152-мм гаубиця зразка 1943 року (Д-1)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
152-мм гаубиця зразка 1943 року
Зображення
Маса 3600 кг[1]
Участь у військовому конфлікті Друга світова війна
Країна походження  СРСР[1]
Виробник Уралмаш
Боєприпас 152,4 мм фугасd[1]
Калібр 152,4 мм[1]
Ефективна дальність стрільби 12 400 м[1]
Поле зору 0,61 радіан
Усього вироблено 2827
Конструктор Завод №9
Дата/час прийняття в експлуатацію 1943
Похил 0 радіан[1] і 1,1 радіан[1]
Довжина або відстань 4201 мм[1]
Швидкість 508 метр на секунду[1]
CMNS: 152-мм гаубиця зразка 1943 року у Вікісховищі

152-мм гаубиця зразка 1943 (Д-1[2], індекс ГРАУ — 52-Г-536А) — радянська причіпна гаубиця періоду Другої світової війни.

Серійне виробництво тривало з 1943 по 1949 рік, була та досі перебуває на озброєнні армій багатьох країн світу, використовувалася практично у всіх значних війнах та збройних конфліктах середини та кінця XX століття.

Прийняття на озброєння в 1943 році мобільної і потужної гаубиці Д-1 підвищило можливості танкових і моторизованих частин Червоної армії з прориву заздалегідь і добре укріплених оборонних смуг і районів противника.

Історія створення

[ред. | ред. код]

У 1941 році через низку причин було припинено серійне виробництво 152-мм гаубиць зразка 1938 року (М-10). На думку відомого російського історика М. М. Свірина, серед них:

  • дефіцит потужних тягачів, здатних ефективно здійснювати буксирування М-10;
  • висока металоємність та складність у виробництві лафета;
  • складність ремонту та обслуговування зброї;
  • зайнятість заводів № 9 та № 172 мобілізаційними завданнями з масового виробництва інших гармат — гаубиць М-30 та гаубиць-гармат МЛ-20, втрата заводу № 352 ; в результаті М-10 стало ніде випускати.

Однією з причин припинення виробництва М-10 могло стати також скасування в 1941 корпусної ланки в РККА (більшість стрілецьких корпусів було розформовано в серпні — вересні 1941) і, як наслідок, корпусної артилерії. Крім того, 152-мм гаубиці були виключені з дивізійної артилерії. У наслідок цих рішень 152-мм гаубиці в 1942 в СРСР не виробляли; таким чином, радянські війська втратили мобільні, але потужні гармати, особливо необхідні в артилерії корпусної ланки. Однак того ж року в СРСР почали знову формувати стрілецькі корпуси, і, відповідно, корпусний рівень організаційно-штатної структури артилерії було запроваджено повторно. Для корпусної артилерії гаубиця-гармата МЛ-20 не підходила через велику масу (тобто низьку мобільність і досить високу вартість), а дивізійна 122-мм гаубиця М-30 — через недостатню вогневу міць.

Тому наприкінці 1942 року КБ радянського конструктора Ф. Ф. Петрова (ОКБ-9) почало в ініціативному порядку проєктувати нову 152-мм гаубицю, що є накладенням ствольної групи 152-мм гаубиці зразка 1938 року (М-10) на лафет 122-мм гаубиці зразка 1938 року (М-30). Для пом'якшення відбою менш масивний проти гаубиці М-10 лафет довелося оснастити двокамерним дульним гальмом. Такий підхід дозволив створити легку, але потужну гаубицю з використанням вже освоєних у виробництві складових, що було важливо за умов воєнного часу.

На початку 1943 року Ф. Ф. Петров повідомив народного комісара озброєнь Д. Ф. Устинова про новий проєкт. 13 квітня 1943 Д. Ф. Устинов повідомив Ф. Ф. Петрову про рішення Державного комітету оборони (ДКО) про поставку 5 примірників нової гаубиці до 1 травня 1943 для полігонних випробувань. 5 травня дві гаубиці надійшли на випробування, які були завершені вже за два дні.

7 травня за результатами випробувань було підписано звіт, у якому зброю, після усунення низки несуттєвих недоліків, рекомендували до прийняття на озброєння. Постановою ДКО від 8 серпня 1943 року зброю було прийнято під офіційним найменуванням «152-мм гаубиця зр. 1943 р.». Серійне виробництво було розпочато через півтора місяці[3][4].

Виробництво

[ред. | ред. код]

Серійний випуск гаубиць Д-1 розпочався наприкінці 1943 року. Їхнє виробництво велося виключно на заводі № 9 і тривало до 1949 року. Однак під час війни ця зброя не пішла у велику серію через крайню завантаженість заводу № 9 випуском 122-мм гаубиці М-30. Негативним наслідком цієї обставини для РСЧА став дефіцит потужних 152-мм гаубиць у корпусній артилерії[3].

Виробництво Д-1[3]
Рік 1943 1944 1945 1946 1947 1948 1949 Разом
Виготовлено, шт. 84 258 715 1050 240 240 240 2827

Опис конструкції

[ред. | ред. код]
Устрій гаубиці Д-1: 1 — розсувні станини, 2 — казенник, 3 — щитове прикриття, 4 — противідкотні пристрої (відкатник і накатник), 5 — ствол, 6 — дульне гальмо, 7 — колісний хід, 8-підресорювання колісного ходу. Елементи 1, 7 і 8 складають лафет гармати; 2, 4, 5 і 6-ствольну групу.

Гаубиця Д-1 була дуже досконалою для свого часу зброєю. Ствол, майже ідентичний стволу гаубиці М-10, оснащувався двокамерним дульним гальмом ДТ-3. До основних конструктивних особливостей ствольної групи гаубиці Д-1 відносяться змінна довжина відкату, затвор поршневого типу, гідравлічне гальмо відкату та гідропневматичний накатник. Заряджання роздільне гільзове. Всього для зброї передбачалося 8 різних метальних зарядів.

Лафет зброї майже ідентичний із лафетом гаубиці М-30. Станини на гарматах перших серій були клепаними, потім їх почали зварювати. Гармати пізніх серій додатково оснащувалися котками для перекочування вручну. Всі гаубиці Д-1 комплектувалися сталевими колесами з гумовими пневматичними шинами, колісний хід мав підресорювання. Передка гармата не мала, транспортування здійснювалося виключно механічною тягою. Допустима швидкість перевезення зброї асфальтом або рівною ґрунтовою дорогою становила до 40 км/год, по бруківці — до 30 км/год, а по бездоріжжю — до 10 км/год. Для захисту розрахунку від куль і дрібних уламків гаубиця Д-1 мала щитове прикриття[3][4][5].

Організаційно-штатна структура

[ред. | ред. код]

Гаубиці Д-1 призначалися для озброєння корпусної артилерії та частин резерву Верховного Головного Командування (РВГК). Організаційно-штатна структура стрілецьких корпусів у 1944 році включала артилерійські полки п'ятибатарейного складу (20 гармат), до складу яких і входили гаубиці Д-1 поряд з іншими 152 — мм гаубицями, 122-мм гарматами А-19 МЛ-20 та 107-мм гарматами зр. 1910/30 pp. У складі артилерії РВГК були гаубичні полки (48 гаубиць) та важкі гаубичні бригади (32 гаубиці). У свою чергу, полки та бригади могли об'єднуватися в артилерійські дивізії.[3]

Дослідні зразки на базі Д-1

[ред. | ред. код]

За час виробництва конструкція зброї загалом значно не змінювалася. Однак на базі ствольної групи гаубиці Д-1 була спроба розробити її танковий варіант. Перехід Червоної армії до активних наступальних дій в середині 1943 року і велика потреба в мобільних засобах боротьби з ворожими зміцненнями несподівано реанімували концепцію " артилерійського " важкого танка КВ з потужною гаубицею замість штатної 76-мм гармати — фактично воз. Ймовірно, причиною такого повороту подій було зняття з виробництва середніх штурмових гармат СУ-122 та відволікання СУ-152 на протитанкові потреби. Головний конструктор заводу № 9 Ф. Ф. Петров швидко розробив танковий варіант гаубиці Д-1 шляхом встановлення її на монтування 85-мм танкової гармати Д-5. Такий «гібрид» двох артилерійських систем отримав спочатку «сумісний» індекс Д-1-5, який пізніше перетворився на офіційне позначення Д-15. Було виготовлено одну дослідну зброю Д-15, яку відправили танкобудівникам до Челябінська, але відомостей про його монтаж у вежі танка КВ-85 немає. З іншого боку, вже в жовтні 1943 року очікувалися нові танки ІС-2, озброєні потужною 122-мм гарматою, і САУ ІСУ-152 на їх базі, тому потреба в спеціалізованому артилерійському танку відпала, проект установки Д-15 на шасі КВ був закритий.[6]

152,4-мм гаубиця зр. 1943 року Д-1 у Познанській цитаделі, Польща.

Проекти САУ, озброєних гаубицею Д-1

[ред. | ред. код]

Оцінка проєкту

[ред. | ред. код]

Гаубиця Д-1, як мінімум, не поступалася своїми характеристиками кращим світовим зразкам гармат такого класу. Вона цілком задовольняла вимогам РККА щодо мобільності, потужності та дальності стрілянини[7]. Широке поширення Д-1 країнами світу та її служба в національних арміях до кінця 80-х років служать цьому достатнім підтвердженням[8].

Номенклатура боєприпасів

[ред. | ред. код]
Основні 152,4-мм гаубичні снаряди (для гаубиць М-10 і Д-1): 1 — осколково-фугасна сталева граната 53-ОФ-530, 2 — осколкова граната сталистого чавуну 53-О-530, 3 — бетонобійний снаряд Г-530

Д-1 могла стріляти всім асортиментом 152-мм гаубичних снарядів, за винятком мортирної фугасної гранати 53-Ф-521, стрільба якої з гаубиць М-10, Д-1 і гаубиці-гармати МЛ-20 була категорично заборонена[9].

При встановленні підривника осколково-фугасної гаубичної гранати ОФ-530 на осколкову дію її уламки розлітаються на площі 2100 м²: 70 м по фронту і до 30 м у глибину. Якщо підривник встановлений на фугасну дію, то при вибуху гранати у ґрунті середньої щільності утворюється вирва діаметром 3,5 м та глибиною близько 1,2 м.[4]

Кумулятивний снаряд 53-БП-540 пробивав під кутом 90° — 250 мм, 60° — 220 мм, 30° — 120 мм; під час Другої Світової війни не застосовувався[3].

Бетонобійний снаряд 53-Г-530 з початковою швидкістю 457 м/с на першому заряді проникав у віддалену на 1 км залізобетонну стінку при попаданні по нормалі (остаточна швидкість 398 м/с) на 80 см і розривався всередині неї, забезпечуючи пробиття 11 см залізобетону[5].

Для стрільби з гаубиці передбачалося 8 видів метальних зарядів. Для осколкових, осколково-фугасних та бетонобійних снарядів призначалися 7 зарядів, що одержуються з повного заряду 54-Ж-536 послідовним видаленням рівноважних пучків пороху. Таким чином у порядку зменшення потужності виходили перший, другий, третій, четвертий, п'ятий і шостий заряди. Для стрілянини кумулятивним снарядом 53-БП-540 призначався спеціальний заряд[5].

До кінця 1950-х років з боєкомплекту гаубиці Д-1 було вилучено всі снаряди старих типів, і в ньому залишилися тільки осколкова граната 53-О-530, осколково-фугасна граната 53-ОФ-530, кумулятивний снаряд 5 бетонобійні снаряди 53-Г-530 та 53-Г-530Ш[5]

Номенклатура боєприпасів[10][11][12][13][14][15][16][17][18]
Індекс пострілу Індекс снаряда Індекс заряду Маса снаряда, кг Маса ВВ/ОВ, кг Маса пострілу, кг Початкова швидкість снаряда,

м/с 		Максимальна дальність стрільби, км
Кумулятивні
3ВБП1 53-БП-540 4Ж5 27,67 5,6 36 560 3
Бронебійні
53-ВФ-536М А3-ПБ-35 54-Ж-536М 51,07 3,15 432 5
Бетонобійні
53-ВГ-534 53-Г-530 54-Ж-534 40 5,1 405 10,14
53-ВГ-536 53-Г-530 54-Ж-536 40 5,1 48 457 11,2
53-ВГ-536 53-Г-530Ш 54-Ж-536/4Ж13 40 4,9 48 508 12,33
Осколкові
53-ВО-534А 53-О-530А 54-Ж-534 40 5,31 405 10,14
53-ВО-536А 53-О-530А 54-Ж-536/4Ж13 40 5,31 48 508 12,39
Осколково-фугасні
53-ВОФ-534 53-ОФ-530 54-Ж-534 40 5,83 405 10,14
53-ВОФ-536 53-ОФ-530 54-Ж-536/4Ж13 40 5,83 48 508 12,39
53-ВОФ-536Р 53-ОФ-530Р 54-Ж-536/4Ж13 40 5,43 48 508 12,39
3ВОФ13 3ОФ9 4Ж13 40 5,43 48 508 12,39
3ВОФ101 3ОФ66 40,85 7,8 13,7
Фугасні
53-Ф-531 44,91 5,7
53-ВФ-534 53-Ф-533 54-Ж-534 40,41 8,0
53-ВФ-534К 53-Ф-533К 54-Ж-534 40,68 7,3
53-ВФ-534Н 53-Ф-533Н 54-Ж-534 41 7,3
53-ВФ-534У 53-Ф-533У 54-Ж-534 40,8 8,8
53-ВФ-534Ф 53-Ф-533Ф 54-Ж-534 41,1 3,9
Шрапнельні
53-ВШ-534 53-Ш-501 54-Ж-534 41,16/41,83 0,5
53-ВШ-534Т 53-Ш-501Т 54-Ж-534 41,16 0,5
Освітлювальні
3ВС4 3С1 4Ж13 40,2 — 48,7 654
Хімічні
53-ХС-530 54-Ж-536/4Ж13 38,8 508 12,39
53-ХС-530Д 42,5 5,4
53-ХН-530 54-Ж-536/4Ж13 39,1 508 12,39
3Х3 40 2,873
3Х3-35 40 2,82

Бойове застосування

[ред. | ред. код]
Д-1 у Музеї на Сапун-горі, Севастополь

Гаубиці Д-1 активно використовувалися на завершальному етапі війни у 1944—1945 роках. Зброя використовувалося для стрільби з закритих позицій по окопаній та відкрито розташованій живій силі противника, його фортифікаціях і загородженнях, для контрбатарейної боротьби та знищення важливих об'єктів у ближньому ворожому тилу. Для ураження танків і самохідок противника при самообороні успішно використовувався бетонобійний снаряд. У артилеристів Д-1 здобула собі репутацію надійної та точної при стрільбі зброї[4].

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014) та Російське вторгнення в Україну (2022)

Ще у вересні 2022 року стало відомо про плани озброїти цими гаубицями так звані 1-й та 2-й армійські корпуси збройних сил росії[19], а в першій половині жовтня 2022 року в інтернеті було поширено відео перевезення гаубиці Д-1 російськими військовими на території тимчасово окупованої Луганської області[20].

З відкритих джерел відомо, що начебто військові підрозділи регулярної російської армії вирішили залишити собі гаубиці Д-20, які щойно надійшли на озброєння так званих підрозділів «НМ ЛДНР», а підрозділам колаборантів передати іще старіші й архаїчніші Д-1[21].

На початку листопада 2022 року російський пропагандист поширив репортаж про використання цих гаубиць російськими військовими, проте жодних подробиць про реальний технічний стан, співвідношення характеристик з сучасними зразками артилерійського озброєння чи про досвід застосування у сучасних умовах повідомлено не було[22].

Оператори

[ред. | ред. код]

Гаубиця Д-1 продавалася чи передавалася у велику кількість країн світу. Вона досі стоїть на озброєнні армій деяких країн СНД, а також збройних сил Китаю, Афганістану, Іраку, Угорщини, Мозамбіку, Сирії, В'єтнаму, Куби, Албанії та інших держав. Ще ширшим було поширення цієї гаубиці в недавньому минулому, коли вона була на озброєнні держав-учасниць організації Варшавського договору, наприклад Польщі. Зброя використовувалася в бойових діях в арабо-ізраїльських війнах, а також у конфліктах на території колишнього СРСР, зокрема з літа 2022 року ця гаубиця використовується російськими терористами "ДНР" та "ЛНР" у війні проти України.

