451 градус за Фаренгейтом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва 451° за Фаренгейтом
Farneheit 451.jpg
Обкладинка першого видання
Автор Рей Бредбері
Назва мовою оригіналу англ. Fahrenheit 451
Переклад Євген Крижевич
Країна Flag of the United States.svg США
Мова англійська
Жанр Антиутопія
Видавництво Україна Україна  — Дніпро
Flag of the United States.svg США  — «Беллентайн Букс»
Публікація 1953
Публікація
українською мовою
1988
Сторінки 199
ISBN ISBN 978-0-7432-4722-1

451° за Фаренгейтом (англ. Fahrenheit 451) — роман-антиутопія американського письменника Рея Бредбері в жанрі наукової фантастики. Вперше побачив світ у 1953. Книга була присвячена автором «Донові Конгдону із вдячністю».

Цей роман Рей Бредбері надрукував на взятій напрокат у громадській бібліотеці друкарській машинці на основі рукописних заміток. Скорочений до новели роман був надрукований в журналі «Galaxy Science Fiction» у 1951 році. 1954 року роман був надрукований частинами в перших числах журналу «Playboy»[1].

Назва[ред.ред. код]

Назва роману було обрано тому, що, нібито, при цій температурі самозаймається папір. Насправді папір самозаймається при температурі трохи вище 450 градусів, але за Цельсієм. За визнанням Бредбері, помилка була викликана тим, що при виборі назви він консультувався з фахівцем пожежної служби, який і сплутав температурні шкали.

Зміст книги[ред.ред. код]

Головні герої[ред.ред. код]

  • Гай Монтег, пожежник
  • Мілдред Монтег, дружина, здатна зробити донос владі на чоловіка
  • Клариса, молода дівчина
  • Фабер, професор
  • Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

У романі зображено нове, майбутнє споживацьке суспільство (антиінтелектуальна Америка), де панує тоталітаризм і майже повний контроль над суспільством. Керівництво держави намагається підпорядкувати собі навіть думки людей: книги заборонено, незаконним

вважають читання і переховування будь-якої літератури, за дотриманням порядку мають слідкувати пожежники. Після того, як будинки почали будувати вогнетривкими, завданням пожежників стало:

  1. На сигнал тривоги виїжджати негайно.
  2. Швидко розпалювати вогонь.
  3. Спалювати усе дотла.
  4. Негайно повертатися до пожежної станції.
  5. Бути напоготові до нових сигналів тривоги.[2]

451 градус за Фаренгейтом (233 градуси за Цельсієм) — температура, при якій загоряється папір. Пожежники не гасять вогонь, вони його розпалюють. Вони носять скафандри з зображенням фенікса на грудях і саламандри на плечі. Пожежники — опора режиму, запорука того, що люди не читатимуть книжок, адже книжки примушують думати і самостійно аналізувати. Пожежники спалюють книги і будинки, де їх ховають. Владі легше керувати натовпом, якщо зробити темп життя швидшим, придумувати нові спортивні ігри, розвивати в людях почуття «стадності», автоматизму. Більше швидких машин, кольорових телепрограм, більше шуму, галасу. Будь-яке інакомислення чи самостійна думка робить особу небезпекою для режиму та потенційною мішенню карної пожежної команди.

Це роман про важке прозрівання особи в тоталітарному суспільстві. Пожежник Монтег теж був його частиною. Його дивацтвом було те, що він таємно забирав книжки з домівок, призначених на повне спалення. Поштовхом до тривожних роздумів стала незвична подія: на черговому спаленні жінка — власниця будівлі і бібліотеки — відмовилась покинути улюблені книжки і загинула в пожежі.

Донос карним органам на чоловіка, який утримує дома книжки, зробила і дружина Гая — Мілдред. Тепер вже домівку Монтегів спалюють вщент. Гай Монтег довідався від професора Фабера про існування відлюдників — шанувальників книг — і подався до них. Утопічні принципи збереження знань і скарбів цивілізації для майбутнього розділяв і Бредбері, великий шанувальник бібліотек. Його персонажі фактично чекають героїв, що прийдуть і змінять тоталітарний режим на кращий. Для цього нового суспільства і бережуть знання відлюдники — шанувальники книг.

