Кавалерідзе Іван Петрович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
StarDeg (обговорення | внесок) |
StarDeg (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 23: | Рядок 23: | ||
| Сайт = [http://imdb.com/name/nm0442519/?ref_=fn_al_nm_1 Сторінка на IMDb] |
| Сайт = [http://imdb.com/name/nm0442519/?ref_=fn_al_nm_1 Сторінка на IMDb] |
||
}} |
}} |
||
'''Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе''' ({{ДН2|13|4|1887|1}}<ref>{{Cite web|url=https://www.facebook.com/ikavaleridzemuseum/posts/1185801138222510|title=Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе|website=www.facebook.com|language=uk|accessdate=2018-04-14}}</ref>, [[хутір]] [[Новопетрівка (Роменський район)|Ладанський]], нині [[Роменський район]], [[Сумська область]] — [[3 грудня]] [[1978]], [[Київ]]) — український [[скульптор]], [[кінорежисер]], [[драматург]], сценарист, художник кіно. [[Народний артист УРСР]] (1969). |
'''Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе''' ({{ДН2|13|4|1887|1}}<ref>{{Cite web|url=https://www.facebook.com/ikavaleridzemuseum/posts/1185801138222510|title=Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе|website=www.facebook.com|language=uk|accessdate=2018-04-14}}</ref>, [[хутір]] [[Новопетрівка (Роменський район)|Ладанський]], нині [[Роменський район]], [[Сумська область]] — [[3 грудня]] [[1978]], [[Київ]]) — український [[скульптор]], [[кінорежисер]], [[драматург]], сценарист, художник кіно. [[Народний артист УРСР]] (1969). |
||
== Життєпис == |
== Життєпис == |
||
Народився в [[селяни|селянській]] сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині [[19 століття]] привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення [[Велика Кавказька війна|Кавказької війни]]. |
Народився в [[селяни|селянській]] сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині [[19 століття]] привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення [[Велика Кавказька війна|Кавказької війни]]. |
||
Рядок 63: | Рядок 61: | ||
== Доробок у галузі скульптури == |
== Доробок у галузі скульптури == |
||
[[Файл:Шевченко, Суми.jpg|thumb|Пам'ятник Шевченкові у Сумах (не існує). Архт. Кавалерідзе. [[Кубізм]]. 1926. На самому початку «хрущовської епохи», а саме в 1953 р., пам'ятник знесли: Микита Хрущов побачив у творчості Кавалерідзе прояви «кавказького сепаратизму», плюс генсеку дуже не подобався кубізм.]] |
[[Файл:Шевченко, Суми.jpg|thumb|Пам'ятник Шевченкові у Сумах (не існує). Архт. Кавалерідзе. [[Кубізм]]. 1926. На самому початку «хрущовської епохи», а саме в 1953 р., пам'ятник знесли: Микита Хрущов побачив у творчості Кавалерідзе прояви «кавказького сепаратизму», плюс генсеку дуже не подобався кубізм.]] |
||
Рядок 101: | Рядок 98: | ||
Стрічка «Повія» ([[1961]]) за однойменним романом [[Панас Мирний|Панаса Мирного]], яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе. На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Нонна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів. |
Стрічка «Повія» ([[1961]]) за однойменним романом [[Панас Мирний|Панаса Мирного]], яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе. На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Нонна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів. |
||
=== Фільмографія === |
=== Фільмографія === |
||
Рядок 145: | Рядок 141: | ||
Як драматург, він обирав переважно теми історичні, людинотворчі. Говорив: «''Український театр для мене був не лише відпочинком для душі, але і школою життя''.» Героїко-романтична драма «Перекоп» розкриває тему громадянської війни, «Вотанів меч» — Другої світової війни… П'єси вирізняються критичним осмисленням буття, сатиричною спрямованістю. У творчому доробку Івана Кавалерідзе образ Сковороди «наскрізний», різноплановий. Пам'ятники поету-філософу роботи Кавалерідзе зведені у Лохвиці, Києві; бюст — у селі Чорнухи, меморіальна дошка установлена на Червоній площі в Києві, знятий художній фільм «Григорій Сковорода» (1958). |
Як драматург, він обирав переважно теми історичні, людинотворчі. Говорив: «''Український театр для мене був не лише відпочинком для душі, але і школою життя''.» Героїко-романтична драма «Перекоп» розкриває тему громадянської війни, «Вотанів меч» — Другої світової війни… П'єси вирізняються критичним осмисленням буття, сатиричною спрямованістю. У творчому доробку Івана Кавалерідзе образ Сковороди «наскрізний», різноплановий. Пам'ятники поету-філософу роботи Кавалерідзе зведені у Лохвиці, Києві; бюст — у селі Чорнухи, меморіальна дошка установлена на Червоній площі в Києві, знятий художній фільм «Григорій Сковорода» (1958). |
