Лаврентіївський літопис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лаврентіївський літопис
Мовацерковнослов'янська мова
Опубліковано1377

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

Лавре́нтіївський літо́пис — пергаментний рукопис, що містить копію літописного зведення 1305 року. Складений в 1377 року групою невідомих переписувачів під керівництвом ченця Нижньогородського Печерського монастиря Лаврентія за списком початку 14 століття. Вперше повністю опублікований 1846 року («Полное собрание русских летописей», том 1).

Літопис починається з другої (Сильвестрівської) редакції «Повісті временних літ» і доводиться до 1305 року. Також містить Суздальський літопис. В основі лежить великокнязівське володимирське зведення 1305 року. Існує декілька списків літопису: Радзивілівський, Московсько-Академічний, втрачений Троїцький (зберігся у виписках та коментарях).

У рукописі відсутні відомості за 898—922, 1263—1283, 1288—1294 роки. У складі літопису до нас дійшло «Повчання» Володимира Мономаха. «Поученьє» Володимира Мономаха у складі Лаврентіївського літопису є пам'яткою української мови[1].

До початку XVIII століття Лаврентіївський літопис зберігався в Рождественському монастирі міста Владимира, а у 1792 році він був куплений графом Мусіним-Пушкіним. Останній подарував її Олександру I. Імператор передав літопис в Публічну бібліотеку в Санкт-Петербурзі, де рукопис і знаходиться до цього дня.

Видання

Див. також

Примітки

Бібліографія

Довіднки

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лаврентіївський літопис