Ґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера Ґ
Cyrillic letter Ghe with upturn.png
Unicode (hex)
велика: U+0490
мала: U+0491
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ґ, ґ («ґе», «ге з гичкою», «ге з гачком») — кирилична літера для позначення звука [ɡ] (як латиничне «g» чи російське «г»), що існує поряд з літерою «г» у деяких абетках: білоруській тарашкевиці та циганській абетці діалекту російських циган[1].

Ґ — п'ята літера української абетки, використовується в словах: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґедзь, ґніт, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати та інших. Назва літери [ґе] вживається як іменник середнього роду: велике Ґ, мале ґ.

Історія[ред. | ред. код]

Походження звука[ред. | ред. код]

У праслов'янській мові всі слова вимовлялися з [ɡ] («ґ»). Потім у деяких слов'янських мовах він перейшов у гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук («г»): чи [ɦ] (в українській, у чеській, у словацькій, у верхньолужицькій), чи [ɣ]білоруській, південних російських діалектах).

Але звук [ɡ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний звук, відрізняючи його від фрикативного [ɦ], що позначався літерою г.

На думку сучасних дослідників, в українську мову фонема /ɡ/ проникла завдяки численним їдишизмам та германізмам. З. В. Рожченко розглядає як запозичення з їдишу, зокрема, такі слова: ґанок, ґвалт, ґрати, ґешефт та ін.[2] (згідно з ЕСУМ, ґешефт запозичене прямо з німецької, ґанок і ґвалт — через польське посередництво, а ґрати — запозичення з польської)[3]. З німецької мови в свою чергу запозичені ґаблі, ґонт, ґрунт, з угорської — ґазда, ґандж, леґінь, з польської — аґрус, ґедзь, ґніт, ґрати, ґудзик, з румунської — ґирлиґа, ґринджоли, мамалиґа, ремиґати[3].

Професор І. Р. Вихованець так описує місце фонеми /ɡ/ в українській фонологічній системі: «Фонема ґ посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що і сприяло закріпленню літери ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова»[4].

Таким чином, фонема може мати таке походження:

  • У запозичених словах:
    • На місці оригінального /g/ (аґрус, ґаблі, ґандж, ґазда, ґанок, ґедзь, ґонт, ґречний, ґрунт, ґудзик, леґінь, ремиґати, хурдиґа)[3][5];
    • На місці оригінального /k/ (ґирлиґа, ґніт, ґрати)[Ком 1];
  • У питомо українських словах:
    • На місці праслов'янського *g (ґава, ґудз, ґуля), збереження проривного характеру звука іноді пояснюють експресивним забарвленням цих слів чи їх звуконаслідувальним походженням[3];
    • На місці праслов'янського *k (ґ, ґлей), такі слова часто мають фонетичні варіанти з /k/ (к, клей);
    • У вигуках, звуконаслідувальних словах (ґеґати, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, дзиґ, дзиґа, хуґа)[6][5].

У праслов'янській мові звук [ɡ] чергувався з [d͡z] і [d͡ʒ], хоч у більшості сучасних говірок таке чергування занепало, поступившись місцем чергуванню [ɡ]-[z]-[ʒ]. У деяких посібниках заявляється про необхідність його відновлення: ґирлиґа — ґирлидзі — ґирлиджка; дзиґа — дзидзі; мамалиґа — мамалидзі; хурдиґа — хурдидзі; Ґриґа — Ґридзі; Ломаґа — Ломадзі; Василеґа — Василедзі (у тому числі в запозиченнях відповідно до запропонованої обов'язкової передачі g як ґ: Гааґа — Гаадзі, Вінніпеґ — у Вінніпедзі, Гамбурґ — у Гамбурдзі)[7].

Варіанти графічної передачі фонеми[ред. | ред. код]

У пам'ятках староукраїнської мови з XIV століття [ɡ] передавався на письмі буквосполукою «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло, розкга, мозкгови). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. У XIX столітті на цю давню традицію орієнтувалися лише поодинокі автори — Олексій Павловський у першій граматиці живої української мови (1818), С. Писаржевський (1840), видавці альманаху «Молодик» (1843), «Записок» Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873) та видавець Іван Бецький (1843).

Також існував варіант запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру «g» (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У 19 столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу «Основа» (1861—1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву». Свої окремі, нетрадиційні знаки пропонували, щоправда, безуспішно, Микола Гатцук, Каленик Шейковський.