||
|
У п'єсі «Григорій Сковорода (Григорій і Параскева)» (1968 р.) створено яскраву характеристику Сковороди. |
||
Вельможа настійливо переконує прийняти пропозицію цариці і переїхати на постійне проживання в столицю. |
|||
Вельможа. ''Григорію Савичу, кому служите тут? Носите свічку перед сліпими, а сліпі не бачать світла. Тут ви дзвонар для глухих, а глухому не до дзвону'' |
Вельможа. ''Григорію Савичу, кому служите тут? Носите свічку перед сліпими, а сліпі не бачать світла. Тут ви дзвонар для глухих, а глухому не до дзвону'' |
Версія за 08:14, 24 березня 2019
Іван Петрович Кавалерідзе | |
Народився | 1 (13) квітня 1887[1] х. Ладанський, Роменський повіт,Полтавська губернія |
---|---|
Помер | 3 грудня 1978[2] (91 рік) Київ |
Національність | українець |
Громадянство | Російська імперія Українська Держава СРСР |
Навчання | Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910) |
Звання | |
Сайт | Сторінка на IMDb |
Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (1 [13] квітня 1887[3], хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).
Життєпис
Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.
Дитинство минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Талалаївського району Чернігівської області).
1899 — закінчив початкову земську школу.
Більш за все йому подобалося ліпити з глини фігурки людей та тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі (представника відомого роду Мазаракі), що закінчив свого часу Петербурзьку академію мистецтв і працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Валькера.
1907–1909 — навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був відомий скульптор Федір Балавенський.
1909–1910 — навчався у Петербурзькій академії мистецтв у І. Гінцбурга.
1910–1911 — удосконалював художню майстерність у приватній студії Наума Аронсона (Париж), відтак повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проект пам'ятника княгині Ользі. Від 1912 — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда.
У лютому 1915 мобілізований до російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 його перевели до школи прапорщиків у Петергоф (біля Петербургу), згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917.
В часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, у Ромнах, наприкінці жовтня 1918, створив перший повноростовий пам'ятник Тарасу Шевченку. Працюючи там у відділі народної освіти, він викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток і був головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського театру (1925–1930).
Був наділений надзвичайною енергією. Його друзі, Огюст Роден і Федір Шаляпін, підтримували його прагнення сміливого пошуку, творче горіння. За шість років перебування в рідному місті (1917—1923) організував товариство охорони пам'ятників старини, сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Залізничники на пам'ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу і побудувати театр. Кавалерідзе погодився. Театр був відкритий.
Володів магією об'єднувати довкола себе творчих людей. 125 осіб входили до театру: режисери, художники, диригенти, артисти. "Артисти підібралися талант на таланті, в театр квиток важко було дістати, " — згадував режисер театру Іван Кавалерідзе. Степан Шкурат, Василь Яременко, Ганна Затиркевич-Карпинська… Репертуар підбирали ретельно. «Лісова пісня», «В катакомбах», «В домі труда, в краю неволі» Лесі Українки, «Бурлак» Карпенка-Карого.
У 1941 протягом Другої світової війни керував відділом культури Київської міської управи.
По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.
У 1950-ті створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському пер. № 2 в Києві (не збереглися)[4].
Помер у Києві 3 грудня 1978. Похований на Байковому цвинтарі.
Доробок у галузі скульптури
У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:
- княгині Ользі (Київ, 1911; зруйнований 1919, відновлений 1996)
- Тарасу Шевченку (Ромни, 1918; Полтава 1925; Суми, 1926 — зруйнований на початку 1960-х рр.)
- Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922; Київ, 1977)
- Артему (Бахмут, 1924; Святогірськ, 1927)
- Леніну з комсомольцями
- Ярославу Мудрому (проект 1944–1960 рр., встановлений у 1997 році.)
- Пам'ятник Петру Запорожцю у Білій Церкві (1971).
Автор проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна (1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.
-
Пам'ятник Артему в Артемівську
-
"Прометей" (1962 р. гальванопластика) Мистецький арсенал. 2013
-
"Мільйон років" (1953 р. гальванопластика, тонування) Мистецький арсенал. 2013
-
Проект пам'ятника для могили Т.Г. Шевченка в Каневі (1936 р. бронза) Мистецький арсенал. 2013
Доробок у галузі кіно
Діяльність у кіно розпочав 1911 року. Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській (1928–1933) і Київській (1934–1941) кіностудіях.
Із 1957 по 1962 — режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О. Довженка.
Неодноразово за свою творчість був звинувачений у «націоналістичному ухилі».
Як кінорежисер поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), Наталка Полтавка (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961; за твором Панаса Мирного).
Стрічка «Повія» (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе. На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Нонна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів.
Фільмографія
Художник-постановник
Працював художником-постановником у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» (1911—1915), де створив портретний грим до стрічки «Уход великого старца» й оформив кінокартини:
- «Ключі щастя»
- «Розтрощена ваза»
- «Ноктюрн Шопена»
- «Які хороші, які свіжі були троянди»
- «Анна Кареніна»
- «Війна і мир»
- «Бранд»
- «Крейцерова соната»
- «Весна»
- «Сильна, мов смерть»
- «Гнів Діоніса»
- «Енвер паша — зрадник Туреччини»
Режисер
Як режисер поставив (переважно за власними сценаріями) на Одеській (1928—1933) і Київській (1934—1941, 1957—1962) кіностудіях художні фільм:
- «Злива» (1928, також художник фільму, фільм втрачено)
- «Перекоп» (1930)
- «Штурмові ночі» (1931)
- «Коліївщина» (1933)
- «Прометей» (1936)
- «Наталка Полтавка» (1936)
- «Запорожець за Дунаєм» (1937)
- «Стожари» (1939)
- «Григорій Сковорода» (1959)
- «Повія» (1961)
Художній керівник трьох випусків «Українські пісні на екрані» (1936).
Сценарист
- «Марія Іванівна»
- «Тарас Бульба»
- «Порцеляна»
- «Київська Русь»
Інше
Як драматург, він обирав переважно теми історичні, людинотворчі. Говорив: «Український театр для мене був не лише відпочинком для душі, але і школою життя.» Героїко-романтична драма «Перекоп» розкриває тему громадянської війни, «Вотанів меч» — Другої світової війни… П'єси вирізняються критичним осмисленням буття, сатиричною спрямованістю. У творчому доробку Івана Кавалерідзе образ Сковороди «наскрізний», різноплановий. Пам'ятники поету-філософу роботи Кавалерідзе зведені у Лохвиці, Києві; бюст — у селі Чорнухи, меморіальна дошка установлена на Червоній площі в Києві, знятий художній фільм «Григорій Сковорода» (1958).
У п'єсі «Григорій Сковорода (Григорій і Параскева)» (1968 р.) створено яскраву характеристику Сковороди.
Вельможа настійливо переконує прийняти пропозицію цариці і переїхати на постійне проживання в столицю.
Вельможа. Григорію Савичу, кому служите тут? Носите свічку перед сліпими, а сліпі не бачать світла. Тут ви дзвонар для глухих, а глухому не до дзвону
Григорій : Україну не залишу
Пророче звучать його слова: «Мудрствуєте — народ спить! Хай спить і сном дужим, богатирським. Та всякий сон є природним, хто спить, той не мертвечина і не тупак одубілий, а коли виспиться, так прокинеться. Виспиться — прокинеться.»
Автор п'єс, які йшли у театрах Харкова, Тернополя, Дніпропетровська, Сум та ін.:
Залишив збірку статей і спогадів.
Пам'ять
- 1987 — започатковано Художньо-меморіальний музей І. Кавалерідзе у с. Новопетрівка Сумської області.
- 1989 — відкрито галерею скульптурних робіт при Сумському художньому музеї.
- 1992 — створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві.
- 1993 — в Києві відкрито музей-майстерню митця й виставочний зал «В домі Івана Кавалерідзе».
- Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові (1990).
- На будинку в Києві (Велика Васильківська, 16), де у 1954–1978 мешкав митець, встановлено меморіальну таблицю.
- 2014 — Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю У Києві (Подільський район, ЖК Ліпінка-2)
- Митцю присвячено фільми:
- «Грані таланту» (1970, М. Ліничук)
- «Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, т/ф, Р. Синько)
- «Княжий пам'ятник» (1992; Л.Борисова)
- «Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Р. Єфіменко)
- «Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Г. Десятник)
- 13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе (1887—1978), скульптора, кінорежисера, драматурга.[5]
Див. також
Примітки
- ↑ метрична книга
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе. www.facebook.com (укр.). Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Unakov, 2016, с. 224.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»
Література
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 281—282 .
- Ковпаненко Н. Г. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 12—13.
- Дєдов В. М. Творчі здобутки Івана Кавалерідзе в Донбасі. Науково-популярний нарис. — Славянск: Печатный двор, 2002, 78 с. з іл.
- Виставка творів Івана Петровича Кавалерідзе. Каталог. — К., 1962
- Кино и время. Вып. 3-й. Режиссерьі советского художественного кино. — М., 1962 . — С. 123—124
- Лінгарт Л. Іван Кавалерідзе і три етапи його кінотворчості. — Прага, 1962 (чеською мовою)
- Німенко А. І. Кавалерідзе — скульптор. — К., 1967
- Лелюх С. Кінематографічний пошук І. П. Кавалерідзе у відтворенні героїчного минулого українського народу. — К., 1970
- Донець Л., Медведев Т. Иван Кавалеридзе // 20 режиссерских биографий. М., 1971 . — С.136—153
- Зінич С., Капельгородська Н. Іван Кавалерідзе. — К., 1971
- Нозадзе Шота. Іван Кавалерідзе. — Тбілісі, 1971 (груз. мов.)
- Сценаристы советского художественного кино. — М., 1972 . — С. 157—158
- Кавалерідзе Іван. П'єси. — К., 1976
- И. П. Кавалеридзе (1887—1978). Каталог выставки. — Сумы, 1987
- Кино: Знциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 162
- Великий Жовтень і Громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. — К., 1987. — С. 230
- Иван Кавалеридзе: Сборник статей, воспоминаний. — К., 1988
- Енциклопедія українознавства. Т. 3. — Л., 1994. — С. 911
- Капельгородська Н., Синько Р. Іван Кавалерідзе. Грані творчості. — К., 1995
- Капельгородська Н., Синько О. Відновлення історії. Пам'ятник княгині Ользі в Києві. — К., 1996
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 280—281
- Капельгородська Н., Синько О. Іван Кавалерідзе. Скульптура. — К., 1997
- Синько Ростислав. Поза часом і простором: Спогади про Івана Кавалерідзе. — К., 1997
- Капельгородська Н., Синько О. «Ярослав Мудрий» Івана Кавалерідзе. — К., 1998
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 588
- Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 224—225
- Синько Р. На зламах епох: І.Кавалерідзе й оточення. — К., 2002
- Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іван Кавалерідзе |
|
- Народились 13 квітня
- Народились 1887
- Померли 3 грудня
- Померли 1978
- Випускники Гімназії Готліба Валькера
- Випускники Київського художнього училища
- Випускники Петербурзької академії мистецтв
- Народні артисти УРСР
- Персоналії:Сумська область
- Уродженці Роменського району
- Уродженці Роменського повіту
- Уродженці Полтавської губернії
- Українські скульптори
- Скульптори XX століття
- Українські драматурги
- Українські кінорежисери
- Українські сценаристи
- Народні артисти України
- Персоналії:Ромни
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Репресовані в СРСР
- Люди, на честь яких названі вулиці