Парнов Єремій Іудович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Парнов Єремій Іудович
рос. Парнов Еремей Иудович
Ім'я при народженні Еремей Иудович Парнов
Народився 20 жовтня 1935(1935-10-20)
Харків
Помер 18 березня 2009(2009-03-18) (73 роки)
Москва
Поховання Востряковський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Діяльність прозаїк, журналіст
Alma mater Тверський державний технічний університетd (1959)
Мова творів російська
Роки активності 1961–2009
Напрямок проза
Жанр фантастична повість, роман, оповідання, есе, історичний роман
Magnum opus «Третє око Шиви»
Членство СП СРСР
Нагороди
Орден «Знак Пошани»
Премії Єврокон 1976, 1984

Єремій Іудович Парнов (рос. Ереме́й Иу́дович Парно́в, 20 жовтня 1935(19351020), Харків — пом.18 березня 2009, Москва) — радянський та російський письменник-фантаст та автор детективів, журналіст та критик.

Біографія[ред. | ред. код]

Єремій Парнов народився у 1935 році в Харкові. У 1959 році він закінчив Московський торф'яний інститут (зараз — Тверський державний технічний університет), після закінчення якого працював у НДІ «Зарубіжгеологія». Захистив кандидатську дисертацію на тему «Водні розчини неелектролітів». Тривалий час Парнов працював спеціальним кореспондентом спочатку газети «Правда» у В'єтнамі, пізніше «Літературної газети» в Південній та Центральній Азії. За час перебування на азійському континенті Єремій Парнов побував у багатьох, у тому числі важкодоступних місцинах, у тому числі в Гімалаях та в Тибеті, а також займався вивченням міфів, легенд та вірувань різних народів.

Розпочав друкуватися Єремій Парнов у 1961 році, більшість фантастичних творів 60-х років ХХ століття письменник написав у співавторстві з Михайлом Ємцевим.[1] У 60-х роках ХХ століття Парнов входив до неформального московського гуртка письменників-фантастів, організованого за ініціативою Сергія Жемайтіса[2], який збирався у редакції фантастики видавництва «Молода гвардія» (до цього гуртка входили також Аркадій Стругацький, Север Гансовський, Анатолій Дніпров, Роман Подольний, Михайло Ємцев, Дмитро Біленкін, Аріадна Громова, Олександр Мірер).[3] У 1966 році Парнов взяв участь у написанні фантастичної повісті-буріме «Ті, що летять крізь мить».[4] У 1967 році Єремій Парнов став членом Спілки письменників СРСР. Парнов обирався співголовою Ради з пригодницької та науково-фантастичної літератури Спілки Письменників СРСР, і як представник радянських фантастів обирався президентом і віце-президентом Європейської асоціації наукової фантастики, а також Всесвітньої асоціації наукової фантастики.

Останні роки свого життя письменник важко й тривало хворів. Важким ударом для нього була смерть дружини, відомого наукового журналіста і письменника Олени Кнорре. Помер Єремій Парнов 18 березня 2009 року в Москві[5][6], у Боткінській лікарні.[7][1] Похований письменник на Востряковському кладовищі.[8]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Літературну творчість Єремій Парнов розпочав у 1961 році публікацією разом із своїм співавтором Михайлом Ємцевим оповідання «Секрет безсмертя».[1] Більшість творів 60-х років ХХ століття Парнов написав у співавторстві з Ємцевим, найвідомішими серед них у Радянському Союзі були «Рівняння з блідого Нептуна», «Море Дірака», «Остання подорож полковника Фосетта». Проте у Західній Європі та США найвідомішим твором цього дуету письменників вважається роман «Душа світу», який перекладений англійською мовою та виданий у 1978 році із передмовою Теодора Стерджона[9][10], який вважав цей роман незвичайним.