Страшні прозріння Бредбері[ред.ред. код]

Нові акценти і оцінки роману прийшли в добу комп'ютерів і всесвітньої мережі. Утопічність роману від цього побільшала, адже є надійніші засоби збереження знань, ніж мозок і пам'ять людей. Але побільшала і художня вартість наївного роману з сумними, часом страшними подіями.

Дивним чином відлюдники — шанувальники книг, «живокниги», знайшли собі місце в тоталітарній країні СРСР. За часів Сталіна острах перед несподіваними обшуками карних органів спонукав поетесу Анну Ахматову тільки в пам'яті близьких людей зберігати особливо небезпечні вірші. Ахматова давала вивчити твір, а потім спалювала папери. Твір переходив в невідшукувану форму, все ж продовжуючи існувати. Ахматова довіряла людській голові і добропорядності зберігачів більше, ніж шифрованому запису. Шанувальники творів Ахматової дожили до часів, коли твори стало можна відкрито друкувати і не приховувати від карних органів і обшуків. У системі радянських таборів заборону на деякі книги «не тієї спрямованості» призвів до того що «зеки» заучували ті чи інші твори (вірші, Біблію) напам'ять, передаючи надалі їх зміст іншим ув'язненим усно. Страшні прозріння Бредбері, таким чином, набули трагічної реальності, але в реальній країні, далекій від Сполучених Штатів.

Цензурування роману в тогочасних США[ред.ред. код]

Фантастичний роман Рея Бредбері відразу зазнав цензурування в країні. Було видано два варіанти, одне видання — для дорослих, друге — для школярів. Видавництво Ballantine Books, що робило видання для шкільних бібліотек, самовільно змінило деякі рядки зі словами «прокляття», «аборт», «пекло», а 2 фрагменти тексту переписало, що було порушенням авторських прав. Ніяких пояснень про зміни тексту читачам не надали, тобто цензура була прихованою, таємною. Друкування паралельних видань — повне для дорослих і цензуроване для школярів — тривало 6 років. Потім ще шість років продавали лише цензуроване видання. Утиски цензури були помічені лише у 1980 році прихильником Бредбері. Тільки після цього автор домігся у видавництва друку лише повного тексту роману, інакше ті мали сплатити грошове стягнення.

Історія з цензурою привернула увагу Американської бібліотечної асоціації, яка виявила, що шкільні клуби так чи інакше скорочували книги. В результаті на шкільні видання почали розміщати помітку, що це видання шкільного книжкового клубу.

Вплив на культуру[ред.ред. код]

  • Кінорежисер Франсуа Трюффо у 1966 році зняв кольорову стрічку за романом Бредбері. Ймовірно, з цього фільму розпочалися купюри і відходи від сюжету літературного джерела. Адже за фільмом Трюффо́ Клариса виживе і покине місто разом із Гаєм Монтегом, що став вигнанцем, ізгоєм.
  • У 1984 році була створена телевистава «Знак саламандри» — за мотивами фантастичного роману Рея Бредбері. Цікавими додатками в візуальному ряді телевистави були аркуші напівспалених сторінок книг, розвішені в оселі Монтегів, як незвичні оздоби інтер'єру.

Глядачів, що любили книжки, болісно зачіпали кадри, де купка маргіналів-вигнанців, які покинули суспільство, навіть почали ототожнювати себе з якоюсь улюбленою книгою. Вони, наче, втратили власні імена і представлялися назвами улюблених видань. Приєднається до них і Гай Монтег. Телефільм в СРСР мав теж свої цензурні утиски. Було незрозуміло, яку саме книгу предтавлятиме Монтег. Адже до кола колишніх викладачів університету, а тепер вигнанців, приймали лише патріотів якоїсь книги. В повній англомовній версії книги Монтег уособлює фрагменти Старого Заповіту, книги з великим авторитетом. Про це знав і Рей Бредбері. В атеїстичній країні СРСР Монтег не мав права уособлювати Заповіт.

  • Рей Бредбері свого часу винайшов найпопулярніший формат навушників на сьогодні — так звані «крапельки». У книзі він писав: «У вухах у неї щільно вставлені мініатюрні „черепашки“, крихітні, з наперсток, радіоприймачі — втулки, і океан електронних звуків — музика й голоси, музика й голоси — хвилями омиває береги її мозку».
  • Український письменник Артем Чапай написав оповідання «233 за Цельсієм» із посиланнями на роман Бредбері, в якому також спалюються паперові книжки, але тепер — прихильниками копірайту.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]