Неославізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Сучасна карта слов'яномовних народів Європи. Південні слов'яни виділені темно-зеленим кольором, східні слов'яни — середнім зеленим, а західні слов'яни — світло-зеленим.

Неославізм був короткочасним рухом, що виник в Австро-Угорщині близько 1908 року і вплинув на сусідні слов'янські держави на Балканах, а також на Росію. Неославісти пропагували співробітництво між слов'янами на рівних умовах, щоб протистояти германізації, проводити модернізацію, а також ліберальні реформи, і хотіли створити демократичну спільноту слов'янських народів без домінуючого впливу Росії[1][2].

Це була гілка більшої та давнішої ідеології панславізму[3]. На відміну від панславізму, неослов'янство не надавало значення релігії і не робило розрізнення між католиками та православними, не підтримувало створення єдиної слов'янської держави, а переважно було зацікавлене в ненасильницькій реалізації своєї програми[4].

Історія

[ред. | ред. код]

Рух виник серед слов'ян Австро-Угорщини, які прагнули досягти в цій державі рівного статусу з австрійцями та угорцями[5]. Він був особливо популярним серед молодочеської партії в Австро-Угорщині[6][7] і був описаний як «по суті чеське творіння», спровокований лідером молодих Чехів Карелом Крамаржем.[8] Неослов'янський рух провів два з'їзди. Установчий з'їзд відбувся в Празі в липні 1908 року[9], другий відбувся в Софії в липні 1910 року.[10] Два інших, менш офіційних, зібрання неослов'янських активістів відбулися в Санкт-Петербурзі в травні 1909 року та лютому 1910 року.[11] Незважаючи на цю активність, рух не досягнув значного прогресу, перш ніж розвіявся після боснійської кризи та наступних Балканських та Першої світової війни[5]. Вона також страждала від відмінностей між різними слов'янськими групами, антагонізму між поляками та українцями, між різними балканськими націями та відсутності підтримки з боку цих націй як для Австро-Угорщини, так і для Росії[3][7]. Рух оголосив себе аполітичним, але, тим не менш, австро-угорські чиновники поставилися до нього з підозрою[6].

Одним із небагатьох наслідків руху стало створення Федерації слов'янських соколів (сокільський рух дуже підтримував неослов'янство)[12].

Характеристики

[ред. | ред. код]

Неослов'янство мав на меті побудувати бар'єр проти німецької експансії, спираючись на Росію.[7][13] Німеччина вважалася загрозою через її політику германізації та повільне, але неухильне розширення впливу на слов'янські землі[3]. У порівнянні з панславізмом, який вважався підпорядкованим російським інтересам, замість російського панування над усіма слов'янами, яке пропагував панславізм, він мав на меті більш збалансовану федерацію слов'янських держав, яка, як сподівалися, виникне з реформованої Австро-Угорщини.[8][14][15][16][17] Його також описували як остаточну еволюцію австро-слов'янства.[8] За межами Австрії він мав на меті примирення між поляками та росіянами, при цьому російські неославісти заявили про свою підтримку відтворення незалежної Польщі, тоді як польські неославісти визнали, що примирення потрібне для протидії німецькій загрозі[2]. Російські неославяни були зацікавлені, зокрема, у сприянні рівноправним відносинам між народами Російської імперії, створенні конституційно-ліберального ладу і тим самим модернізації Росії; їхні загальні погляди не були експансіоністськими, і вони домагалися балансу сил у Європі проти зростання потужності Німеччини[18].

Крім Карела Крамаржа, серед відомих неослов'янських діячів були словенський банкір і політик Іван Грібар і, поки він не дистанціювався від руху на знак протесту проти русифікаційної політики влади в російській Польщі, польський політик Роман Дмовський.[19]

