Координати: 48°42′38″ пн. ш. 24°29′29″ сх. д. / 48.71056° пн. ш. 24.49139° сх. д. / 48.71056; 24.49139

Старуня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Старуня
Вид на село з траси, квітень 2008 року
Вид на село з траси, квітень 2008 року
Вид на село з траси, квітень 2008 року
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Тер. громада Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26040030160082189
Облікова картка картка 
Основні дані
Перша згадка 1378
Населення 1954
Площа 14 км²
Густота населення 139,57 осіб/км²
Поштовий індекс 77763
Географічні дані
Географічні координати 48°42′38″ пн. ш. 24°29′29″ сх. д. / 48.71056° пн. ш. 24.49139° сх. д. / 48.71056; 24.49139
Водойми річка Лукавець
Відстань до
районного центру 		15км км
Місцева влада
Адреса ради 77701 Україна, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н., с-ще Богородчани, вул. Шевченка, 66
Карта
Старуня. Карта розташування: Україна
Старуня
Старуня
Старуня. Карта розташування: Івано-Франківська область
Старуня
Старуня
Мапа
Мапа

CMNS: Старуня у Вікісховищі

Стару́ня — село в Україні, у Богородчанській селищній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області, в передгір'ї Ґорґанів.

Історія

[ред. | ред. код]

На території села знайдено 17 давніх людських поселень, які датуються VII—V тисячоліттям до нашої ери, а також фрагменти кераміки та кам'яні вироби. На думку вчених, саме наявність сировини для виготовлення знарядь праці, сприятливий клімат, водні ресурси, багата фауна і рослинність привабили давню людину в цю місцевість.

Перша письмова згадка походить з грамоти 1378 року, коли князь опольський Володислав подарував село за вірну службу Некрі[1].

Королівська люстрація 1565 року в селі зафіксувала імена і прізвища двох власників стад худоби.[2]

За версією деяких істориків, саме у Старуні опришки Олекси Довбуша заховали скарби, здобуті у Богородчанському замку. З кінця XIX ст. в Старуні діяла шахта озокериту.

Місцеві пам'ятки

[ред. | ред. код]

Грязьовий вулкан

[ред. | ред. код]
На місці колишньої озокеритової шахти

В селі Старуня є грязьовий вулкан. Геологічна пам'ятка природи — єдиний і унікальний не тільки у Карпатському регіоні, але й у світі. Своїм виникненням він зобов'язаний насамперед людям. Понад століття тому тут почали розробляти нафтові та озокеритні родовища. Ґрунтові води, насичені киснем, тепер проникають углиб землі на тисячу метрів, викликають окислення нафти, що й дає той приплив теплової енергії, яка живить вулкан.

Вперше вулкан проявив себе 1977 року після землетрусу в горах Вранча в Румунії та сягав висоти 3 м. Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м з'явилися перші кратери, з яких вихлюпувалися рідина, грязі та газ. Відтоді вулкан «дихає» через десятки менш активних міні-кратерів і зараз у рельєфі нагадує грязеву пляму. Сьогодні вулкан має 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її складники. Водночас наявні на території Старунського вулкану озокерит, гарячі грязі, води високої мінералізації мають цінні лікувальні властивості.

Науковці мають декілька точок зору на причини виникнення цього геологічного дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклінальній складці, тобто випуклій структурі, яка має кілька розломів земної кори. Внаслідок певних фізико-хімічних процесів на глибині 600—1000 метрів і відбуваються виверження грязей, мінеральної води, розсолів. Тут також утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори. За перших 7 років ця територія піднялася на 1 метр.

Палеонтологічні знахідки льодовикової доби

[ред. | ред. код]
Викопні знахідки в Старуні, 1907 рік
Скелет мамута зі Старуні; на костях місцями присохле м ' ясо і шкіра: коло скелету намальована фігура чоловіка для порівняння висоти
Ціла голова зі шкірою носорога, викопана в селі Старуні

Мамут та супутня фауна.

[ред. | ред. код]

5 жовтня 1907 року під час підземних робіт у копальні озокериту, яка належала німецькій фірмі братів Кампе, на глибині 12,5 м знайшли бальзамоване тіло мамута (Elephas primigenius Blmb.). Знахідці спершу не надали значення, а робітники розтягли по домівках частину шкури, використавши її на пошиття постолів. Лише згодом про мамута доповіли владі в Богородчанах, яка, в свою чергу, повідомила науковців. Після проведених наукових досліджень видобуті рештки мамута 7 листопада 1907 року перевезли до музеюДідушицьких у Львові (тепер — Державний природознавчий музей НАН України)[3].

У шлунку тварини навіть знайшли трав'янисті рослини, спожиті перед загибеллю. У колекціях Державного природознавчого музею НАН України у Львові також наявні 608 пробірок із плейстоценовими безхребетними, знайденими разом із мамутом.