Літери Ґґ прописом

Особливе написання «ґ» вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556—1561). А в 1619 році її вводить до абетки Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук. Вона використовувалась і у «Лексиконі» Памво Беринди (1627) — ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII—XVIII ст.

Починаючи з XVIII ст. у більшості діалектних зон нові слова зі звуком [ɡ] перестали надходити, оскільки, перебуваючи під російською владою, їх запозичували через російське посередництво, а з огляду на фрикативний [ɣ] у південноросійських говорах і наявність лише одного [g] в літературній російській (якому етимологічно відповідає український [ɦ]), звук [g] літературної російської систематично вимовляли як український [ɦ].

Тривалий час ця літера мала лише курсивну форму, потім оформився її сучасний варіант. В українській писемності на позначення проривного задньоязикового звука [g] літера «ґ» вживалася з перервами: у XVIII — початку XX ст. (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній у Росії 1708 р.

З 30-40 років XIX століття, передусім у Галичині, починає більше поширюватися й зрештою переважати літера «ґ». Першим з галицьких граматистів, який увів її до своєї граматики 1834 року, став Й. Левицький. Звертає на неї увагу Маркіян Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.

Літера «ґ» в українській абетці. Ілюстрація Георгія Нарбута, 1917 р.

Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, розвитку шкільництва і в зв'язку з цим обговорення правописних питань, скликаний у Львові Собор учених руських ухвалив: «на звук g уживати букву слідующої форми ґ». Вона з'являється в першій українській газеті «Зоря Галицка» (1848—1857). Вона була неодмінним елементом усіх основних правописних систем, зокрема затвердженого на початку 90-х років XIX століття офіційного правопису у Галичині, відомого як «желехівка» (за прізвищем лексикографа Євгена Желехівського).

Зі скасуванням 1905 року заборони на українське друковане слово й розвиток преси, літера потрапляє у видавничу справу. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької Академії Наук. Вживана в класичній лексикографічній праці Бориса Грінченка — «Словарі української мови» (1907—1909), в основних органах преси, у виданих творах, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.

Радянський період[ред. | ред. код]

Рекомендовано вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) і правописом 1928 року. 1933 року з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літеру «ґ» вживано до 1939—1944 років.

І. І. Огієнко в 1920-х роках, перебуваючи в еміграції, писав, що небажано зловживати літерою «ґ», намагаючись наблизити українську вимову до вимови західних чи східних сусідів і, таким чином, нехтуючи нашою культурою, настільки ж не варто відкидати уже засвоєні у мові слова на зразок ґрунту чи ґвалту, оскільки вони також є частиною тієї ж старої культури:[8]

« Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати...
...Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.
»

Під час війни, коли готували нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський, Павло Тичина (був тоді наркомом освіти УРСР), намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ані правописом 1946 р., ані його новим виданням 1961 р. її не було реабілітовано.

У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання: дискусії на сторінках журналу «Українська мова і література в школі» (1963), статті Бориса Антоненка-Давидовича «Літера, за якою тужать» (1969) тощо. До бажаної зміни не дійшло, це наукове-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв'язаною ще 1933 р.

Використання Ґ у «Словнику лінгвістичних термінів» (Д. Ганич, І. Олійник, 1985, стаття «Транскрипція»)

Попри відсутність літери в абетці, «ґ» використовувалася в мовознавчих виданнях як знак транскрипції — для відрізнення фонеми [ɡ] від [ɦ]. Літеру поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990).

Сучасність[ред. | ред. код]

Літера ґ займає п'яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятий». Чинні правила вживання літери іноді характеризують як нечіткі і суперечливі[9].

На думку мовознавця О. О. Тараненка, повернення «ґ» до абетки було «найвиразнішим виявом прагнення до „європейськості“». Він зазначає, що останнім часом її вживання поширилося в мовленні певних осіб, у мовній практиці деяких ЗМІ, видавництв і ок­ремих видань (реґіон, ґенерація, інтеліґенція, лінґвістика), при цьому в мовленні осіб старшого покоління з західноукраїнських областей така вимова може йти ще з дорадянських часів (ґа­зета, ґенерал, ґімназія). Науковець згадує і про випадки гіперкорекції при використанні цієї літери: Ґавел (чеськ. Havel), Ґаррі Поттер (англ. Harry), Вільґельм (нім. Wilhelm), ніґілізм (лат. nihilismus), Ярослав Ґашек (чеськ. Hašek), Ґрад, Ґрадчани. Він свідчить також, що вимову ґалузь, ґарний можна було почути в 90-х pp. у телевізійних дикторів і коментаторів (можливо, це робилося навмисне). Характерно, на його погляд, і те, що правописна комісія, що готувала УП-99, вирішила поширити написання з ґ тільки для імен та прізвищ людей: для уникнення небажаних фонетичних змін в українській мови, які можуть спричинитися надмірним впровадженням слів зі звуком [g][10].