У 70-х роках творчий дует Парнова і Ємцева розпався. Після цього Єремій Парнов писав переважно історичні, а також детективні романи з елементами містики. Серед його творів 70-80 років ХХ століття виділяються історичні романи «Секретний в'язень» про долю Ернста Тельмана, «Посіви бурі» про латиського письменника Яна Райніса, «Витязь честі» про Шандора Петефі. Свою книгу «Коло чудес і перетворень» він присвятив життю і творчості Шекспіра, і за неї він отримав особисту подяку від британської королеви.[5][7] Свої подорожі по азійських країнах, у тому числі свою зустріч з Далай-ламою, письменник описав у низці творів, які увійшли до збірки «Дракони грому» (1981), а також у книзі "Боги лотосу" (1980). Проте найбільш відомими творами Єремія Парнова не тільки цього періоду, а й за весь період його творчості, вважаються романи, які склали трилогію про інспектора карного розшуку Люсіна: «Скринька Марії Медічі», «Третє око Шиви» і «Александрійська гема».[1][5] У цих романах поєднані не лише детективний сюжет, але й елементи фантастики, а також і містики. Серед інших творів письменника цього періоду виділяється також фантастична повість «Прокинься у Фамагусті». У 1985 році письменник опублікував науково-популярну книгу «Трон Люцифера», в якій описана історія окультизму та магії, а також ведеться мова про захоплення окультними науками в новітні часи, на фоні розвитку науки. а також комп'ютеризації суспільства.[11] За цю книгу Єремія Парнова жорстко критикували представники як владних структур, так і представники російських націонал-патріотичних угуповань. які почали на той час набирати силу, звинувачуючи письменника то в містицизмі, то в жидомасонстві. Православна церква пізніше звинуватила Парнова в тому, що ця книга є завуальованим підручником окультизму. До окультної тематики письменник звертався неодноразово пізніше, у творах «Секта», «Бог павутини», «Тайнопис Апокаліпсису». Своєрідним продовженням «Трону Люцифера» є інша документальна книга автора «Тінь Люциферового крила», яка вийшла в 2009 році, в рік смерті письменника. Єремій Парнов також написав низку науково-популярних книг, зокрема «Фантастика у вік НТР», «Зеркало Уранії», «Розповідь про торф», «Два океани нашої землі» та інших. Загальний тираж творів Парнова перевищив 10 мільйонів екземплярів книг. У 1990-200-х роках вийшла друком збірка творів письменника в 12 томах.[6]

Єремій Парнов відомий не тільки як письменник, а і як укладач антологій та літературний критик. Він є автором численних статей, присвячених фантастичним творам як радянських, так і зарубіжних письменників-фантастів, зокрема, він написав післямову до роману Кіта Педлера та Джеррі Девіса «Мутант-59», яка вийшла друком в 1975 році російською мовою.[12]

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Єремій Парнов нагороджений орденом «Знак Пошани». У 1976 році отримав премію Єврокона як найкращий письменник-фантаст СРСР, а в 1984 році він отримав спеціальну нагороду «Єврокону».[13] Тричі — в 1968, 1974 та 1982 роках — письменник отримував премію всесоюзного товариства «Знання». Також у 1973 році Єремій Парнов отримав премію «За творчість у області наукової фантастики соціалістичних країн», у 1981 році отримав премію «Золоті крила фантазії», а в 1983 році отримав спільну премію МВС СРСР і Спілки письменників СРСР.[5]

Переклади[ред. | ред. код]

