Латиші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Латиші
Кількість бл. 1,530,000[1]
Ареал

Латвія Латвія 1 187 891 (2021)[2]
США США 96,070–102,000 (2009)[3]
Велика Британія Велика Британія 39,000 (2011)[4][5]
Канада Канада 27,870 (2006)[6]
Німеччина Німеччина 27,752 (2014)[7]
Бразилія Бразилія 25,000 (2002)[8]
Ірландія Ірландія 20,593 (2011)[9]
Австралія Австралія 20,124 (2011)[10]
Росія Росія 18 979 (2010)[11]
Нова Зеландія Нова Зеландія 20,000 (2004)[1]
Норвегія Норвегія 8,077 (2013)[12]
Україна Україна 5,079 (2001)[13]


Ізраїль Ізраїль 4,000 (2020)[14]
Данія Данія 3,799 (2012)[15]
Іспанія Іспанія 3,711 (2011)[16]
Естонія Естонія 3,329 (2020)[17]
Фінляндія Фінляндія 3,232 (2020)[18]
Італія Італія 2,689 (2014)[19]
Франція Франція 2,602 (2016)[20][21]
Литва Литва 2,300 (2012)[22]
Білорусь Білорусь 1,549 (2009)
Узбекистан Узбекистан 1,800[23]
Нідерланди Нідерланди 1,400(2002)[24]
Казахстан Казахстан 1,123 (2009)[25]
Близькі до: Литовці, естонці
Мова Латиська
Релігія Лютеранство, католицизм

Латиші́[26][27] (латис. latvieši) — північноєвропейський балтійський народ, корінне населення Латвії. Носії латиської мови, що належить до балтійської групи індоєвропейських мов. Сформувалися у XV—XVII століттях на основі балтських (земгалів, куршів, латгалів, селонів) та угро-фінських (ліви, ести) племен, що заселяли історичну Лівонію. Належать до східно-балтійського расового типу. Зазнали сильного культурного впливу німців, які християнізували та колонізували латвійські землі в XIII столітті, в ході Лівонського хрестового походу. Мають тісні історично-культурні зв'язки з сусідніми литовцями та естонцями. Традиційно сповідують християнство — лютеранство та католицизм. До початку ХХ століття перебували під іноземним пануванням — німецьким, литовським, шведським, російським. У 19181920 роках, внаслідок розпаду Російської імперії та завдяки війні за незалежність, створили власну національну державу — Латвійську Республіку. Під час Другої світової війни (19391945) були під радянською (19401941) та німецькою (19411944) окупацією. За результатами цієї війни опинилися під радянським гнітом (19441991). Вели визвольну боротьбу в складі партизанських загонів (Лісові брати) та німецьких військ (Латиський добровольчий легіон). Інкорпоровані як Латвійська РСР до складу СРСР (1940). За радянського панування зазнали сильної москвинізації та національно-культурної асиміляції. 1991 року, завдяки розвалу Радянського Союзу, відновили власну незалежність.

Історія[ред. | ред. код]

Предками латишів були балтські племена, що оселилися на території Латвії в 3-2-у тисячолітті до нашої ери. На початку 1-го тисячоліття нашої ери сформувалися близькі щодо культури етнічні утворення:

В 10-12 століттях на землях латгалів, які до цього часу знаходилися у васальній залежності від Полоцького князівства, виникають перші державні утворення — князівства Талава, Ерсика й Кокнесе. З кінця 12 століття почалася німецька колонізація Латвії, що завершилася включенням її в землі Ливонського ордену й інших німецьких князівств.

На території Латвії поширилося католицтво, з 1-ї половини 16 століття — протестантизм. У 1561 більша частина Латвії стала залежною від Великого князівства Литовського, пізніше — Речі Посполитої. В 1629 році західна частина відійшла до Швеції.

У 18 столітті в результаті Північної війни й розділів Польщі 1772 й 1795 Латвія увійшла до складу Російської імперії.

У середині 19 століття на основі середньолатиського діалекту сформувалася літературна мова. В 1920 році Латвія здобула незалежність, але 1940 року її завоювала СРСР. 1990 року ВР Латвії ухвалила Декларацію про її незалежність.