Наприкінці жовтня 1907 року доктор Т. Вісьньовський виголосив на засіданні Польського товариства натуралістів імені М. Коперника у Львові наукове повідомлення «Про мамута в Старуні».

Волохатий носоріг (Coelodonta antiquitatis).

Носоріг

[ред. | ред. код]

6 листопада 1907 року у тій самій копальні на глибині 17,6 м знайдено великий фрагмент забальзамованого волохатого носорога (Rhinoceros antiquitatis Blmb.). Після цього розкопки в копальні тривали до 25 листопада, але не дали нових результатів. Знахідку 24 липня 1908 року перевезли до музею ім. Дідушицьких. Тут її разом із мамонтом передали до палеонтологічних зборів і розмістили в одній із найбільших зал 2-го поверху.

Подальші дослідження

[ред. | ред. код]

1914 — у Кракові вийшло 2-томне зібрання праць кількох докторів наук під назвою «Wykopaliska Staruńskie».

Туша зі шкірою носорога, яку було знайдено в асфальтових покладах на нафтовому родовищі у Старуні, 1929 рік.

1929 — експедиція Польської Академії Наук знайшла в околицях Старуні ще одного забальзамованого волохатого носорога (вік — 24 тисячі років), а також рештки інших тварин льодовикової доби: первісного бика, коня, сарни, песця (загалом в околицях Старуні знайдено 4 бальзамовані туші волохатих носорогів).

Більшість знахідок 1929 року зберігаються у музеї Ягеллонського університету в Кракові.

Палеонтологічні дослідження околиць Старуні відновили 1976 року. Завдяки професорам Івано-Франківського інституту нафти та газу Надії Білоус та Веніаміну Кляровському території площею 60 га надано статус геологічної пам'ятки загальнодержавного значення. Згодом створили Старунський геодинамічний полігон (до його складу ввійшов і грязьовий вулкан).

З травня 2004 року розпочалися спільні українсько-польські наукові дослідження геодинамічного полігону. Польські професори Мацей Котарба та Стефан Александрович використали для цього сучасну геологічну, геохімічну та геофізичну апаратуру, відсутню в українських фахівців. Учасники українсько-польських експедицій розраховують знайти тіла мисливців доби пізнього палеоліту.

5-8 жовтня 2007 р. на Івано-Франківщині відбулася спеціальна наукова конференція, присвячена 100-річчю старунської знахідки.

Зусиллями науковців Івано-Франківського технічного університету нафти і газу та Старунською сільською радою розроблено інвестиційний науково-туристичний проект «Парк льодовикового періоду».

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1949 99.74%
російська 5 0.26%
Усього 1954 100%

Корисні копалини

[ред. | ред. код]

Старунські землі загалом багаті на природні копалини. Окрім озокериту, сірки, мінеральних вод, калійної солі, тут давно видобувають нафту.

У селі є соляна криниця, глибина якої сягає приблизно 20 м, а концентрація солі у воді становить 70 ‰. У такому середовищі ніщо не виживе. Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл.

За часів Польщі у Старуні сіллю лікували хвороби опорно-рухового апарату.

Є інформація, що в радянські часи в околицях Старуні знайдено родовище уранових руд. В усякому разі, ця місцевість характеризується унікальним для Прикарпаття радіаційним фоном (за неофіційними даними, може сягати до 60 мікрорентген на годину і вище), що зумовлено виявленим тут радоном та відкладами солей важких металів. На думку вчених, це місце за своєю геологічною природою не має аналогів в Європі. Саме тому Старуня є місцем «паломництва» багатьох науковців з України й з-за кордону.

Народилися

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 29. Володислав, князь опольський, надає в Галицькій землі Драгомиру Нове Село, а Некрі село Старуню
  2. ↑ М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
  3. ↑ У Львові відкрили виставку з експонатами мамонта та волохатого носорога. tvoemisto.tv. Процитовано 28 листопада 2021.
  4. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  5. ↑ Семків В. Примарна ойкумена ЗУНР // Zbruč. — 2021. — 27 травня.
  6. ↑ Історія Єврейської національної автономії в період ЗУНР // Zbruč.

Література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Дарина Назарчук. Гроші під ногами, або Історія про те, як у Старуні можна заробити на… носорогах // Голос України, № 167, 8.09.2009
  • Піварчук Т. М. Абсолютна геохронологія палеонтологічних знахідок мамонта і волохатих носорогів із с. Старуня // Науково-технічний журнал. 2012. № 1 (5). С. 65–69.
  • Радловська К. О. Міждисциплінарні дослідження Старуні українсько-польськими експедиціями у 2004—2009 рр. // Науково-технічний журнал. 2011. № 2 (4). С. 62–68.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Старуня
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старуня&oldid=43780534