Де можна побачити

[ред. | ред. код]
Меморіальна гаубиця Д-1 у Полоцьку, Білорусь
Д-1 біля пам'ятника воїнам загиблим у Другій світовій війні 1941—1945 років. Місто Краснослобідськ, Мордовія
Д-1, вид сзади
Д-1, вид ззаду

Зважаючи на невелику кількість випущених гармат і менш частих їх захоплень противником, гаубиці Д-1 зустрічаються в експозиції військових музеїв дещо рідше, ніж інші типи гармат. Гаубицю можна бачити в Москві в Центральному музеї Збройних Сил, перед головним входом до музею. У Севастополі — у Музеї героїчної оборони та визволення Севастополя на Сапун-горі, у Києві — у Національному музеї історії України у Другій світовій війні, у Тольятті — у Технічному музеї.

Література

[ред. | ред. код]
  • 152-мм гаубица обр. 1943 г. Руководство службы / Под ред. Цыбышева В. А. — Четвёртое издание. — М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1971. — С. 226—272.
  • Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1938 г. и 152-мм гаубицы обр. 1943 г. (Д-1) ТС/ГАУ №155 / Под ред. Кузнецова В. В. — Третье издание. — М. : Военное издательство Народного комиссариата обороны СССР, 1944. — 96 с.
  • Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1943 г. ТС/ГРАУ №155 / Под ред. Соколовой Г. Ф. — Шестое издание. — М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1968. — 116 с.
  • Свирин М. Н. Броневой щит Сталина. История советского танка 1937—1943. — М.: Яуза, Эксмо, 2006. — 448 с. — (Советские танки). — 4000 экз. — ISBN 5-699-16243-7.
  • Шунков В. Н. Оружие Красной армии. — Мн. : Харвест[ru], 1999. — 544 с. — ISBN 985-433-469-4.
  • Широкорад А. Б. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Мн. : Харвест[ru], 2000. — 1156 с.: илл. с. — ISBN 985-433-703-0.
  • Широкорад А. Б. Бог войны Третьего рейха. — М. : АСТ, 2003. — 576 с. — ISBN 5-17-015302-3.
  • Иванов А. Артиллерия СССР во Второй мировой войне. — СПб. : Нева, 2003. — 64 с. — ISBN 5-7654-2731-6.
  • Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1943 г. — М. : Военное издательство министерства обороны, 1968. — 62 с.
  • Желтов И. Г., Павлов И. В., Павлов М. В., Солянкин А. Г. Советские средние самоходные артиллерийские установки 1941—1945 гг. — М. : Экспринт, 2005. — 48 с. — ISBN 5-94038-079-4.
  • Коломиец М. В. КВ. «Клим Ворошилов» — танк прорыва. — М. : Яуза, Эксмо, 2006. — 136 с.: ил. с. — ISBN 5-699-18754-5.
  • Сорокин А. 152-мм гаубицы М-10 и Д-1. Часть 1. Мотовилихинский дебют // Техника и Вооружение. — 2013. — № 12 (10 листопада).
  • Авторский коллектив седьмого тома: Г. А. Куманев, А. В. Минаев (руководители авторского коллектива), П. И. Вещиков, М. В. Виниченко, Н. А. Гаража, В. А. Димов, Л. В. Забелин, В. А. Золотарев, А. В. Зотова, В. В. Изонов, А. В. Кирилов, Е. М. Малышева, А. В. Минаев, А. В. Немцов, Ф. И. Новоселов, В. В. Панов, Н. К. Петрова, А. И. Репинецкий, Б. У. Серазетдинов, В. Б. Симоненко, А. М. Соколов, А. В. Тимченко, Е. А. Федосов, В. С. Христофоров, И. Б. Шеремет, В. Д. Щукин. Отечественная война 1941–1945 годов. В 12 т. Т. 7. Экономика и оружие войны / ГЕНЕРАЛ АРМИИ С. К. ШОЙГУ. — М. : Кучково поле, 2013. — Т. 7. — 864 с. — ISBN 978-5-9950-0353-3.
  • The Military Balance 2021 / International Institute for Strategic Studies. — Abingdon : Taylor & Francis, 2021. — 504 p. — ISBN 9781032012278.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Д-1: 152-мм гаубица обр. 1943 г. Курская битва. Архів оригіналу за 28 січня 2012. Процитовано 20 січня 2010.
  • Стереофотографія Д-1

