Проєкт правопису 1999 року: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Стаття, які слід категоризувати за допомогою AWB |
→Див. також: більше не розпізнається як некатегоризована, removed: {{Без категорій}} за допомогою AWB |
||
Рядок 113: | Рядок 113: | ||
{{Ling-stub}} |
{{Ling-stub}} |
||
{{Без категорій}} |
Версія за 11:40, 23 грудня 2011
Прое́кт право́пису 1999 ро́ку (поширена скорочена назва: Проєкт) — проект реформи українського правопису. До нього внесено передусім ті зміни, що враховують столітні традиції української орфографії. Зокрема уточнено вжиток літери ґ в питомих українських і запозичених загальних та власних назвах — прізвищах і географічних назвах, сформульовано нове правило вживання и на початку слова перед приголосними н та р, уведено окреме написання слова пів з іменниками, якщо воно означає «половина», повернено як нормативне закінчення -и в родовому відмінку однини іменників III відміни з основою на групу приголосних -ст- та слів Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов, вирівняно парадигму іменників IV відміни з суфіксом -ен-, тобто відновлено закінчення -и, звук /θ/ в запозиченнях передається уніфіковано через т (катедра, етер, ортопед тощо, за чинним правописом — кафедра, ефір, хоча й ортопед) та ін.
Значні зміни внесено до правопису слів чужомовного походження. Більшість спрямовано на спрощення правил та зменшення кількості винятків. Проект так офіційно й не затвердила Верховна Рада.
Нині окремі пункти правопису використовує в мовленні телеканал СТБ (у програмі новин) та 5 канал. Частина письменників (наприклад, Оксана Забужко) використовують цей правопис у своїх творах.
Приклад тексту
У радіоетері повідомили про розгляд парламентом соціяльних статей проєкту б'юджету |
Перелік змін та уточнень у проекті
Нижче наведено список змін, запропонованих у проекті правопису 1999 року. Зеленим кольором позначені пункти, підтримані більшістю докторів і кандидатів наук[1].
Запропоновано | Причина зміни | Приклади |
---|---|---|
Писати послідовно букву ґ у питомих, засвоєних загальних назвах та у власних найменуваннях. | Правило в чинному правописі сформульовано нечітко. Підстава: українські загальні та власні назви пишемо відповідно до їхнього звукового складу в живому мовленні. | Ґава, ґанок, Ґіґа (прізвище), Васко да Ґама, альтер еґо |
Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень, на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир (загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів), Игиатта (річка в Якутії). | Наявність у живому мовленні слів із початковим и. Під впливом написання на початку слів тільки і руйнується фонологічна система української мови — и не має повноправного статусу фонеми. Класики української літератури до правописної реформи 1927 р. вживали саме и в зазначених випадках. | Инший, инакше, икати, ирод. |
Писати слово пів у значенні «половина» тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі і т. д. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години — півгодинний. | Наявність в українській мові незмінного повнозначного слова пів: пів на п’яту, о пів на другу та ін. | Пів години, пів яблука, пів Києва. |
В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, у родовому відмінку однини вживати флексію –и. | Наявність нині флексії –и в говірках, які лягли в основу літературної мови, вживання цього закінчення у зазначених випадках у класиків української літератури до «реформи» 1933 р. | Кров — кро́ви, сіль — со́ли, тінь — ті́ни, Русь — Ру́си. |
Вживати закінчення –и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-. | Вживання його в живому мовленні, у творах класиків української літератури до прийняття змін у правописі 1945 р. (1946 р.), цільність парадигми четвертої відміни. | Теля — теляти, ім'я — імени. |
Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед –о є інші голосні. | Їхня відмінюваність у живому мовленні, в літературній мові до «реформи» 1933 р., у творах деяких нинішніх письменників. Незмінюваність їх руйнує відмінювання питомих українських іменників на –о (наприклад, неправильне «брати Кличко», а треба «брати́ Клички»). | Пальто — пальта, метро — метра́, але радіо — радіо (бо є голосна перед -о) |
Писати в запозичених загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау. | Закоренілість такої вимови в мовленні із південно-східного та середньої і східної частин північного наріч завдяки псевдоаналогії: усі слова, що в російській мові вживаються і пишуться з г, по-українськи ніби мають звучати з глотковим г. | Гербарій, газета, гол. |
В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (h — g) назв у мовах-донорах. У власних географічних назвах вживати г, незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі. | Написання власних найменувань як засобів ідентифікації особи мають максимально відбивати їхній фонемний (звуковий) та графічний склад у мові-джерелі. | Ґете, Геґель. |
Вживати як нормативні паралельні форми у словах грецького походження на місці букви θ (th). | Вживання таких форм у літературній мові до заборони їх у 1933 р. Практика деяких друкованих ЗМІ в Україні. | Ортопед, ортографія (за чинним правописом орфографія), пітон, етер (ефір), Атени (Афіни). |
У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо. | Так ці слова звучать в усному мовленні. | Тона, нето, бруто, але ванна, вілла, манна, булла та деякі інші (бо є слова віла «русалка в сербів», мана і т.д.) |
Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з «правилом дев’ятки» не пов’язуються. У них між усіма приголосними пишемо и. | Сучасна практика українськомовних Церков, зокрема, УПЦ (КП), УАПЦ, УГКЦ, тисячолітня традиція. У чинному правописному кодексі (1993, с. 101) це правило подано лише в примітці. | Євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм. |
Поширити «правило дев’ятки» на правопис іншомовних власних назв. | Невиправдане різке протиставлення запозичених загальних і власних найменувань. Вже дозволено писати и в кінцевих –ида, -ика, а також після ж (дж), ч, ш, ц та р (тобто після п’яти букв) у чинному кодексі (1993, с. 101 — 102) та в багатьох винятках –і після д, т, з, с. Непом’якшені приголосні перед і в мовах-донорах. | Аристотель, Едип, Сизиф, Занзибар, Сиракузи. |
У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф. | Живе мовлення українців. Уодноманітнення написань слів іншомовного походження. | Б’юро, б’юджет, п’юпітр, м’юзикл. |
У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед о писати й. | Жива вимова Йона, Йов і под. Передавання неспотвореного звука мови-джерела, уодноманітнення написання слів грецького походження з початковою «йотою». | Йод, йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов. |
Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є. | У мові-джерелі — латинській — тут наявний –je-: projectus. Уодноманітнення написання слів із спільним коренем, пор.: об’єкт, суб’єкт. Нормативність форм проєкт до «реформи» 1933 р. | Проєкт правопису. |
Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа. | Живе мовлення (пор. валер’янка, матер’ял), тисячолітня писемна традиція, перервана 1933 р. Наявність «опорного» й у багатьох словах: матерія — матеріяльний, геній — геніяльний. | Артеріяльний, геніяльний, соціяльний, матеріял. |
Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява, мая, фоє. | У мовах-джерелах у цих словах подвійний й не вимовляють і не пишуть: іспанські guauaba, maya, французьке foyer. | Фоє, мая. |
Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju. | Жива мова, тисячолітня традиція, такі написання в текстах україномовних Церков. | Юда (за чинним правописом Іуда). |
Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях. Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура, Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією). | Жива українська орфоепія: аўдит, аўдиторія і т. д. | Автобіографія, інавгурація, автор, авкціон, авдиторія. |
Писати м’який знак після р в іменах по батькові. | Імена Ігор, Лазар, крім називного відмінка однини, виступають як іменники м’якої групи: Ігоря, Ігореві, -ю; Ігорем, Ігорями. | Ігорьович, Лазарьович. |
Посилання
Див. також
|
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |