Скопів
Село
 Координати 49°50′00″ пн. ш. 22°30′00″ сх. д. / 49.83333333° пн. ш. 22.5° сх. д.
|
Скопів (пол. Skopów) — село в Польщі, у гміні Кривча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 467 осіб (2011[1]).
Село розташоване на відстані 6 кілометрів на північний захід від центру гміни села Кривча, 20 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишль та 42 кілометри на південний схід від центру воєводства міста Ряшів.[2]
В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.[3]
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі територія відійшла до імперії Габсбургів.
В 1900 році в Скопові збудовано муровану греко-католицьку церкву Преображення ГНІХ на місці своєї попередниці, дерев'яної церкви, яку ще в 1828 році відвідав перемиський греко-католицький єпископ Іван (Снігурський). Була парафіяльною церквою Порохницького деканату Перемишльської єпархії, в 1936 р. налічувала 1010 парафіян. В 80-х роках 20 століття церкву відновлено й перетворено на римо-католицьку (пол. Cerkiew Przemienienia Pańskiego w Skopowie).
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це переважно українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина, Холмщина) окупувала Польща, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.
У 1939 році в селі проживало 1240 мешканців, з них 900 українців — греко-католиків, 275 поляків, 50 польських колоністів міжвоєнного періоду і 15 євреїв[4]
Хоча українці становили більшість у селі (і в повіті), та після Другої світової війни воно опинилося по польському боці розмежування лінією Керзона, у так званому Закерзонні.
В 1945 році село зазнало нападу утвореного на основі батальйонів хлопських підрозділу польських партизан (пол. Ludowa Straż Bezpieczeństwa, LSB), під керівництвом Романа Кіселя. Під час різні у Скопові замордовано принаймні 67 осіб (за написом на надгробку 150—180 осіб). (Ймовірно, однією з жертв того нападу став греко-католицький священик отець Іван Дем'янчик, якого замордовано 15 квітня 1945[5]). Збройні формування, якими керував Роман Кісель (пол. Roman Kisiel ps. Sęp, Korfanty) звинувачують також у багатьох вбивствах українців на території Польщі, серед інших, зокрема, в Малковичах (138 осіб), Бахові та Березці (69 осіб), вдруге в Бахові (54 особи), Коритниках (53 особи), Трійчичах (28 осіб), Волі-Кривецькій (27 осіб), Солоному (16 осіб), Вуйковичах (15 осіб), Вільшанах (11 осіб), Дубецьку (8 осіб), Костевій (5 осіб) та інших[6].
Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[7] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[8],[9]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, прикривалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, не зважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[10], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[11]
В 1945–1946 роках частину українських мешканців села вивезено до СРСР, 360 жителів переселено до села Бичківці на Чортківщині. Решту українців у 1947 році під час етнічної чистки — так званої Операції «Вісла» було депортовано і розсіяно на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[12].
У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
В 1938 році на терені греко-католицької парафії Скопів проживало 2009 греко-католиків, 1380 римо-католиків (у 2 парафіях), 84 євреї[13]. Парафія включала м. Бабичі і с. Рушельчичі, входила до Порохницького деканату Перемишльської єпархії.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][14]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 236 | 46 | 165 | 25 |
| Жінки | 231 | 71 | 120 | 40 |
| Разом | 467 | 117 | 285 | 65 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скопів
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Central Statistical Office (GUS) – TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2012.
- ↑ Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej: [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. — Lublin: Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 57.
- ↑ Релігійно-суспільний часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії № 2(42) за червень-серпень 2010 року
- ↑ Ян Пісулінський — «Польсько-український конфлікт в Перемиському повіті зимою і весною 1945 року й участь в ньому групи Романа Кіселя Sępa»(пол. Jan Pisuliński — «Konflikt polsko-ukraiński w powiecie przemyskim zimą i wiosną 1945 roku i udział w nim grupy Romana Kisiela Sępa», w:Pamięć i Sprawiedliwość nr 2 (2005))
- ↑ Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 26 листопада 2012.
- ↑ Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 26 листопада 2012. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]
- ↑ Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 26 листопада 2012.
- ↑ Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 26 листопада 2012. [Архівовано 2012-06-30 у Wayback Machine.]
- ↑ Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 26 листопада 2012.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 11 жовтня 2019.
- ↑ Блажейовський Дмитро «Історичний шематизм Перемиської Епархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939)». — Львів, 1995, ISBN 5-7745-0672-X, стор. 438
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- Кшивча — Три культури (пол. Krzywcza - Trzy Kultury)
- Скопів в книзі Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880—1914 [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Блажейовський Дмитро «Історичний шематизм Перемиської Епархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939)». — Львів, 1995, ISBN 5-7745-0672-X, стор. 438
- Різня в Березці
- Різня в Бахові
- Різня в Сівчині
- Бої в Бірчі та околицях
- Трагедія села Павлокоми
- Пискоровичі
- Різня в Сагрині
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |