Координати: 48°20′31″ пн. ш. 28°7′8″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889

Буша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Буша
Вид з башти фортеці у бік річки Буша
Вид з башти фортеці у бік річки Буша
Вид з башти фортеці у бік річки Буша
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Могилів-Подільський район
Тер. громада Ямпільська міська громада
Код КАТОТТГ UA05080110040061517
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Засноване 1300
Населення 847
Площа 2,87 км²
Густота населення 295,12 осіб/км²
Поштовий індекс 24523
Телефонний код +380 4336
Географічні дані
Географічні координати 48°20′31″ пн. ш. 28°7′8″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889
Середня висота
над рівнем моря 		108 м
Водойми Мурафа, Бушанка
Відстань до
районного центру 		20 км
Місцева влада
Адреса ради 24500, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н., м. Ямпіль, вул. Замкова, 94/2
Сільський голова Пташнік Леонід Іванович
Карта
Буша. Карта розташування: Україна
Буша
Буша
Буша. Карта розташування: Вінницька область
Буша
Буша
Мапа
Мапа

CMNS: Буша у Вікісховищі

Буша́́ — село в Україні, у Ямпільській міській громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 847 осіб.

На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький Яр».

Розташування

[ред. | ред. код]

Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.

Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький.

Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів.

Історія

[ред. | ред. код]

Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Києва, пізніше неподалік Кучманського шляху.

Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битв і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у XII-XIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польсько-шляхетської влади, Буша увійшла до складу козацького Брацлавського полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.

Буша на мапі Боплана, 1648 р.
Томаш Замойський

Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.

Ян Замойський

У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).

1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузини[1] Бушу за 800 кіп грошів литовських.

У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.

З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.

За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного річками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.

Бушанський мирний договір

[ред. | ред. код]

У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення коронної армії гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.

Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.

Облога Буші

[ред. | ред. код]
Буша на мапі Зигмунда Герстмана

Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.

18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.

«…саме місто на той час мало дві частини - фортецю на високій скелі та оточене валом й стінами городище, яке звалося Пригородком.

Була й третя частина, де жили ремісники, сім'ї козаків та • спиш. Ця частина тягнулася ярком аж до сусіднього села Яруги, що за три кілометри над Дністром. (…) Буша восени 1654 року нараховувала 16000 населення. (…) І тільки одних церков в Буші височило сім. Безумовно, то був значний оборонний центр усього Подністров'я. Саме тому поляки в першу чергу дивилися на Бушу. Дуже турбувала їх ця небезпечна фортеця…»

Жінка Зависного, коли її чоловіка вбили, завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.

Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші»[2].

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».

Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.

1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.

1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.

1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.

1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.

1832 Бушу купив Карл Ожеховський.[3]

1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ожеховським. На момент написання статті про Бушу в «Географічному словнику Королівства Польського» дідичем був Юліуш Ожеховський.

Незалежна Україна

[ред. | ред. код]

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Ямпільської міської громади.[4]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ямпільського району, село увійшло до складу Могилів-Подільського району[5].

  • Стела при заїзді до села
    Стела при заїзді до села
  • Арт-об'єкт
    Арт-об'єкт

Могили

[ред. | ред. код]
Козацькі могили

Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 899 осіб, з яких 381 чоловік та 518 жінок.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 846 осіб.[7]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 99,88 %
російська 0,12 %

Сучасність

[ред. | ред. код]

Історико-культурний заповідник «Буша»

[ред. | ред. код]
Буша (заповідник)

В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.[9]

Докладніше: Буша (заповідник)
  • 4 пам'ятки археології від III тис. до н. е. до XII ст. н. е.,
  • залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.
  • міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)
  • дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
  • цвинтар XVIII—XIX ст.

Регіональний ландшафтний парк «Мурафа»

[ред. | ред. код]
Гайдамацький яр

На північ від села розташований регіональний ландшафтний парк Мурафа, до складу якого входить геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький яр»[10]

Бушанське родовище

[ред. | ред. код]
Джерела

Буша в літературі

[ред. | ред. код]

Про мистецтво села створено документальний фільм.[11]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Реконструкція Бушанського замку
    Реконструкція Бушанського замку
  • Реконструйована фортечна вежа
    Реконструйована фортечна вежа
  • Гайдамацкий яр
    Гайдамацкий яр
  • Скельний храм
    Скельний храм
  • Плита-барельєф в скельному храмі
    Плита-барельєф в скельному храмі
  • Музей Трипільської культури
    Музей Трипільської культури
  • Центр села
    Центр села
  • Скульптура в центрі села
    Скульптура в центрі села
  • Скульптура в селі
    Скульптура в селі
  • Скульптура в Буші
    Скульптура в Буші
  • Пам'ятник біля Бушанського замку
    Пам'ятник біля Бушанського замку
  • Військовий меморіал та алея бойової і трудової слави
    Військовий меморіал та алея бойової і трудової слави
  • Церква Феодосія Чернігівського
    Церква Феодосія Чернігівського
  • Художній музей
    Художній музей

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ називний Байбуза
  2. ↑ Текст повісті «Облога Буші» у Вікіджерелах
  3. ↑ може, нащадок Оріховських
  4. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
  7. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
  8. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
  9. ↑ ПОСТАНОВА від 18 серпня 2000 р. N 1275. Кабінет Міністрів України
  10. ↑ Дивовижні пам'ятки Вінниччини: чим здивує туристів село Буша - vinnytsia.name (укр.). 7 вересня 2022. Процитовано 27 вересня 2022.
  11. ↑ Мистецтво села Буша Ямпільського району (укр.), процитовано 2 жовтня 2022

Література

[ред. | ред. код]
  • Буша́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.735

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Буша
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буша&oldid=43196912