Очікує на перевірку

Яловицькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яловицькі-Єловицькі
Брама
Опис герба: У червоному полі на двуножнику білого кольору з вигнутими ніжками і гострими кутами розташовано золотий хрест, розщеплений вгорі. Все це оточене князівською мантією, Мантія увінчана княжою короною.
Титул: Князі
Родоначальник: Пашко Єловицький
Близькі роди: Острозькі, Ледуховські, Виговські, Чорторийські, Любомирські
Місце походження: Яловичі
Невідомий художник сер. ХVIII ст. Портрет Станіслава Єловицького - мечника волинського
Гілка Сави сина Гневоша

Яловицькі,[1] чи Боженець-Єловицькі (пол. Jełowiccy) власного гербу — український шляхетський рід.Внесений до VI частини родовідної книги Згідно пізньої родової легенди походять від переяславських князів від Ізясла́ва Мстиславича, переяславського (1142—1146) та київського князя (1146—1154)). Представники роду володіли маєтками і займали важливі посади, зокрема, у Кременецькому повіті XV—XVII ст.Прізвище Jełowicki має місцевий характер, точніше від Jałowicz ( Jełowicz ), які нині знаходяться на Волині, де вони згадуються у Волинській метриці 1528.Вони належали до одного з найвизначніших і видатних родів Речі Посполитої. Протягом історії члени цієї родини виконували численні сановні та церковні функції. Протягом своєї історії родина Єловицьких багато разів проливала кров на захист польської політичної системи.

Засновник роду — Пашко Єловицький, (р.н-невід-р.см-1450) переміг татар під проводом Казимира IV Ягеллона який у середині XV ст. отримав від польського короля Казимира IV Ягеллончика у володіння Ланівці та інші маєтки на Волині. Рід здавна користувався шляхетним гербом Єловицький. На початку XVI сторіччя від Єловицьких відділилась гілка роду, яка стала писатись Лешницькими та Андрузькими від Лішні та Андруги Проти княжого походження родини Єловицьких виступав Юзеф Вольф, який у своїй праці, присвяченій князівським родам, стверджував, що родоначальник родини Єловицьких Пашко Боженець Єловицький був звичайним шляхтичем.Місто Ланівці, переходячи з покоління в покоління, в середині XVI століття було у володінні нащадків Пашка — Гнєвоша, сина Івана. Про цю подію свідчить збережена грамота про дарування міста королем Сигізмундом ІІ Августом у 1565 році. З цього моменту місто Ланівці належало родині Єловицьких до 1848 року.

Не можна, однак, заперечувати, що князівське походження Єловицьких було визнано їм указом атестатної легітимної комісії та затверджено «Русским вестником» 28 лютого 1841 р..Такої ж думки був Юзеф Яблоновський , який відвів їх від Ізаслава, князя Переяслава, разом з іншими князівськими родами  .

Деякі представники роду

[ред. | ред. код]


Філон — суддя каптуровий волинський 1632, войський, певне, суддя гродський, крем'янецький
NN — дружина Станіслава Івановича Виговського, внука гетьмана Івана[3]
[ред. | ред. код]

Яловицький (Єловицький) Василь Федорович — сотник Глухівської сотні у 1678—1696 роках (з перервами).[5]

  • Станіслав-мечник волинський

Див. також

[ред. | ред. код]

Каспер Нісецький SJ, історик і генеалог, вважає рід нащадками князів Переяславських, а Юзеф Яблоновський оголошує їхнім предком Ізаслава, князя Переяславського.  Згідно з іншим джерелом, Адамом Косинським, Єловицькі, ймовірно, є нащадками родинної гілки Кропотки Єловицьких, яка, очевидно, вимерла в 16 столітті. Він стверджує це, оскільки їхнім основним володінням були Яловичі/Єловичі, і вони використовували печатку Єловицьких, що вказує на їхнє походження з Єловіч. Більше того, 28 лютого 1841 року указом спеціальної комісії посвідчення було надано родині право на княжий статус, підтверджене Російським геральдичним бюро в Санкт-Петербурзі. Гнєвош Єловіцький (пом. 1565), мав чотирьох синів. З них другий син, Антоній, почав Мільчансько-Каменецьку лінію, а від третього сина, Сави, Лановецьку лінію.

У Сави були сини Ієронім, Адріан і Кшиштоф. Гієронім, каштелян хелмський, походив без потомства.

Адріана, дало початок Озенській лінії, яка розділилася на Озенську та Мирогоську. Озенінська була поділена на Озенінську Арентовську та Михлінську. Плем'я Міроховських розпалося на гранівську та миробоську гілки.

Кшиштоф же започаткував лановецький рід, який залишився в маєтках його діда; на прохання княгині Сокульської воно було поділено на два племені: Сокульських і Лановецьких. Плем'я Сокульських пішло без нащадків чоловічої статі.

З роду Лановців походять три брати, Листопадові Повстанці Константин Стефан і Вацлав. Вацлав загинув біля Данова, він є батьком убитих Едуарда та Олександра. Нащадки і сьогодні живуть у Польщі, Украііні та Солученому королівствіПопрощатися з ними прийшла група на чолі зі священиком. Він пояснював селянам причини повстання, викривав їх у тяжкому рабстві, їх право на свободу, оголосив їм, що відтепер вони вільні, що земля, якою вони володіють, стає їхньою власністю.У 1830 році родина Єловицьких показала приклад щирої відданості батьківщині. Вацлав і три його сини ( Едуард , Євстахій і Олександр ) брали участь у Листопадовому повстанні . Коли його попросили повернутися додому з синами, він відповів, що хоче повернути свій борг і ніхто не може замінити його в цій справі . Жертовність Єловицьких увінчалася смертю Вацлава на полі бою 1831 року

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Адольф Станіслав Боженець Єловицький, князь, 1877 р

http://www.wladcy.myslenice.net.pl/Polska/zalaczniki/herb%20Brama.htm

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | Историческая родословная Еловицких. - СПб., 1877. elib.shpl.ru. Процитовано 1 серпня 2020.
  2. ↑ Rabowicz E. Niemiryczowa (Niemierzycowa) z Jełowickich Antonina' // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXIII/1, zeszyt 96. — S. 1—3. (пол.)
  3. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 614. (пол.)
  4. ↑ Tomkiewicz W. Brzozowski Maksymilian, herbu własnego (†1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 66. (репринт 1989 р.) ISBN 83-04-03291-0 (пол.)
  5. ↑ Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К. : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.

Література

[ред. | ред. код]

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/52216-istoricheskaya-rodoslovnaya-elovitskih-spb-1877 [Архівовано 20 серпня 2019 у Wayback Machine.] https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/130049/edition/139252/content


Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яловицькі&oldid=43795734