Праска
Пра́ска, утю́г[1], рідше прас[2], діал. залі́зко[3] — елемент побутової техніки для вирівнювання складок і заминів на одязі. Процес вирівнювання складок називають прасуванням. Зазвичай, праскою прасують на прасувальній дошці.
Етимологія
Згідно з «Етимологічним словником української мови» слово «прас, праска» запозичене через пол. prasa та нім. Presse з фр. presse («прес»; вживання слова прас у цьому значенні засвідчене і в українській мові)[4][2].
Варіант «залізко», ймовірно, теж західнослов'янського походження (пол. żelazko, чеськ. žehlička, словац. žehlička), але може бути й питомо українським, належачи до центральноєвропейського слов'янського мовного ареалу[5]. Засвідчене у деяких словниках[6][1] «утюг» походить з тюркських мов, певно, через російське посередництво[джерело?]. Гіпотетичне *ütüɣ порівнюють з тур. ütü, каз. үтік, азерб. үтү[5][7]. Незважаючи на те, що слово «утюг» зустрічається у літературі, яка описує народний побут Лівобережної України[5], зараз його сприймають як росіянізм, рекомендуючи заміняти словами «праска» і «залізко»[8][9][неавторитетне джерело].
Історія праски
Праска була винайдена дуже давно. У IV столітті до нашої ери в Стародавній Греції були винайдені способи плісировки одягу з полотна за допомогою гарячого металевого прута, що нагадував качалку. Для розгладження одягу в давнину використовувалися злегка оброблені нагріті кругляки. У XVIII—XIX століттях праски являли собою металеві пристрої близької до сучасної форми. Праски нагрівалися на газовій або дровяній печі.
У старовину (аж до середини ХХ ст.) прасування здійснювалося оригінальним способом. Білизна намотувалася на качалку, після чого кілька раз ретельно прокочувалася рублем — довгою дерев'яною колодкою з ребрами на нижній поверхні й руків'ям на кінці. Рубель з характерним стукотом перекочував качалку, його ребра при цьому розминали волокна тканини.
Найпоширенішими були нагрівальні праски — вони ставилися в піч або на вогонь і розігрівалися. Значно дорожчими були спиртові праски — в XIX столітті за них давали невелику отару овець. Ще одна старовинна конструкція прасок — з порожниною всередині праски, куди завантажувалося вугілля (інколи — деревне вугілля). Таку праску розігрівали, вимахуючи нею вправо-вліво. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і останнє розжарювалося.
Прасування було важкою роботою. Підошва праски повинна була бути бездоганно чистою і відполірованою. Праски необхідно було регулярно, але лише злегка змащувати, щоб уникнути корозії і потрапляння іржі на тканину. Бджолиний віск запобігав прилипанню прасок до накрохмаленої тканини. Якщо праски нагрівали в печі, то використовували відразу дві праски — поки одною прасували, другу нагрівали. Постійною турботою була температура: праска повинна була бути досить гаряча, щоб добре прасувати тканину, але не настільки гаряча, щоб її обпалити.
До початку 1880-х років кілька осіб досліджували можливість прасування за допомогою електрики, але Генрі В. Сілі з Нью-Йорка був першим винахідником, який зробив цю ідею працездатною і запатентував її 1882 року, а потім 1883 року разом зі своїм партнером Дайєром запатентував і іншу «електричну праску». Полегшена праска з електронагрівом з'явилася в 1903 року завдяки винахідникові Ерлу Річардсону.
Для виготовлення підошви електропрасок, що працюють на інфрачервоному випромінюванні, застосовується скло[10].
Нагрівання
До появи електрики
У минулому для нагрівання прасок їх ставили на піч або клали в них розпечене деревне вугілля. Існували також спиртові праски. За старих часів праски переважно виготовляли з чавуну.
З появою електрики
З появою електрики і розвитком техніки, з'явилися електричні праски. Їхній принцип ґрунтується на виділенні теплової енергії при проходженні електричного струму через нагрівальний елемент. Як правило, конструкція праски передбачає розташування нагрівального елемента якнайближче до підошви й наявність ручки з термоізоляційного матеріалу щоб уникнути опіків. У сучасних електричних прасках є невеликий резервуар для води, вода використовується для утворення пари, що дозволяє досягти більшої ефективності прасування. Регулювати кількість пари допомагає клапан пари (голка), яка також зменшує утворення накипу в нагрівальному елементі праски.
Музеї
В місті Переяславль-Залеському (Росія) існує музей прасок.
Велика колекція прасок (понад 150) зберігається в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль» (Україна)[11]. Свої зібрання прасок мають численні краєзнавчі й історичні музеї України, розповідаючи про побут населення кінця ХІХ — ХХ століть.
Примітки
- ↑ а б Утюг // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ а б Прас // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Залізко // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ а б в О. І. Дубонос. Коли і для чого ми беремося за праску?.
- ↑ Утюг // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973.
- ↑ Антисуржик — правильна мова.
- ↑ Словник-антисуржик. Словопедія.
- ↑ Звенігородський Д. Л. Екодизайн та його коефіцієнт корисної дії // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв Збірка наукових праць — 2009. — № 6. ISSN:993-6400 (Print), 1993-6419 (Online)
- ↑ Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
Джерела
- Antike Bügeleisen aus aller Welt — Internetseite der Familie Trautmann.
Посилання
- З підошвою, а не чобіт[недоступне посилання з липня 2019]
- Офіційний сайт історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»
- History of ironing / Old & Interesting (англ.)
- Утюг / Краткая энциклопедия домашнего хозяйства (рос.)