Культура[ред. | ред. код]

Традиційні заняття — землеробство (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, коноплі, бобові, картопля, у Латгалії — льон) і тваринництво (велика рогата молочна худоба, вівці, свині, коні), на узбережжі — рибальство. Традиційні ремесла — обробка деревини, шкіри, металу, бурштину, ткацтво. У латишів різних областей — Латгалії, Курземе, Відземе, Земгалії й ін. — зберігаються особливості в культурі.

Житло[ред. | ред. код]

Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (ціемс, саджа). Розташування будівель садиби (житловий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.

Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з природного каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — чотирискатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися обабіч сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до російської й білоруської курної хати, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). У 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, розташування яких здебільшого збігалося з колишніми волосними центрами.

Одяг[ред. | ред. код]

Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві особливості в покрої, кольорах й прикрасах одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчини — червоний вінок, що розшитий бісером, заміжні — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчини позаду, у заміжніх — під підборіддям; дівчата також носили металеві вінки, заміжні жінки — тюлеві чепці. Курземський костюм (зберігався довше інших, аж до середини 20 століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчини — червоний вишитий бісером вінок, заміжніх — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.

Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білого, сірого або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелю — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися в коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити із уживання.

Страви[ред. | ред. код]

Традиційна їжа — борошно, крупи, горох, боби. Хліб пекли кислий, в основному з житнього борошна. З товченого конопельного насіння готували так зване молоко, що слугувало приправою до картоплі й каш. Традиційні страви — юшки із круп (путра) і овочів (капусти), каші, галушки з гороху або бобів, у свята — пироги зі шпигом, печиво, м'ясні страви (наприклад, на Різдво й Новий рік — свиняча голова з кислою капустою, на Великдень — яйця й холодець), на Іванів день (Ліго) — «янів сир» із сиру. Традиційні напої — збитень із житнього борошна, ячмінне пиво, березовий і кленовий соки.

Традиції та фольклор[ред. | ред. код]

Родина — була патрилінійна. Звичайне господарство переходило до старшого сина, інші спадкоємці одержували свою частку грішми, на які навчалися ремеслу, одержували освіту, ішли на заробітки в міста або в батраки. Було поширено приймачество.

Найрозвиненіші види прикладного мистецтва — художнє ткацтво, вишивка, в'язання, плетиво, різьблення по дереву, виробництво керамічних виробів, обробка металу, бурштину, тиснення по шкірі. Усна народна творчість включає: казки (тейки), перекази, анекдоти, загадки, прислів'я, приказки. Багатий пісенний фольклор — дайни (пісні трудові, сатиричні, побутові, календарні й ін.). Основні музичні інструменти — кокле (тип гуслів), смуйгас (волинка), скрипка, сопілка й ін. Народні пісні є найважливішою частиною репертуару пісенних свят, що регулярно проводяться з 1873.

Чисельність[ред. | ред. код]

  • 1920: &&&&&&&&01161404.&&&&001 161 404 особи (в Латвії; 72,76 % населення країни)
  • 1925: &&&&&&&&01354126.&&&&001 354 126 осіб (в Латвії; 73,40 % населення країни)
  • 1930: &&&&&&&&01394957.&&&&001 394 957 осіб (в Латвії; 73,42 % населення країни)
  • 1935: &&&&&&&&01472612.&&&&001 472 612 особи (в Латвії; 75,50 % населення країни)
  • 1959: &&&&&&&&01297881.&&&&001 297 881 особи (в Латвії; 62,00 % населення країни)
  • 1970: &&&&&&&&01341805.&&&&001 341 805 осіб (в Латвії; 56,76 % населення країни)
  • 1979: &&&&&&&&01344105.&&&&001 344 105 осіб (в Латвії; 53,7 % населення країни)
  • 1989: &&&&&&&&01387757.&&&&001 387 757 осіб (в Латвії; 52,0 % населення країни)
  • 2000: &&&&&&&&01370703.&&&&001 370 703 осіб (в Латвії; 57,7 % населення країни)
  • 2011: &&&&&&&&01255785.&&&&001 255 785 осіб (в Латвії; 62,2 % населення країни)

Сучасність[ред. | ред. код]

Латвія Латвія 1 229 067 (2014)[2]
США США 96,070–102,000 (2009)[3]
Велика Британія Велика Британія 39,000 (2011)[4][5]
Канада Канада 27,870 (2006)[6]
Німеччина Німеччина 27,752 (2014)[7]
Бразилія Бразилія 25,000 (2002)[8]
Ірландія Ірландія 20,593 (2011)[9]
Австралія Австралія 20,124 (2011)[10]
Росія Росія 20,068 (2010)[28]
Нова Зеландія Нова Зеландія 20,000 (2004)[1]
Норвегія Норвегія 8,077 (2013)[12]
Україна Україна 5,079 (2001)[13]
Швеція Швеція 4,116 (2009)[29]
Данія Данія 3,799 (2012)[30]
Іспанія Іспанія 3,711 (2011)[31]
Італія Італія 2,689 (2014)[32]
Литва Литва 2,300 (2012)[33]
Естонія Естонія 2,171 (2012)[34]
Франція Франція 1,702 (2007)[35]
Білорусь Білорусь 1,549 (2009)
Нідерланди Нідерланди 1,400 (2002)[36]
Фінляндія Фінляндія 1,164 (2013)[37]
Казахстан Казахстан 1,123 (2009)[38]
Швейцарія Швейцарія 736 (2006)[39]
Бельгія Бельгія 679 (2008)[40]
Ісландія Ісландія 654 (2013)[41]
Туркменістан Туркменістан 500 (2010)
Венесуела Венесуела 300[42]
Молдова Молдова 400 (2010)
Португалія Португалія 383 (2010)[43]
Польща Польща 293 (2011)[44]
Грузія Грузія 200
Аргентина Аргентина 200
Чехія Чехія 193 (2011)[45]
Австрія Австрія 152 (2002)[46]
Узбекистан Узбекистан 140 (2000)[47]
Чилі Чилі 100
Греція Греція 69 (2006)[48]
Киргизстан Киргизстан 82 (2009)[49] Хорватія Хорватія 11 (2001)[50]

Видатні латиші[ред. | ред. код]

