Координати: 46°44′17″ пн. ш. 35°38′4″ сх. д. / 46.73806° пн. ш. 35.63444° сх. д. / 46.73806; 35.63444
Очікує на перевірку

Приазовське (селище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Приазовське
Герб
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (2009)
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (2009)
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (2009)
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район Мелітопольський район Мелітопольський район
Тер. громада Приазовська селищна громада
Код КАТОТТГ UA23080230010027591
Основні дані
Засновано 1860 (164 роки)
Перша згадка 1860[1]
Статус із 2024 року
Площа 6.83 км²
Населення 6295 осіб (2022)[2]
Густота 921 осіб/км²;
Поштовий індекс 72400—72404
Телефонний код +380 6133
Географічні координати 46°44′17″ пн. ш. 35°38′4″ сх. д. / 46.73806° пн. ш. 35.63444° сх. д. / 46.73806; 35.63444
Висота над рівнем моря 28 м
Водойма р. Домузла


Відстань
Найближча залізнична станція: Мелітополь
До станції: 25,5 км
До райцентру:
 - автошляхами: 23 км
До обл. центру:
 - залізницею: 112 км
 - автошляхами: 148 км
Селищна влада
Адреса 72401, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с-ще Приазовське, вул. Покровська, 31
Карта
Приазовське. Карта розташування: Україна
Приазовське
Приазовське
Приазовське. Карта розташування: Запорізька область
Приазовське
Приазовське
Мапа

Приазовське у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Приазовське.

Приазо́вське — селище в Україні, адміністративний центр Приазовської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області. Населення — 6295 осіб (2022)[2] осіб.

Географія

[ред. | ред. код]
Автошлях М14E58 в селищі Приазовське

Селище Приазовське розташоване на півдні Запорізької області, за 148 км від обласного центру (автошляхом М18E105) та 25 км на північний захід від районного центру, на автомагістралі міжнародного значення М14E58 (Рені — Одеса — Мелітополь — Новоазовськ). За 20 км на південь від селища розташоване узбережжя Азовського моря.

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат селище Приазовського — помірно континентальний з яскраво вираженими посушливими явищами. Сумарна сонячна радіація становить 110 ккал на см² на рік. Розташоване в степовій природній зоні.

Середня кількість опадів становить 300—350 мм на півдні, 350—370 на півночі. Середня річна температура становить від 8 до 10°С, середня температура січня −4°С, а липня +24°С, +25°С.

Історія

[ред. | ред. код]

Найзначнішою подією для Приазовського є день утворення селища та будівництво, тоді ще в Покровці Другій, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яку звели у 1860-х роках XIX століття. Тому День селища відзначається 14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці.

До ІІІ століття н. е. у навколишніх степах кочували скіфи, про що свідчать знайдені в околицях селища скіфські бляхи IV—ІІІ століття до н. е. Пізніше і до середини XIX століття на місці сучасного Приазовського були ногайські аули Ессабей, Аккую і Шуют Джурет. Весною 1860 року, після того, як ногайці переселились до Османської імперії, сюди оселилися 177 державних робітників з села Андріївка Бердянського повіту. На початку селище носило назву аулу Шуют Джурет. Після початку будівництва у 1862 році церкви Покрови Пресвятої Богородиці село набуло назви Покровка Друга, оскільки вже існувала одна Покрова в повіті. На 1866 рік кількість жителів села вже нараховувала 3600 людей. Працювало понад 810 селянських господарств.

Приазовці в 1931 році. Сільгоспартіль «Шлях до соціалізму»

Село швидко зростало. Протягом декількох років віками незаймані степи навколо села були розорані. Покровка Друга незабаром стала одним з великих волосних центрів Бердянського повіту. В селі функціонували цегельний завод, 10 вітряків, поштова станція, 9 крамниць та 7 шинків.

Під час столипінської аграрної реформи понад 100 бідняцьких сімей продали свої наділи. Частина селян виїхали до промислових міст, інші переселилися до Сибіру. Перед початком Першої світової війни Покровка Друга була великим селом, що налічувало 903 подвір'їв, де проживало 7300 осіб. Проте, його головна риса — це те, що село забудовувалось без плану. Криві вулички влітку потопали в пилюці, а весною та восени — потопало в багнюці. Більшість будівель становили хати-мазанки. В центрі села височіла церква Покрови Пресвятої Богородиці. Це був величний восьми купольний храм, який вражав своїми розмірами та красою. На жаль його зображень, або фотографій не збереглось. Навпроти церкви знаходився будинок священика та господарські будівлі. На той час працювала церковнопарафіяльна початкова школа та 4 земські школи, у тому числі одна двокласна.

