Австрославізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
народи Австро-Угорщини в 1911 році

Австрославі́зм, австрофільство — інтелектуальна й громадсько-політична течія в Австрійській імперії висунута в середині XIX століття у відповідь на плани розбудови німецької державності за рахунок слов'янських етнічних теренів[1] (див. «Хрестовий похід проти слов'ян», «Розселення німців на схід», «Норманська теорія»). Австрославізм ставив за мету здобуття рівноправності й автономії слов'янських народів та об'єднання їх на федеративних засадах під егідою і в рамках монархії Габсбургів[1]. Найбільшої популярності австрославізм здобув серед чехів, тому часто розглядається як чеська програма перебудови Австрійської імперії, а з 1867 р. Австро-Угорщини в федеративну державу під владою династії Габсбургів. Передбачала надання чехам та іншим слов'янським народам рівноправності та автономії в межах Австрійської імперії, звідки й назва австрославізм[1]. У своїх поглядах прихильники австрославізму відмежовувалися від ідеології й політики сепаратизму, панславізму, москвофільства[1].

Історія[ред.ред. код]

Поняття «австрійства»[ред.ред. код]

Поряд з етнічною чеською свідомістю та локальним патріотизмом не менш важливим елементом національної ідеології чехів в XIX столітті було також усвідомлення належності до Австрійської імперії — так зване «австрійство». Ян Малий, діяч чеського національного руху, незадовго до революції 1848 року писав:

«Ми як чехи, також є австрійцями, і це означає, що ми члени такого суспільства народів, з подальшим збереженням якого пов'язане наше власне існування. Разом зі мною це відчуває кожен освічений чех, це тверде внутрішнє переконання всіх нас».

«Австрійство» відрізняли раціоналізм та реалістичне сприйняття дійсності; емоційні витоки в ньому були майже повністю відсутні. Це відчуття обумовлювалось в першу чергу ставленням індивіду до політичної спільності та держави. Історично «австрійство» було приречене поступитись натиску етнокультурного націоналізму, що дуже швидко розвивався, хоча як в 1848 році, так і в подальший період воно залишалось значним фактором в чеській ідеології та політиці. Провідний друкований орган чеського національного руху «Народні новини» у квітні 1848 року вніс важливе уточнення в тлумачення цього поняття:

«В політичному сенсі ми всі австрійські громадяни, але в національному сенсі ми не австрійці».[2]

Розвиток ідей[ред.ред. код]

Вперше основні принципи австрославізму висловив чеський політичний діяч Карел Гавлічек-Боровський в 1846 році на сторінках редагованої ним газети «Празькі новини» (статті «Слов'янин та чех» («Slovan a Cech») та інші). В період революції 1848–1849 рр. з розгорнутою програмою австрославізму виступив голова чеського ліберального табору історик Франтішек Палацький («Лист до Франкфурту» («Psani do Frankfurta») 1848, «Промови в конституційному комітеті Кромержижівського парламенту» 1849 р. та інші).

Австрославістські ідеї здобули визнання на Слов'янському з'їзді 1848 р. у Празі й були покладені в основу його документів —

  • «Звернення до слов'янських народів Австрії» та
  • «Маніфест до європейських народів».

Тоді ж голова польсько-русинської секції з'їзду Кароль Лібельт(ru) висунув проект, за яким передбачалося проведення щорічних слов'янських конгресів, створення комітету з вирішення спільних для австрійських слов'ян справ[1]. Концепція австрославізму знайшла підтримку в колах західних українців та в діяльності їх першої політичної організації — Головної руської ради, яка 1848 р. запропонувала поділити Галичину на дві автономні частини — східну українську і західну польську[1]. Імператорський уряд ігнорував вимоги австрославістів (див. «Національне самовизначення»), але настанови австрославізму лишалися в програмах різних національних організацій і політичних партій імперії до Першої Світової війни[1]. Водночас австрославізм, що з 1960-х років XIX століття був однією з форм австрійського федералізму, піддавався критиці революційно налаштованими силами в самій Габсбурзькій монархії й поза її межами за підтримку імперської системи правління[1].

Представники австрославізму[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и Австрославізм // «Енциклопедія історії України»: — м. Київ: вид. «Наукова думка», 2005 р. — Т.1 (А-В), С.20-21. — ISBN 966-00-0415-X (укр.)
  2. Koralka I. Tschechen im Habsburgerreich und in Europa 1815-1914. Sozialgeschichtliche Zusammenhange der neuzeitlichen Nationsbildung un der Nationalitätenfrage in den bohmischen Landern. — Wien; Munchen, 1991. — С. 37.

Джерела[ред.ред. код]

  • Magcosi, Robert; Pop, Ivan, «Austro-Slavism», Encyclopedia of Rusyn History and Culture, Toronto: «University of Toronto Press», 2005
  • (рос.) Советская историческая энциклопедия. — М., 1961.
  • (рос.) Виноградов В. Н., Исламов Т. М., Кирилина Л. А. и др. Европейские революции 1848 года. «Принцип национальности» в политике и идеологии — М.: Индрик, 2001 — С. 151–171.