Твори Єремія Парнова перекладені 38 мовами світу[6], зокрема англійською, латиською, польською, литовською, французькою, угорською та багатьма іншими. Українською мовою перекладено ряд оповідань письменника, які написані у співавторстві з Михайлом Ємцевим.[14]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Єремій Парнов написав сценарій до фільму «Скринька Марії Медічі», який створений за однойменним романом письменника, та знятий у 1980 році на кіностудії «Мосфільм».[15][16]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Возвращенное солнце. М., 1960. (У співавторстві з Р. Б. Оршанским)
  • Окно в антимир. М., 1961. (У співавторстві з Є. Л. Глущенко)
  • Неуязвимые материалы. М., 1962
  • Дальний поиск. М., 1963
  • Уравнение с Бледного Нептуна: Повесть. М., 1964. (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • Падение сверхновой. М., 1964
  • Научно-фантастические рассказы. М., 1964. (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • Впереди великий штурм природы: О природе, климате и возможных путях их изменений. М., 1964 (На суше, на море, в воздухе). (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • Последнее путешествие полковника Фоссета: Фантастико-приключенческие рассказы. М., 1965 (Фантастика. Приключения. Путешествия). (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • Зелёная креветка. М., 1966. (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • Рассказ о торфе. М., 1966. (У співавторстві з Р. Б. Оршанским)
  • Море Дирака: Фантастические романы. М., 1967 (Фантастика. Приключения. Путешествия). (У співавторстві з М. Т. Ємцевим)
  • На перекрестке бесконечностей. М., 1967
  • Ярмарка теней. М., 1968 (Библиотека приключенческой и научной фантастики)
  • Современная фантастика. М., 1968 (Народный университет. Факультет литературы и искусства; 12)
  • Три кварка: Научно-фантастические повести и рассказы. М., 1969 (Фантастика. Приключения. Путешествия)
  • Клочья тьмы на игле времени: Фантастический роман. М., 1970 (Библиотека фантастики). (У співавторстві з Р. Б. Оршанским)
  • Звезда в тумане: Историческая повесть. М., 1971 (Пионер — значит первый)
  • Бронзовая улыбка: Документальная повесть. М., 1971 (Бригантина)
  • Секретный узник: Повесть об Эрнсте Тельмане. М.: Политиздат, 1972.
  • Ларец Марии Медичи: Роман. М., 1972 (Библиотека приключенческой и научной фантастики)
  • Проблема-92: Курчатов: Повесть об ученом. М., 1973 (Пионер — значит первый)
  • Фантастика в век НТР. М., 1974 (Народный университет. Факультет литературы и искусства)
  • Третий глаз Шивы: Фантастико-приключенческий роман. М., 1975 (Библиотека приключений и научной фантастики])
  • Два океана нашей земли. М., 1976
  • Посевы бури: Повесть о Яне Райнисе. М., 1976 («Пламенные революционеры»).
  • Звездные знаки. М., 1978
  • Ледовое небо: Повести. М., 1980
  • Боги Лотоса: Критические заметки о мифах, верованиях и мистике Востока. М., 1980
  • Восемь сторон света. М., 1981
  • Драконы грома: Рассказы и повести. М., 1981
  • Красный бамбук — чёрный океан: Роман. М., 1981
  • Зеркало Урании. М., 1982
  • Витязь чести: Повесть о Шандоре Петёфи. М., 1982 («Пламенные революционеры»)
  • Проснись в Фамагусте. 1983
  • Пылающие скалы: Роман. М., 1984
  • Трон Люцифера. Критические очерки магии и оккультизма. М., 1985
  • Под ливнем багряным: Повесть о Уоте Тейлере. М., 1988 («Пламенные революционеры»)
  • Александрийская гемма. М., 1991
  • Заговор против маршалов. М., 1991
  • Сочинения в 3-х томах. М., Терра, 1994.
  • Властители и маги. В двух книгах. М., 1996
  • Кольца змея. М., 1996
  • Секта. М., 1996 (роман)
  • Сны фараона. М., 1996 (роман)
  • Бог паутины. М., 1997 (роман)
  • Собрание сочинений в 10 томах. М., 1998—1999
  • Наступит ли будущее?.. М., 1999
  • Скелеты в сейфе. В 2 томах. М., 2000
  • Эрос и Танатос. М., 2001
  • Всевидящее око. В 2 томах. М., 2003
  • Дороги к храму. Путешествие по библейским странам. М., 2004
  • Круг чудес и превращений, или Мир вокруг «Глобуса». М., 2005
  • По следам Золотой легенды. Путешествие в Атлантиду. М., 2007
  • Тайнопись Апокалипсиса. М., 2007
  • Тайные письмена богов. М., 2007
  • Рок и ужас. М., 2008
  • Святыни Поднебесной. Хождение в Срединное Государство Китай. М., 2008
  • Тень Люциферова крыла. В 2 книгах. М., 2009

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Умер писатель-фантаст Еремей Парнов [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Сергій Жемайтіс на сайті fantlab.ru [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Олександр Мірер на сайті fantlab.ru [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Межавторский цикл «Летящие сквозь мгновенье» [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ а б в г Еремей Парнов [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ а б в Один из самых читаемых прозаиков — писатель-фантаст Еремей Парнов скончался в Москве на 74-м году жизни [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ а б Прощание с Еремеем Парновым пройдёт 20 марта (рос.)
  8. ↑ Могилы знаменитостей [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ Mikhail Emtsev, Eremei Parnov «World Soul» [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ World Soul в базі даних isfdb [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. ↑ Еремей Парнов «Трон Люцифера» [Архівовано 10 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ К. Педлер, Дж. Дэвис. Мутант-59. — Москва : Мир, 1975. — С. 303-316. (рос.)
  13. ↑ Премія «Єврокон» [Архівовано 16 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ М.Ємцев, Є.Парнов на сайті «Аргонавти Всесвіту». Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 14 вересня 2017.
  15. ↑ Скринька Марії Медічі на сайті IMDb (англ.)
  16. ↑ «Ларец Марии Медичи» [Архівовано 10 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парнов_Єремій_Іудович&oldid=40885248