Незважаючи на те, що неослов'янство було недовгим, його, тим не менш, описували як значний вплив на міжслов'янську політику того періоду.[8]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://hsozkult.geschichte.hu-berlin.de/rezensionen/89.pdf einen kurzlebigen Neoslavismus (der eine demokratische Gemeinschaft slavischer Voelker, frei von russischen Vormachtsanspruechen, forderte); Golczewski, Frank; Pickhan, Gertrud: Russischer Nationalismus. Die russische Idee im 19. und 20. Jahrhundert. Darstellung und Texte. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht 1998. ISBN 3-525-01371-X; 308 S. Rezensiert von: Alexander Martin, Oglethorpe University
  2. ↑ а б Astrid S. Tuminez (2000). Russian Nationalism Since 1856: Ideology and the Making of Foreign Policy. Rowman & Littlefield. с. 125. ISBN 978-0-8476-8884-5.
  3. ↑ а б в William Fiddian Reddaway (1971). The Cambridge History of Poland. CUP Archive. с. 405–. GGKEY:2G7C1LPZ3RN. Процитовано 24 вересня 2013.
  4. ↑ Astrid S. Tuminez (2000). Russian Nationalism Since 1856: Ideology and the Making of Foreign Policy. Rowman & Littlefield. с. 125–126. ISBN 978-0-8476-8884-5.
  5. ↑ а б Joseph L. Wieczynski (1994). The Modern Encyclopedia of Russian and Soviet History. Academic International Press. с. 146. ISBN 978-0-87569-064-3. Процитовано 23 вересня 2013.
  6. ↑ а б Pieter M. Judson; Marsha L. Rozenblit (1 січня 2005). Constructing Nationalities in East Central Europe. Berghahn Books. с. 128. ISBN 978-1-57181-176-9. Процитовано 24 вересня 2013.
  7. ↑ а б в Oskar Krejčí (2005). Geopolitics of the Central European Region: The View from Prague and Bratislava. Lulu.com. с. 192. ISBN 978-80-224-0852-3. Процитовано 24 вересня 2013.
  8. ↑ а б в г Paul Vyšný (January 1977). Neo-Slavism and the Czechs, 1898-1914. Cambridge University Press. с. 248. ISBN 978-0-521-21230-4. Процитовано 24 вересня 2013.
  9. ↑ Jednání 1.
  10. ↑ Vtori podgotovitelen Slavyanski săbor v Sofiya, Sofia, 1911
  11. ↑ Vyšný, Paul, Neo-Slavism and the Czechs, 1898—1914, Cambridge, 1977, pp. 145—163, 170—177
  12. ↑ Pieter M. Judson; Marsha L. Rozenblit (1 січня 2005). Constructing Nationalities in East Central Europe. Berghahn Books. с. 128—132. ISBN 978-1-57181-176-9. Процитовано 24 вересня 2013.
  13. ↑ Walicki, A. (1 грудня 1999). The Troubling Legacy of Roman Dmowski. East European Politics & Societies. 14 (1): 12—46. doi:10.1177/0888325400014001002., p.28
  14. ↑ Clark University (Worcester, Mass.). (1940). Abstracts of Dissertations and Theses. с. 100. Процитовано 24 вересня 2013. Neo-Slavism was a mild form of Pan-Slavism and visualized a federation of Slavic States in place of the former Pan-Slavic ideal of Russian dominance over all the Slavs
  15. ↑ Hans Kohn (1960). Pan-Slavism: its history and ideology. Vintage Books. с. 247. Процитовано 24 вересня 2013.
  16. ↑ Astrid S. Tuminez (2000). Russian Nationalism Since 1856: Ideology and the Making of Foreign Policy. Rowman & Littlefield. с. 160. ISBN 978-0-8476-8884-5. The Czechs and their neoslav compatriots hoped to transform Austria-Hungary into a genuine federation with equal rights for all nationalities
  17. ↑ Anthony D'Agostino (2011). The Russian Revolution, 1917-1945. ABC-CLIO. с. 32. ISBN 978-0-313-38622-0. Neo-slavism did not repeat the old Pan-Slav appeal for the unity of the Slavs under the Tsar but called instead for a federation of constitutional Slavic states
  18. ↑ Astrid S. Tuminez (2000). Russian Nationalism Since 1856: Ideology and the Making of Foreign Policy. Rowman & Littlefield. с. 126. ISBN 978-0-8476-8884-5.
  19. ↑ Vyšný, Paul, Neo-Slavism and the Czechs, 1898—1914, Cambridge, 1977, pp. 58, 178.

Джерело

[ред. | ред. код]

професор Антоні Гіза:

  • Неославизм і Поляцтво 1906—1910, Щецин 1984
  • Petersburskie konferencje neoslawistów 1909—1910 r. i ich znaczenie dla ruchu słowiańskiego, **"Przegląd Zachodniopomorski", 1982
  • «Walka o ideowo-polityczne oblicze rosyjskiego neoslawizmu w latach 1906—1910», «Slavia Orientalis», 1983, № 3
  • «Warszawskie środowisko neoslawistów 1906—1910», «Przegląd Zachodniopomorski», 1985, № 1/2
  • "Neoslawiści wobec obchodów grunwaldzkich w Krakowie w 1910 r. [w:] Tradycja Grunwaldzka, cz. Я, стручок червоний. J. Maternickiego, Warszawa 1989
  • Miejsce i rola Polski w wizji rosyjskich panslawistów II połowy XIX wieku i neoslawistów z początków XX wieku, «Acta Polono-Ruthenica», t. 2 (1997)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Неославізм