Постоли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українське національне вбрання
Постоли
Postoly2.jpg
Жіночий стрій
Чоловічий стрій
Історія
Географія
 
Категорія КатегоріяPortal ПорталCommons page Ілюстрації
Поліські постоли

Постоли́, діал. керпці, моршні, ходаки́ («постолами», «керпцями» і «ходаками» могли звати й личаки)[1][2][3][4]  — взуття, яке побутувало в Україні до початку ХХ століття. Виготовляли з одного шматка товстої, але м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини та способу стягування таке взуття ділилось на тупоносе та гостроносе.

Етимологія[ред. | ред. код]

Українське постіл, за найбільш ймовірною версією, походить від прасл. *postolъ, утвореного від ранішої форми *podtolom, де можна віділити основу *pod- (із значенням «нога») і компонент *tolъ, який має означати «підошва». Менш обґрунтоване виведення від тур. postal («туфля»)[5].

Гуцульські постоли[ред. | ред. код]

На Гуцульщині постоли вбирали поверх онуч. Вони могли бути або із шкіри без вовни («вироб'яки»), або із сирої шкіри з вовною («сирівці»). Гуцульські постоли були або на обидва боки морщені, тоді кожен постіл підходив на будь-яку ногу, або на один бік морщені, тоді серед них був лівий і правий. Гуцульські постоли мали задерті вгору (більше чи менше) носи і дірочки (островки)[6], в які просилювалися шкіряні ремінці або вовняні шнурки (воло́ки)[7] для стягування постолів. Ремінці або шнурки обкручувались декілька разів навколо ноги, поверх штанів у чоловіків.

У постоли на Гуцульщині вбиралися і влітку, і взимку. Взимку на ногу одягали «наперсницю» — малу м'яку вовняну онучу, поверх неї «поверхницю» — велику грубу вовняну онучу, поверх неї ще одну велику вологу вовняну онучу, а лише після того постоли і одразу виходили надвір. Волога онуча одразу замерзала і забезпечувала термозахист.

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • За чужим столом не махай постолом
  • А постіл личака да й попереджав: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак[8]
  • І постолом добро возять (носять) — жартівливе закінчення казок.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постіл // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Керпець // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Моршень // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Ходак // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  6. Островки // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Волока // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Личаки // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 336—337.

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. — Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  • Ніколаєва Т. Історія українського костюма. — К. : Либідь, 1996. — 176 с. — ISBN 5-325-00474-3.
  • Шухевич В. Гуцульщина. — Львів : друкарня НТШ, 1899. — Т. 1.

Посилання[ред. | ред. код]