У посібниках і словниках існують розбіжності у вживанні літер: «Навчальному правописному словнику української мови» подаються паралельні варіанти ґроно і гроно[Ком 2], ґума і гума, тоді як в «Орфографічному словнику української мови» та «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2004 р.) вони входять до слів із літерою г.

В. В. Німчук зазначав, що правопис г і ґ у запозиченнях є досить складною задачею, бо через втручання державно-політичних сил і відсутність окремого знака для [g] більшість мовців не знають правильного вживання потрібної літери в тому чи іншому випадку, а впровадження складних норм проекту 1928 року призвело б до хаосу. На його думку, вживання г на місці g у запозичених словах робить українців «недорікими» в очах європейців, і наводив паралелі між українською фонетичною системою і системами романських, германських та багатьох інших мов, що мають «окремі фонеми г та ґ» (втім, суворо кажучи, в англійській і німецькій розрізняються не [ɦ] і [g], а [h] і [g], у французькій, італійській і польській існує тільки [g], в іспанській звуки [g] і [ɣ] позначаються однією літерою g). Побоювання, що надмірне поширення слів з ґ витіснить характерний український [ɦ] і наблизить фонетику до російської чи польської[11], він називав невиправданими — посилаючись на приклад чеської і словацької мов, де співіснують слова з g і h, а також польської (втім, літера h там передає не [ɦ], а [x]). Опанування мовцями правильної вимови [g] мовознавець вважав питанням часу, порівнюючи це із узвичаєнням в українській фонологічній системі фонеми /f/, помилковістю вимови її як «хв». Гіперкорекційну вимову слів з оригінальним h через [g] він розглядав як тимчасове явище, пов'язане з перехідним періодом. Також В. В. Німчук підкреслював необхідність максимально наближеної до вимови оригіналу передачі антропонімів, що можливо, на його думку, тільки за умови обов'язкового використовування ґ[9].

Таблиця кодів[ред. | ред. код]

Кодування регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий
код
Юнікод Прописна 1168 0490 002220 00000100 10010000
Рядкова 1169 0491 002221 00000100 10010001
ISO 8859-5
(зі змінами)
Прописна 173 AD 255 10101101
Рядкова 253 FD 375 11111101
Windows-1251 Прописна 165 A5 245 10100101
Рядкова 180 B4 264 10110100
КОІ-8 Прописна 189 BD 275 10111101
Рядкова 173 AD 255 10101101

Ґ у Linux та Mac OS X[ред. | ред. код]

Дистрибутиви GNU/Linux та MacOS X підтримують типову українську розкладку, в якій Ґ знаходиться на місці оберненої скісної риски (\) англійської розкладки. Якщо такої клавіші на клавіатурі немає, можна ввести її, затиснувши Ctrl+Shift і набравши її код у unicode: u0490 чи u0491.

Ґ у Windows[ред. | ред. код]

Операційна система Microsoft Windows має вбудовану підтримку літери Ґ в українському розкладові клавіш: її слід набирати, затиснувши Alt-Gr («правий альт»), за допомогою клавіші літери «Г»; при утриманні клавіш Shift та Alt-Gr маємо відповідно велику літеру Ґ. Також на деяких (не всіх) клавіатурах є окрема клавіша, розміщена між лівим Shift'ом та «Я», яка в режимі української розкладки використовується для друку літери «Ґ».

У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ґ викликається затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0165, символ ґ — комбінацією Alt+0180.

Чинний правопис[ред. | ред. код]

§ 15. Літера Ґ.

Літера «ґ» передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний звук [ɡ] як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний «g» згідно з усталеною традицією вимовляється як [ɦ] (літера «г»); проте збереження «g» у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

§ 87. G, H

Латинські літери «ɡ» і «h» звичайно транслітерують літерою «г»: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження «h» передається як «х»: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.

Літера — Ґ

Проект правопису 1999 року[ред. | ред. код]

Положення проекту правопису 1999 року щодо літери «ґ» розширює випадки її вживання на власні назви іншомовного походження (крім назв країн) та незасвоєні іншомовні слова для відтворення відповідного проривного звуку.