  • Письменник: Райніс (Яніс Пліекшанс, 18651929), відомий латиський письменник, діяч культури, політик, автор численних видань віршів, поем, п'єс й ін. Райніс названий «людиною 20 століття Латвії».
  • Композитори: Андрейс Юр'янс (18561922) і Язепс Вітолс (18631948) — основоположники національного стилю в латиській інструментальній музиці.
    Раймонд Паулс — видатний естрадний композитор і громадський діяч.
  • Художники: Яніс Розенталс (18661916) та Вільгельм Пурвіт (1872—1945) — найвідоміші латиські художники. Яніс Розенталс — основоположник латиського портретного живопису. Багато зробив для розвитку латиського пейзажу Вілгелмс Пурвітіс, завдяки йому цей жанр навіки зайняв своє місце в європейському живописі.
  • Учені: Давид Іеронім Ґрінделіс (1776—1836) — перший природознавець Латвії, хімік, фармацевт і лікар.
  • Спортсмени: Яніс Лусіс (1939) — єдиний спортсмен Латвії (метання списа), що завоював три олімпійські медалі (золоту, срібну, бронзову). Уляна Семенова (1952) — найвидатніша баскетболістка в історії олімпійських ігор, триразова чемпіонка світу.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2006. Процитовано 6 січня 2007. 
  2. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 15 квітня 2023. Процитовано 15 квітня 2016. 
  3. а б Detailed Tables - American FactFinder. Factfinder.census.gov. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 3 грудня 2011. 
  4. а б Population by country of birth and nationality, Annual Population Survey, Office of National Statistics, 2010] [Архівовано 28 серпня 2010 у Wayback Machine.]
  5. а б BNS. TVNET :: Ārvalstīs - Lielbritānijā pašlaik dzīvo 39 tūkstoši viesstrādnieku no Latvijas. Tvnet.lv. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 3 грудня 2011. 
  6. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 15 квітня 2016. 
  7. а б Federal Statistical Office - Foreign population by average-age and average duration of residence. Destatis.de. 20 жовтня 2008. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 23 січня 2012. 
  8. а б Revista Época Ediyco 214 24/06/2002. Epoca.globo.com. 24 червня 2002. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 3 грудня 2011. 
  9. а б CSO Emigration. Census Office Ireland. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 29 січня 2013. 
  10. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 15 квітня 2016. 
  11. Всеросійський перепис населення (2010)
  12. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 20 червня 2017. Процитовано 15 квітня 2016. 
  13. а б State statistics committee of Ukraine — National composition of population, 2001 census [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.]
  14. Immigrant and Emigrant Populations by Country of Origin and Destination. 10 February 2014. 
  15. StatBank Denmark. Statbank.dk. Процитовано 2 серпня 2017. 
  16. Población extranjera por sexo, edad (grupos quinquenales) y país de nacionalidad. Ine.es. Процитовано 2 серпня 2017. 
  17. Population by ethnic nationality. Statistics Estonia. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 30 березня 2016. 
  18. Befolkning 31.12. Efter Område, Bakgrundsland, Kön, År och Uppgifter. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 24 травня 2023. 
  19. Statistiche demografiche ISTAT. Demo.istat.it. Процитовано 28 червня 2015. 
  20. Présentation de la Lettonie. 
  21. [1] [Архівовано 21 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  22. Gyventojų skaičius metų pradžioje. Požymiai: tautybė - Rodiklių duomenų bazėje. Db1.stat.gov.lt. Архів оригіналу за 6 вересня 2012. Процитовано 3 грудня 2011. 
  23. Latvian | Joshua Project. 
  24. Demografie van de allochtonen in Nederland. Cbs.nl. Архів оригіналу за 9 жовтня 2018. Процитовано 15 квітня 2016. 
  25. Ethnic composition, religion and language skills in the Republic of Kazakhstan [Архівовано 2011-07-23 у Wayback Machine.]
  26. Що таке латвійці, латиші [Архівовано 31 березня 2019 у Wayback Machine.] Словопедія
  27. Латиші́ [Архівовано 31 березня 2019 у Wayback Machine.] Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 454.
  28. Всеросійський перепис населення, 2010
  29. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 15 квітня 2016. 
  30. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 15 квітня 2016. 
  31. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 7 квітня 2022. 
  32. Statistiche demografiche ISTAT. Demo.istat.it. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 28 червня 2015. 
  33. Gyventojų skaičius metų pradžioje. Požymiai: tautybė - Rodiklių duomenų bazėje. Db1.stat.gov.lt. Архів оригіналу за 6 вересня 2012. Процитовано 3 грудня 2011. 
  34. Statistics Estonia - Population by ethnic nationality, 1 January, years. Stat.ee. 13 жовтня 2011. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 3 грудня 2011. 
  35. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 15 квітня 2016. 
  36. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 жовтня 2018. Процитовано 15 квітня 2016. 
  37. Taulukko: Kieli iän ja sukupuolen mukaan maakunnittain 1990 - 2010. Pxweb2.stat.fi. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 3 грудня 2011. 
  38. Ethnic composition, religion and language skills in the Republic of Kazakhstan. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 15 квітня 2016. 
  39. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  40. Bevolking per nationaliteit, geslacht, leeftijdsgroepen op 1/1/2008 (нід.). Statbel.fgov.be. Архів оригіналу за 20 листопада 2011. Процитовано 3 грудня 2011. 
  41. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2022. 
  42. Latvijas Republikas un Venecuēlas Bolivāra Republikas attiecības. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 15 квітня 2016. 
  43. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 листопада 2013. Процитовано 15 квітня 2016. 
  44. (пол.) http://www.stat.gov.pl/cps/rde/xbcr/gus/LUD_ludnosc_stan_str_dem_spo_NSP2011.pdf [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  45. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 15 квітня 2016. 
  46. ftp://www.statistik.at/pub/neuerscheinungen/vzaustriaweb.pdf[недоступне посилання з квітня 2019]
  47. Этнический атлас Узбекистана [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.] Институт «Открытое общество», 2002—451 с. (см. [Архівовано 7 липня 2020 у Wayback Machine.])
  48. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 15 квітня 2016. 
  49. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 травня 2011. Процитовано 15 квітня 2016. 
  50. SAS Output. Dzs.hr. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 3 грудня 2011. 

Мережні посилання[ред. | ред. код]