Ніколае Тітулеску
| Ніколае Тітулеску рум. Nicolae Titulescu | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 24 листопада 1927 — 9 листопада 1928 | |||
| Попередник: | Йонел Братіану | ||
| Спадкоємець: | Ґеорґе Міронеску | ||
| Народження: |
4 березня 1882 Крайова, Румунія | ||
| Смерть: |
17 березня 1941 (59 років) Канни, Режим Віші | ||
| Поховання: | St. Nicholas Churchd і Гран-Жас | ||
| Країна: |
 Румунія | ||
| Релігія: | Румунська Православна Церква | ||
| Освіта: | Паризький університет і Carol I National Colleged | ||
| Партія: | Conservative-Democratic Partyd | ||
| Нагороди: |   | ||
Ніколае Тітулеску (рум. Nicolae Titulescu; *4 березня 1882, Крайова, Румунія — †17 березня 1941, Канни, Режим Віші) — румунський дипломат, в різний час міністр фінансів та закордонних справ, а також протягом двох термінів президент Генеральної Асамблеї Ліги Націй (1930-1932).
Навчання[ред. | ред. код]
Народився в місті Крайова, син адвоката. Після закінчення з відзнакою в 1900 середньої школи в Крайова, він вивчав право в Парижі, отримавши науковий ступінь. У 1905 Тітулеску повернувся до Румунії, працював професором права в Ясському університеті, а в 1907 переїхав до Бухаресту.
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Після румунських виборів 1912, став депутатом Консервативно-демократичної партії на чолі з Таке Іонеску, а через п'ять років членом уряду Бретіану як міністр фінансів.
Влітку 1918 разом з іншими видатними румунами (Таке Іонеску, Октавіан Ґоґа, Траян Вуя, Константин Міле), Тітулеску формує в Парижі Національний румунський комітет.
З 1927 по 1928 був міністром закордонних справ.
Починаючи з 1921 займав посаду постійного представника Румунії в Лізі Націй в Женеві. Він двічі обирався президентом цієї організації (в 1930 і 1931). На цій посаді він боровся за збереження стабільних кордонів шляхом підтримання миру між двома великими і малими сусідніми державами, для поваги суверенітету і рівності всіх націй в міжнародному співтоваристві, колективної безпеки, а також запобігання агресії.
Вигнання і смерть[ред. | ред. код]
Пізніше, в 1936 король Кароль II звільнив Тітулеску з усіх офіційних постів, просячи його покинути країну. Поселившись спочатку в Швейцарії, пізніше переїхав до Франції. Перебуваючи в засланні, Тітулеску продовжував шляхом проведення конференцій і газетних статей пропагувати ідею збереження миру. Повернувся до Румунії в листопаді 1937, частково завдяки зусиллям Юліу Маніу.
У 1937 знову виїхав з Румунії і знайшов притулок у Франції. Помер у 1941 в Каннах після тривалої хвороби. У своєму заповіті він просив поховати його в Румунії.
У 1989, після падіння комуністичного уряду Румунії під час румунської революції, остання воля Тітулеску стала можливою. 14 березня 1992 його останки були перепоховані на цвинтарі «Sfânta Ecaterina cemetery», поруч з церквою Святого Миколая в Брашові, після важкої юридичної процедури, організованої Жаном-Полем Картероном, французьким повіреним Тітулеску.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Buzatu Gheorghe (coord), Titulescu și strategia păcii, Editura Junimea, Iași, 1982.
- «Dicționar biogr. de ist. a Romaniei», (Stan Stoica ș.a.), Meronia, 2008.
- Grecescu Ion, Nicolae Titulescu, Bucuresti, Editura Politică , 1980.
- Idem, Nicolae Titulescu — Concepția juridică și diplomatică, Scrisul Românesc, Craiova, 1982.
- Idem, Nicolae Titulescu — Documente confidențiale, Editura Academiei Române, București, 1992.
- Idem, Popa Vasile, Nicolae Titulescu — Gândirea juridico-diplomatică, Concernul PRESA, Editura Republicii Moldova, 1997.
- Macovescu George (coord.), Nicolae Titulescu- Docmumente Diplomatice, Editura Politică, București, 1967.
- ***, Nicolae Titulescu, Discursuri, Editura Științifică, București, 1967.
- Păunescu Emil, Potra George, Nicolae Titulescu-Nicolae Raicoviceanu, Mărturiile unui prietenii, Fundația Eurpeană Titulescu, București, 2003
- Oprea M. Ion, Nicolae Titulescu, Editura Științifică, București, 1966.
- «Pro și Contra Titulescu», ediția a II-a revăzută și adaugită. Editie ingrijita, selectie, cuvant inainte si postfata, note biografice, adnotari si explicatii, indice de George G Potra. 3 volume, Fundația Europeană Titulescu, 2003
- «Nicolae Titulescu: patriot sau tradator?», 15 Mai 2008, Nicolae Drăgușin, România liberă
Джерела[ред. | ред. код]
- Vizionarismul lui N. Titulescu [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.], 10 Februarie 2012, Andreea Lupșor, Historia
- Nicolae Titulescu: De ce iubim Franța[недоступне посилання з грудня 2021], 4 februarie 2008, Jurnalul Național
- Enigma Titulescu [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.], 5 august 2012, Serban Cionoff, Jurnalul Național
- Mandru ca sunt roman: Nicolae Titulescu, romanul care dadea candva lectii Europei [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.], 26 octombrie 2012, Victor Pitigoi, Ziare.com
- Nicolae Titulescu: patriot sau tradator?, 15 mai 2008, Nicolae Dragusin, România liberă
Література[ред. | ред. код]
- П. М. Ігнатьєв. Тітулеску Ніколае // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
| ||||||||||||||||
|