§ 15. Літера Ґ

Літера «ґ» передає на письмі звук [ɡ] у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та інші.

§ 95. G

1. Літеру «g», яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ɡ], у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою «г»: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус, гольф, граната, інтелігенція, легіон, магістр, міграція, навігація, прогрес, регіон, регістр, регулярний, серфінг; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та інші.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до «g» у мові-джерелі пишемо «ґ», а відповідно до h — «г»: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер, Томаш Ґарріґ Масарик, Клемент Ґотвальд, Ґустав Гусак та інші.

3. Літеру «g» передаємо буквою «ґ» у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки (варваризмах): альтер еґо (лат. alter ego — «друге я»), персона нон ґрата (лат. persona non grata  — «небажана особа»), фата морґана (лат. fata morgana — «марево»); Ґран-прі (фр. grand prix — «Велика премія», найвища нагорода на конкурсі, змаганнях); ґудбай (англ. good bye — «до побачення»); «Фольксваґен» (нім. «Volkswagen») — назва автомобільної фірми, «Зюддойче цайтунґ» (нім. «Süddeutsche Zeitung») — назва газети тощо.

4. Відповідно до вимови літеру «g» у словах англійського походження передаємо через буквосполучення «дж»: менеджер (manager), Джордж (George); у словах італійського походження — також через «дж»: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження — через «ж»: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges). Але традиційно Генуя (Genova).

Перелік слів з літерою Ґ у словниках[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • «Словарь української мови» Бориса Грінченка фіксує слово, яке складається тільки з цієї літери — «ґ». Воно є фонетичним варіантом застарілого прийменника «к». У сполученні з давальним відмінком «к» і «ґ» колись вживалися замість прийменника «до»: «Добре ґ лежачій колоді і огонь класти»[12], «Їден ґ лісу, другий ґ бісу» (із записів Матвія Номиса)[13].
Див. також: К
  • Відомий радянський філолог Лев Успенський наводить свідчення, що іще в XVIII ст. В. К. Тредіаковський у своєму творі «Раsговоръ мѣжду чужестраннымъ человѣкомъ и россійскімъ объ ортографіі старінной і новой» пропонував уживати «г» («глаголь») тільки для позначення південноросійського [ɣ] і «малоросійського» (українського) [ɦ]. Для позначення ж звука [ɡ] він радив придумати новий знак, який пропонував назвати «га». Ідея була піддана критиці М. В. Ломоносовим, який вважав, що дзвінкі фрикативні звуки ([ɣ] і [ɦ]) невластиві російській літературній нормі[14].

В інших абетках[ред. | ред. код]

Літера «Ґ» використовується також у так званій «тарашкевиці» — класичному правописі білоруської мови та в циганській абетці діалекту російських циган. В обох системах письма також використовується для передавання звука [ɡ].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. У слові ґирлиґа перший /ґ/ походить від /k/, другий — від /g/ (рум. cîrlig)[3]
  2. Згідно з ЕСУМ, варіант з г є питомо українським, варіант з ґ — запозиченням з польської[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сергиевский М. В., Баранников А. П. Цыганско-русский словарь. — М., 1938.
  2. З.В. Рожченко. Їдишизми в українській мові // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 37. — С. 170-171.
  3. а б в г д е Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  4. І. Вихованець. Переднє слово // О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. Київ 1997, с. 4.
  5. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  7. Ковтюх С. Л. § 11. Чергування приголосних // Репетитор (як навчитися правильно писати): Навчальний посібник з практичного курсу української мови. — 2-е вид., випр. й допов. — К. : "ВД «Професіонал», 2007. — 592 p.
  8. Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису. — Варшава, 1927.
  9. а б В. В. Німчук. Проблеми українського правопису XX ст..
  10. Тараненко, О. О. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДО ПЕРЕГЛЯДУ НОРМАТИВНИХ ЗАСАД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ І ЯВИЩЕ ПУРИЗМУ (на загальнослов’янському тлі) // Мовознавство. — 2008. — № 2—3. — С. 175-176. — ISSN 0027-2833.
  11. Демчук С. (Запорожець М.). Дещо про ґеґекання і таке інше // Наше слово. — 1996. — № 36(2041). — 8 верес. — С. 7
  12. В оригіналі одрук — «Добре ґ лежачій колоді і огонь пласти»
  13. Ґ // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 345.
  14. Л. В. Успенский. По закону буквы

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]