Ґастон Леру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґастон Леру
Gaston Leroux
G. LEROUX.jpg
При народженні Gaston-Alfred-Louis Leroux
Псевдоніми, криптоніми фр. Georges-Gaston Larive
Дата народження 6 травня 1868(1868-05-06)
Місце народження Париж, Франція
Дата смерті 15 квітня 1927(1927-04-15) (58 років)
Місце смерті Ніцца, Франція
Поховання Cimetière du Château[d]
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності письменник, журналіст
Роки активності: з 1887
Жанр фантастика, детектив
gaston-leroux.net
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ґастон Леру (фр. Gaston Louis Alfred Leroux; *6 травня 1868 — †15 квітня 1927) — французький письменник, класик пригодницького, детективного, фантастичного та містичного роману.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Парижі, син Домініка Альфреда Леру (фр. Dominique Alfred Leroux), багатого громадського підрядника і Марі Бідо (фр. Marie Bidault). Батьки на момент його народження не перебували у шлюбі, а повінчалися лише 13 червня того ж року в Руані. Як сам Ґастон любив пізніше згадувати, він народився у потязі — батьки їхали з Ле-Мана в Нормандію, де Альфред отримав роботу (перебудова місцевого замку в містечку Сен-Валері-ан-Ко). Коли вони проїжджали Париж, у матері почалися пологи і хлопчик народився на вулиці Фобур—Сен-Мартен, 66. Тому місцем народження Леру формально вважається Париж.

У 1880 році він вступив у школу в місті Е, куди вони переїхали після того, як Альфред Леру очолив роботи з реставрації місцевого замку. Тут близьким другом Ґастона став його однокласник Філіп Орлеанський[ru] — нащадок династії Бурбонів[ru] (у 1859 році Ґастон буде єдиним журналістом, якому Філіп, пам'ятаючи про їх дружбу, погодиться дати інтерв'ю під час свого вигнання у Лондоні). Тут же у школі почав писати свої перші вірші. Протягом навчання Леру писав історії в стилі Олександра Дюма та Віктора Гюго. Через батька Ґастон залишив свої плани стати письменником і поїхав у Париж вивчати право.

29 липня 1886 року Леру закінчив бакалаврат у Каннах і у тому ж році записався на юридичний факультет Паризького університету (тоді ж почав писати перші короткі оповідання і вірші, деякі з них були надруковані). Отримав ступінь в 1889 році. Після смерті батька він успадкував майже мільйон франків, більшість з яких витратив на випивку та азартні ігри. У 1890—1893 роках служив адвокатом. Протягом цих трьох років Леру остаточно впевнився, що він не створений для юриспруденції, і цілком віддався журналістиці.

Був одружений з Марі Лефранк (Marie Lefranc). Після її смерті у 1917 році одружився із своєю коханкою Jeanne Cayatte, з якою мав двох позашлюбних дітей.

У 1908 році осів у Ментоні, а у 1909 — переселився до Ніцци. Помер 15 квітня 1927 року від наслідків хірургічної операції.

Леру-журналіст[ред.ред. код]

У 1887 році надрукував своє перше оповідання «Маленький продавець смаженої картоплі» у газеті «Французька республіка», першу статтю в газеті «Lutèce» і перший сонет, присвячений Ламартину. Співпрацював з газетами «Еко де Парі» і «Матен» як судовий хронікер. Друкував звіти про відомі судові процеси, у тому числі над анархістами Емілем Анрі та Санті Джеромо Казеріо (1894), а також про Справу Дрейфуса (1898—1899). У 1900 році Ґастон відвідував Швецію. Леру став першим з журналістів, хто взяв інтерв'ю у шведського мандрівника Норденшьольда[ru], який побував на Південному полюсі. З 1901-го року став одним з провідних репортерів Парижа, писав кореспонденції з Іспанії, Італії, Марокко.

Ґастон Леру є автором великої кількості статей різних жанрів: судові репортажі, театральні рецензії, статті політичного та історичного змісту. Він інтерв'ював злочинців, слідчих, директорів тюрем та поліцейських. Тиражі газет з судовими репортажами Леру розліталися миттєво, і не лише читачі оцінили його роботу. У 1902 році Леру став кавалером Ордену Почесного легіону за свою роботу у пресі.

Літературна творчість[ред.ред. код]

У 1903 році на сторінках газети «Матен» надруковано перший роман-фейлетон Леру «Шукач скарбів» (у 1904 р. він вийшов під назвою «Подвійне життя Теофраста Лонге»). В цій публікації уважному читачеві пропонувалося виявити 6 захованих редакцією в різних куточках Парижа скарбів (вартістю близько 300 французьких франків кожен).

Леру набув величезної популярності завдяки циклу з восьми детективних романів, об'єднаних постаттю детектива-аматора, професійного репортера — Рультабія (від фр. «Roule ta bille!» — «Коти свою кульку!»). Вважають, що прототипом був сам автор. У липні 1914 року письменник заявляє про намір створити четвертий роман про Рультабія «Найбільша таємниця на світі», але війна все зруйнувала. У 1917 році Леру пише роман «Капітан Хакс», що перегукується з книгою Жюля Верна «20 000 льє під водою». Слава Леру закріпилася завдяки мюзиклу «Привид опери», створеного на основі його роману. Серед інших творів письменника — дотримана стилю готичного роману дилогія «Кривава лялька» і «Машина для вбивства». Відомим також був цикл романів Леру про «шляхетного каторжника» Шері-Бібі.

Літературні впливи[ред.ред. код]

За свідченням самого письменника, на нього мала вплив творчість Діккенса і Конан Дойла. Крім того, у його творах містяться посилання до Гомера, Софокла, Шекспіра, Бальзака, Дюма, Гюго, Вольтера, Руссо та ін.

Леру і кіно[ред.ред. код]

Твори Леру почали екранізуватися з 1913 року. Він сам у 1919 році разом із актором Рене Наварром[ru], виконавцем головної ролі у фільмі Луї Фейяда[ru] «Фантомас»[ru], і популярним на той час письменником Артуром Бернедом заснував у Ніцці «Товариство кінороманів», де був сценаристом і продюсером. Тут були поставлені фільми за чотирма його сценаріями, в деяких знімалася його донька. Фірма проіснувала до 1922 року і була поглинута кінокомпанією «Пате».

Деякі романи Леру були екранізовані по декілька разів. Дуже багато кіноверсій створено на основі «Таємниці жовтої кімнати» і «Привида опери»; серед режисерів-постановників — Марсель Л'Ерб'є, Луї Дакен, Брайан да Палма, Тоні Річардсон, Даріо Ардженто. Леру встиг побачити екранізації свого роману. Загалом на сьогодні екранізовані 27 різних творів Леру.

Визнання[ред.ред. код]

Романи Леру, особливо «Таємниця жовтої кімнати»[ru], захоплювали сюрреалістів. Вважаючи за зразок письменницької майстерності зображення дії, до цього роману зверталися, крім інших, С. Ейзенштейн та Х. Л. Борхес.

Надруковано 63 роботи, з них 24 детективні романи. Деякі з них правомірно належать до класики детективного жанру, причому розроблені різні типи детективів. Герметичний, зі злочином у замкненій кімнаті, як у «Таємниці жовтої кімнати»; іронічний — «Зачароване крісло»; авантюрно-психологічний — «Парфуми дами в чорному». Але «Привид Опери» — роман, що поєднує класичний детектив з елементами готичного роману.

Твори[ред.ред. код]

Привид Опери
  • Подвійне життя Теофраста Лонге (La Double Vie de Théophraste Longuet, 1904)
  • «Таємниця жовтої кімнати»[ru] (Le Mystère de la chambre jaune, 1907)
  • Парфум дами в чорному[ru] (Le Parfum de la dame en noir, 1908)
  • Людина, яка бачила диявола (L'Homme qui a vu le diable, 1908)
  • Закляте крісло (Le Fauteuil hanté, 1909)
  • Привид Опери (Le Fantôme de l'Opéra, 1910)
  • Людина вночі (Un homme dans la nuit, 1910)
  • Королева Саббату (La Reine du Sabbat, 1910)
  • Balaoo (1912)
  • Дружина сонця (L’Épouse du soleil, 1912)
  • Рультабій у Царя (Rouletabille chez le Tsar, 1912)
  • Перші пригоди Шері-Бібі (Premières Aventures De Chéri-bibi, 1913)
  • Чорний замок (Rouletabille à la guerre: Le Château noir, 1914)
  • Дивна доля Рультабія (Rouletabille à la guerre: Les Étranges noces de Rouletabille, 1914)
  • Confitou (1916)
  • La Colonne Infernale (1916)
  • L'Homme qui revient de loin (1916)
  • Рультабій у Круппа (Rouletabille chez Krupp, 1917)
  • Капітан Хакс (Le Capitaine Hyx, 1917)
  • La Bataille invisible (1917)
  • Нові пригоди Шері-Бібі (Nouvelles aventures de Chéri-Bibi, 1919)
  • Le Cœur cambriolé (1920)
  • Tue-la-mort (1920)
  • Le Sept de trèfle (1921)
  • Le Crime de Rouletabille (1921)
  • Рультабій у циган (Rouletabille chez les Bohémiens, 1922)
  • Закривавлена лялька (La Poupée sanglante, 1923)
  • Машина вбивств (La Machine à assassiner, 1923)
  • Les Ténébreuses (1924)
  • La Farouche aventure (1924)
  • Le Fils de trois pères (Mardi-gras) (1925)
  • L'Auberge épouvantable (1925)
  • Державний переворот Шері-Бебі (Le Coup d'État de Chéri-Bibi, 1925)
  • La Mansarde en or (1925)
  • Les Mohicans de Babel (1926)
  • Mister Flow (1927)
  • Les Chasseurs de danses (1927)

Посилання[ред.ред. код]