Виноски

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к Hogg I. V. Twentieth-Century Artillery — Friedman/Fairfax Publishers, 2000. — С. 56. — ISBN 978-1-58663-299-1
  2. ↑ В 30-х гг. правительством СССР были введены буквенные индексы для обозначения машиностроительных производств. Индекс «Д» был присвоен Уральскому заводу тяжёлого машиностроения (Уралмашзавод), поэтому изделия созданные на этом предприятии имели в названии индекс «Д» — Д-10, Д-30 и т. д.
  3. ↑ а б в г д е Широкорад А. Б. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Мн.: Харвест[ru], 2000. — 1156 с.
  4. ↑ а б в г Шунков В. Н. Оружие Красной армии. — Мн.: Харвест, 1999. — 544 с.
  5. ↑ а б в г Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1943 г. — М.: Военное издательство министерства обороны, 1968.
  6. ↑ Коломиец М. В. КВ. «Клим Ворошилов» — танк прорыва. — М.: Яуза, Эксмо, 2006. — 136 с.
  7. ↑ Том 7, 2013, с. 612.
  8. ↑ Артиллерия СССР, 2003, с. 20.
  9. ↑ Таблица поправок дальности для стрельбы фугасной мортирной гранатой Ф-521 из 152-мм гаубицы обр. 1909/30 г. — М. : Военное издательство Министерства вооружённых сил Союза ССР, 1946. — 3 с.
  10. ↑ Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 18. Химические боеприпасы. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. 152-мм химический артиллерийский снаряд. — М. : Издательский дом «Оружие и технологии», 2006. — Т. Том 12. — С. 447. — ISBN 5-93799-023-4.
  11. ↑ Тимофеев М. Химическая мина под Россией. Газета «Независимое военное обозрение». Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 30 червня 2013.
  12. ↑ Фёдоров Л. А. Глава 8. Закат химической войны. Типы химических боеприпасов, которые имелись у Советской Армии к 1987 г. // Химическое вооружение — война с собственным народом (трагический российский опыт) в трёх томах. — М. : Лесная страна, 2009. — Т. 1. Долгий путь к химической войне. — С. 307—310. — ISBN 978-5-91505-013-5.
  13. ↑ Широкорад А. Б. 152-мм гаубичные снаряды, состоявшие на вооружении в 1930—1960 гг. // Энциклопедия отечественной артиллерии / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — Мн. : Харвест[ru], 2000. — С. 661. — ISBN 985-433-703-0.
  14. ↑ Боеприпасы // 152-мм гаубица обр. 1943 г. Руководство службы / Под ред. В. А. Цыбышева. — Четвёртое издание. — М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1971. — С. 226—272.
  15. ↑ Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1938 г. и 152-мм гаубицы обр. 1943 г. (Д-1) ТС/ГАУ №155 / Под ред. В. В. Кузнецова. — Третье издание. — М. : Военное издательство Народного комиссариата обороны СССР, 1944. — 96 с.
  16. ↑ Таблицы стрельбы 152-мм гаубицы обр. 1943 г. ТС/ГРАУ №155 / Под ред. Г. Ф. Соколовой. — Шестое издание. — М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1968. — 116 с.
  17. ↑ Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — М. : Техинформ, 1996. — № 6 (10 листопада). — С. 10.
  18. ↑ Лещинский Ю. М., Телегин Н. Н. и др. Справочник артиллерийских боеприпасов, подлежащих утилизации и уничтожению / Под общей редакцией Каллистова А. А. — "Nova". — ISBN 5-87265-001-9.
  19. ↑ Армія РФ вперто переходить на архаїчні гаубиці Д-1 зразка 1943 року, які розвалюються ще під час маршу (відео). Defense Express. 23 жовтня 2022.
  20. ↑ У Кремлі остаточно вирішили воювати "як діди", і повернули в стрій гаубиці Д-1 часів Другої світової. Defense Express. 13 жовтня 2022.
  21. ↑ Армія РФ "віджала" у своїх "колег" гаубиці Д-20: з якої зброї 1940-х років буде воювати "ЛДНР". Defense Express. 11 вересня 2022.
  22. ↑ Росіяни хизуються, що воюють гаубицями Д-1 часів Другої світової. Мілітарний. 8 листопада 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=152-мм_гаубиця_зразка_1943_року_(Д-1)&oldid=41686135