Під час Громадянської війни в околицях та на території селища велись активні бойові дії, внаслідок чого селище переходило з рук в руки. У січні 1918 року в селищі встановлена радянська влада, але вже весною до селища вступила Перша (окрема) бригада російських добровольців на чолі з генералом Михайлом Дроздовським, яка там не затрималась, а рушила далі на Дон. Після цього селище захопили частини австро-німецьких військ та Гайдамацького кошу. У листопаді в Покровку Другу знову увійшли частини Червоної армії, але вже у січні 1919 року їх витіснив Мелітопольський (Зведено-Гвардійський) загін генерал-майора П. Е. Тілло. У другій половині березня частини 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії вибили з селища частини 4-ї Кримської піхотної дивізії. В червні 1919 року Покровку Другу захопили загони армії генерала Антона Денікіна. 2 січня 1920 року частини 8-ї Червоної козачої дивізії вибили денікінців, але вже у липні Приазов'я захопили війська російської армії барона Петра Врангеля. В другій половині жовтня 1920 року почався наступ військ Південного фронту під командуванням Михайла Фрунзе. 30 жовтня частини 2-ї бригади 5-ї кавдивізії 13-ї армії остаточно закріпились в селі і встановили радянську владу на території Покровки Другої. 30 жовтня 1920 року війська Червоної армії остаточно закріпились в селищі.

На початку 1920-х років у Покровці Другій почали виникати сільськогосподарські артілі. Посуха 1921 року призвела до потужного голодомору. Весною 1923 року селище стало центром новоствореного Другопокровського району, що увійшов до складу Мелітопольського округу Катеринославської губернії.

У 1925 році працюють три школи, гуртки ліквідації неписьменності, амбулаторія, лікарня, дві хати-читальні, бібліотека, районний сільський будинок, 20 крамниць, базар.

У 1930-х роках на території Покровки Другої працюють 6 колгоспів («Прогрес», «Гігант», «Шлях до соціалізму» тощо), МТС (в 1930 року налічувала 26 тракторів та 4 комбайни, а 1939 року — вже 115 тракторів і 54 комбайни), харчокомбінат, маслозавод, побутовий комбінат.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 199 жителів селища[3].

31 липня 1935 року Покровку Другу перейменовано в село Приазовське. Назва районного центру відображає географічне розташування району на узбережжі Азовського моря.

З початком німецько-радянської війни 1200 призовників пішли до армії в перші дні війни. З жовтня 1941 року село було тимчасово окуповане німецькими військами. За завданням Мелітопольського партизанського загону підпільну роботу у Приазовському проводила група під керівництвом Мурашова. 20 вересня 1943 року Приазовське було звільнене від німецько-фашистських окупантів. Відступаючи, німці використовували тактику «випаленої землі». По закінченню війни село потрібно було відбудовувати майже заново. Утворені колгоспи «Прогрес», «Гігант», артіль імені Кірова.

Від травня 1957 року Приазовське набуло статусу селища міського типу.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», затверджено склад новоутвореної Приазовської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Приазовського району, селище увійшло до складу новоутвореного Мелітопольського району[4].

26 січня 2024 року в Україні набув чинності Закон № 3285-IX, який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України, селище міського типу Приазовське набуло статусу селища[5].

Населення

[ред. | ред. код]
Чисельність населення
Роки Кількість осіб
1959 5048
1979 6656
1989 7443
2001 7340
2018 6610
2022 6295

Мова

[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою (за даними перепису 2001 року)[6]
Мова Кількість Відсоток
російська 5444 74,92 %
українська 1719 23,66 %
болгарська 46 0,63 %
вірменська 7 0,1 %
білоруська 5 0,07 %
румунська 2 0,03 %
польська 1 0,01 %
інші/не вказали 42 0,58 %
Всього: 7266 100 %

Економіка

[ред. | ред. код]
  • ТДВ «Приазовський сирзавод».
  • ПП «Вікторія».
  • ЗАТ «Приазовський райагробуд».
  • ТОВ «АГРОС»

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • ОЗЗСО «Приазовський ліцей»[7].
  • Приазовська школа І—ІІ ступенів.
  • Спортивна школа.
  • Музична школа[8][9].
  • Будинок дитячої та юнацької творчості[10].
  • Будинок культури.
  • Цетральна публічна бібліотека[11].
  • Краєзнавчий музей[12][13]. На території музею встановлено пам'ятний знак на честь 20 учнів 7-10 класів середньої школи, які влітку 1941 року пішли на фронт. Знак встановлений на тому місці, де раніше знаходилася середня школа[14][15]
  • Стадіон.
  • Лікарня.
  • Центр первинної медико-санітарної допомоги.
  • Парк.
  • Центр селища
    Центр селища
  • Школа (2011)
    Школа (2011)

