Замок-палац Бествінського (Копичинці)
| Замок-палац | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Палац Баворовських в Копичинцях. 1912р. - і стан після війни | ||||
49°6′ пн. ш. 25°54′ сх. д. / 49.100° пн. ш. 25.900° сх. д. | ||||
| Тип | замок | |||
| Країна |  Україна | |||
| Розташування | Тернопільська область, Гусятинський район, м.Копичинці | |||
| Стан | руїна | |||
  Замок-палац Бествінського (Копичинці) (Україна) | ||||
 | ||||
 Замок-палац Бествінського у Вікісховищі | ||||
Замок-палац Бествінського — руїни-замку палацу в м. Копичинці Гусятинського району Тернопільської області України.
Відомості
Належав шляхтичу Бествінському, з'явився у XVII столітті на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 року зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу шляхтичів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 року, після того, як Барбара[1] з Копичинських (донька Шимона Копичинського (пом. до 1631), дідича частини Копичинців, Нижнева, Вікнян[2]) вийшла заміж втретє — цього разу за Миколая Баворовського (пом. 1663). В середині ХІХ століття граф Юзеф Баворовський (1822—1885)[3] утворив у Копичинцях і сусідніх селах Нижбірок і Чагарівка майорат (ординацію), яка існувала аж до Другої світової війни.
Баворовські ще в XVIII столітті пристосували оборонну споруду під свої потреби, однак залишили башту та мури. Знищили палац російські війська під час Першої світової війни, а остаточно, до фундаментів комплекс розібрали вже після Другої світової, в 1949 році. Зрештою, від нього на пам'ять лишились лише старі світлини та поштівки.
Зараз на місці колишнього замку Баворовських — міський парк.
Примітки
- ↑ Barbara Kopycińska z Kopyczyniec h. Kopacz (ID: 11.159.67). (пол.)
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 11. — 1907. — S. 124. (пол.)
- ↑ Józef Michał M hr. Baworowski z Baworowa h. Prus (II — Wilczekosy) (ID: 1.518.58). (пол.)
Джерела
- Копичинці // Замки та палаци України.
- Kopeczyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 377. (пол.) — S. 377. (пол.)