастон відвідував Швецію. Леру став першим з журналістів, хто взяв інтерв'ю у шведського мандрівника Норденшельда, який побував на Південному полюсі. З 1901-го року став одним з провідних репортерів Парижа, писав кореспонденції з Іспанії, Італії, Марокко.
Ґастон Леру є автором великої кількості статей різних жанрів: судові репортажі, театральні рецензії, статті політичного та історичного змісту. Він інтерв'ював злочинців, слідчих, директорів тюрем та поліцейських. Тиражі газет з судовими репортажами Леру розліталися миттєво, і не лише читачі оцінили його роботу. У 1902 році Леру став кавалером Ордену Почесного легіону за свою роботу у пресі.
Літературна творчість[ред. | ред. код]
У 1903 році на сторінках газети «Матен» надруковано перший роман-фейлетон Леру «Шукач скарбів» (у 1904 р. він вийшов під назвою «Подвійне життя Теофраста Лонге»). В цій публікації уважному читачеві пропонувалося виявити 6 захованих редакцією в різних куточках Парижа скарбів (вартістю близько 300 французьких франків кожен).
Леру набув величезної популярності завдяки циклу з восьми детективних романів, об'єднаних постаттю детектива-аматора, професійного репортера — Рультабія (від фр. «Roule ta bille!» — «Коти свою кульку!»). Вважають, що прототипом був сам автор. У липні 1914 року письменник заявив про намір створити четвертий роман про Рультабія «Найбільша таємниця на світі», але війна все зруйнувала. У 1917 році Леру написав роман «Капітан Хакс», що перегукується з книгою Жюля Верна «20 000 льє під водою». Слава Леру закріпилася завдяки мюзиклові «Привид опери», створеного на основі його роману. Серед інших творів письменника — дотримана стилю готичного роману дилогія «Кривава лялька» і «Машина для вбивства». Відомим також був цикл романів Леру про «шляхетного каторжника» Шері-Бібі.
Літературні впливи[ред. | ред. код]
За свідченням самого письменника, на нього мала вплив творчість Діккенса і Конан Дойла. Крім того, у його творах містяться відсилання до Гомера, Софокла, Шекспіра, Вольтера, Руссо, Бальзака, Дюма, Гюго, По та ін.
Леру і кіно[ред. | ред. код]
Твори Леру почали екранізуватися з 1913 року. Він сам у 1919 році разом із актором Рене Наварром[ru], виконавцем головної ролі у фільмі Луї Фейяда «Фантомас»[ru], і популярним на той час письменником Артуром Бернедом заснував у Ніцці «Товариство кінороманів», де був сценаристом і продюсером. Тут були поставлені фільми за чотирма його сценаріями, в деяких знімалася його донька. Фірма проіснувала до 1922 року і була поглинута кінокомпанією «Пате».
Деякі романи Леру були екранізовані по декілька разів. Дуже багато кіноверсій створено на основі «Таємниці жовтої кімнати» і «Привида опери»; серед режисерів-постановників — Марсель Л'Ерб'є, Луї Дакен, Брайан да Палма, Тоні Річардсон, Даріо Ардженто. Леру встиг побачити екранізації свого роману. Загалом на сьогодні екранізовані 27 різних творів Леру.
Визнання[ред. | ред. код]
Романи Леру, особливо «Таємниця жовтої кімнати»[en], захоплювали сюрреалістів. Вважаючи за зразок письменницької майстерності зображення дії, до цього роману зверталися, крім інших, С. Ейзенштейн та Х. Л. Борхес.
Надруковано 63 роботи, з них 24 детективні романи. Деякі з них правомірно належать до класики детективного жанру, причому розроблені різні типи детективів. Герметичний, зі злочином у замкненій кімнаті, як у «Таємниці жовтої кімнати»; іронічний — «Зачароване крісло»; авантюрно-психологічний — «Парфуми дами в чорному». Але «Привид Опери» — роман, що поєднує класичний детектив з елементами готичного роману.
Твори[ред. | ред. код]
- Подвійне життя Теофраста Лонге (La Double Vie de Théophraste Longuet, 1904)
- «Таємниця жовтої кімнати»[en] (Le Mystère de la chambre jaune, 1907)
- Парфум дами в чорному[ru] (Le Parfum de la dame en noir, 1908)
- Людина, яка бачила диявола (L'Homme qui a vu le diable, 1908)
- Закляте крісло (Le Fauteuil hanté, 1909)
- Привид Опери (Le Fantôme de l'Opéra, 1910)
- Людина вночі (Un homme dans la nuit, 1910)
- Королева Саббату (La Reine du Sabbat, 1910)
- Balaoo (1912)
- Дружина сонця (L’Épouse du soleil, 1912)
- Рультабій у Царя (Rouletabille chez le Tsar, 1912)
- Перші пригоди Шері-Бібі (Premières Aventures De Chéri-bibi, 1913)
- Чорний замок (Rouletabille à la guerre: Le Château noir, 1914)
- Дивна доля Рультабія (Rouletabille à la guerre: Les Étranges noces de Rouletabille, 1914)
- Confitou (1916)
- La Colonne Infernale (1916)
- L'Homme qui revient de loin (1916)
- Рультабій у Круппа (Rouletabille chez Krupp, 1917)
- Капітан Хакс (Le Capitaine Hyx, 1917)
- La Bataille invisible (1917)
- Нові пригоди Шері-Бібі (Nouvelles aventures de Chéri-Bibi, 1919)
- Le Cœur cambriolé (1920)
- Tue-la-mort (1920)
- Le Sept de trèfle (1921)
- Le Crime de Rouletabille (1921)
- Рультабій у циган (Rouletabille chez les Bohémiens, 1922)
- Закривавлена лялька (La Poupée sanglante, 1923)
- Машина вбивств (La Machine à assassiner, 1923)
- Les Ténébreuses (1924)
- La Farouche aventure (1924)
- Le Fils de trois pères (Mardi-gras) (1925)
- L'Auberge épouvantable (1925)
- Державний переворот Шері-Бебі (Le Coup d'État de Chéri-Bibi, 1925)
- La Mansarde en or (1925)
- Les Mohicans de Babel (1926)
- Mister Flow (1927)
- Les Chasseurs de danses (1927)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Творец Призрака: Гастон Леру. Биография.(рос.)
- Гастон Леру у фінській базі фантастики kirjasto.sci.fi(англ.)
- Gaston Leroux [Архівовано 14 липня 2012 у Wayback Machine.] на IMDB(англ.)
- Гастон Леру в англомовній базі фантастики www.isfdb.org [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.](англ.)
- Гастон Леру у французькій базі фантастики www.bdfi.net/ [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.](фр.)
- Народились 6 травня
- Народились 1868
- Померли 15 квітня
- Померли 1927
- Померли в Ніцці
- Поховані на цвинтарі дю Шато
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Французькі письменники-романісти
- Наукові фантасти Франції
- Автори фентезі Франції
- Фантасти жахів Франції
- Автори детективної прози Франції
- Автори пригодницької прози Франції
- Ґастон Леру