Лісовий заказник

[ред. | ред. код]

Персоналії

[ред. | ред. код]
Пам'ятник комсомольцям-добровольцям біля Приазовського краєзнавчого музею
  • Антипенко Ф. К. — кочегар на лінкорі «Імператор Павло І», учасник Жовтневого збройного повстання у Петрограді, 25 жовтня 1917 року разом з частиною особового складу корабля штурмував Зимовий палац.
  • Коханівський Микола Миколайович (1971—2024) — український громадсько-політичний діяч, військовик, засновник та екс-командир добровольчого Батальйону «ОУН».
  • Лайкін Я. К. — кавалер трьох орденів слави, розвідник, брав участь у визволенні Криму, воював у Молдові, Білорусі, Литві, Східній Прусії.
  • Володимир Астахов, Микола Барліт, Леонід Бендюженко, Іван Грідасов, Григорій Карпенко, Іван Коваленко, Леонід Курочкін, Леонід Лобода, Микола Моргун, Микола Пожидаєв, Дмитро Проскурня, Григорій Решетіловський, Василь Скрипка, Микола Слесь, Володимир Тітов, Микола Фурманов, Віктор Шепель, Дмитро Яценко — учні 7-10 класів Приазовської середньої школи, комсомольці-добровольці, які у вересні 1941 року, прямо з уроків пішли добровольцями на фронт. Служили у складі «Комсомольської ударної бригади».
  • Четвертаков Віктор Григорович (1958—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Шепель Віктор Максимович — був одним з цих юнаків. Після війни він написав книгу «Сповідь перед синами», в якій розповів про геройський шлях Комсомольської ударної бригади. Був членом Національної Спілки журналістів України. Саме за його ініціативою біля Приазовського краєзнавчого музею у 2008 році було відкрито пам'ятник комсомольцям-добровольцям. На жаль, Віктор Максимович не дожив декілька днів до цієї знаменної події.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Приазовське. Архів оригіналу за 25 вересня 2011. Процитовано 5 липня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) (рос.)
  2. ↑ а б Cities&towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org. Процитовано 18 серпня 2022.
  3. ↑ Приазовське. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. ↑ Закон України № 3285-IX від 28 липня 2023 року «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України». Верховна Рада України.
  6. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  7. ↑ ОЗЗСО Приазовський ліцей — Запорізька область. ІСУО. zp.isuo.org. Процитовано 18 серпня 2022.
  8. ↑ У Приазовському районі відзначили відразу кілька свят.
  9. ↑ Конкурс «Найкращий виконавець» пройшов у Приазовському. Мелітопольські відомості.
  10. ↑ Робота приазовської школярки Валерії Вовк потрапила на всеукраїнський конкурс «Об'єднаймося ж, брати мої!». Мелітопольські відомості.
  11. ↑ У Приазовському районі відзначили День української писемності. Мелітопольські відомості.
  12. ↑ У Приазовському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція, присвячена 75-й річниці голодомору (1932—1933).
  13. ↑ Приазовські школярі згадали про битву під Крутами. Мелітопольські відомості.
  14. ↑ У Приазовському відкриється пам'ятний знак школярам-фронтовикам.
  15. ↑ Ніхто зброї не склав …. Мелітопольські відомості.
  16. ↑ Рішення Запорізької обласної ради від 22 листопада 2012 року № 27 «Про розширення існуючої території природно-заповідного фонду місцевого значення Приазовського району Запорізької області».

Література

[ред. | ред. код]
  • Запорізька область: природа, історія: ілюстрована енциклопедія. — Запоріжжя: Дике поле. 2004 р. — 248 ст. іл.
  • Земне тяжіння: Літературна збірка. — Запоріжжя, Дике Поле, 2003. — 200 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область / Голова ред. кол.: Петрикін В. І. — Київ: Інститут історії Академії наук УРСР, 1970 р. — 765 с.
  • Книга пам'яті України. Запорізька обл.: Приазовський та Приморський райони / Голова ред. кол.: І. О. Герасимов та ін., обласна ред. кол.: В. І. Воловник та ін. — Дніпропетровськ: Січ, 1995 р. — 588 с.
  • Край Приазовский / сост. В. Ф. Бородин, Л. М. Тимофеев. — Приазовская районная типография, 1992 г. — 60 с.
  • Приазовский район: История края в поколениях / Под ред. Пантова Ф. В., Тимофеева Л. М., Бородиной Л. Н. — Приазовское, 2009 г. — 352 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Приазовське (селище)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приазовське_(селище)&oldid=43014269