Яловичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Яловичі
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Млинівський район
Рада/громада Ярославицька сільська рада
Код КОАТУУ 5623889806
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1147
Населення 202
Площа 10,37 км²
Густота населення 19,48 осіб/км²
Поштовий індекс 35112
Телефонний код +380 3659
Географічні дані
Географічні координати 50°38′58″ пн. ш. 25°23′24″ сх. д. / 50.64944° пн. ш. 25.39000° сх. д. / 50.64944; 25.39000Координати: 50°38′58″ пн. ш. 25°23′24″ сх. д. / 50.64944° пн. ш. 25.39000° сх. д. / 50.64944; 25.39000
Середня висота
над рівнем моря
188 м
Місцева влада
Адреса ради 35112, Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Ярославичі, вул.Садова, 7а, тел. 78-5-31
Карта
Яловичі is located in Україна
Яловичі
Яловичі
Яловичі is located in Рівненська область
Яловичі
Яловичі

Я́ловичі — село в Україні, в Млинівському районі Рівненської області. Населення становить 202 особи.

Географія[ред.ред. код]

Через село тече річка Зборів, права притока Стиру.

Див. також[ред.ред. код]

Село відноситься до Ярославицької сільської ради, віддалене від Ярославич на 5 км.

Щодо назви села, то воно одержало її від слова "яловник" (молодняк). Вважають, що тут був фермський двір князя луцького Ярослава Ізяславовича (1169 р.), який жив у Ярославичах.

У XVII ст. у Яловичах був збудований домініканський костел. Причому, матеріали на його зведення брали із оборонного замку, що розвалився.

Село Яловичі згадується в акті від 1545 р. в описанні Луцького замку, в числі городень якого значиться "городня князя Крокотки Яловицького з Біловичів". Ще раз воно як володіння князя Якова Крокотки Яловицького згадується в акті від 10 листопада 1564 р. в духовному заповіті князя із розподілом його володінь: Яловичів, Ворсина, Чекна, Котелева. Акт від 30 грудня 1565 р. Князь Михайло Ружинський скаржиться про напад на його квартиру в с. Яловичі селян пані Федори Требуховської, побиття його слуг на грабіж майна.

16 жовтня 1566 р. надходить скарга луцького земського писаря Михайла Коретинського про пограбування його селян і захоплення у них рогатої худоби селянами князя Івана Масальського в Яловицькому лісі.

25 травня 1569 р. вийшов універсал Сигизмунда Августа про приєднання землі Волинської до корони Польської. Король, погрожуючи конфіскацією володінь, повелів дворянам згодитися на приєднання і підтвердити згоду присягою. В списках обивателів Луцького повіту, які присягнули, значаться - "княгиня Авдотя Яловицька та Дмитро Долматович з Яловичів".

На кінець XIX століття Яловичі мали церкву во ім'я Святого Апостола та Євангелиста Луки. Збудована вона 1858 р. на кошти прихожан. Церква була дерев'яною з такою ж дзвіницею. В приписному селі Ворсин на цвинтарі знаходилася каплиця. Коли вона зведена – невідомо. Відновлена селянами у 1882 р. Дерев'яна. Престолу в ній нема. Було декілька церковних книг. Церковної землі: орна – 19 дес. 1944 саж., сінокосів – 2 дес. 1488 саж., під пасовищем – 2 дес. На ці землі документи зберігалися в Дубенських земських актах. Крім того, біля межі із с. Чекно знаходилася земля, яка належала церкві: орної – 9 дес. 1350 саж., сінокосів – 3 дес. 166 саж. Документи на цю землю з 1800 р. хранилися у церкві. Дворів – 20, прихожан – 173.

Був у селі римо-католицький костел, приписаний до Луцького римо-католицького собору.

З народних переказів відомо, що через цей край вів козаків на Берестечко Богдан Хмельницький. То була неординарна людина. Не часто окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій у країні, як це зробив Хмельницький. Прах славного сина України, творця Української Козацької Республіки, з його волі, покоїться у Суботові. А останки багатьох побратимів лежать у нашій землі. Одним з таких місць поховань козаків є кургани в Яловичах. Старожили розповідають, що тут могил-курганів було декілька. Донині збереглися тільки дві.

На сьогоднішній день село розвивається. Тут діє початкова школа, медпункт, клуб, магазин. Село газифіковане. На початку 2000-х років фермерством займався Іларіон Могильчук, який орендував  орної землі, а з 2007 року функціонує сільгосппідприємство «Яловицька агротехнологія», господарями якого є українська козацька сім’я Любов та Генрі Біренс. Вони орендують  землі.

З ініціативи господарів «Яловицької агротехнології» в селі проводяться загальнорайонні мистецькі свята: свято Матері, Івана Купала та інші. Саме Любов та Генрі Біренс відновлюють козацький дух не тільки в рідному селі, а й у всій Млинівщині. На свята запрошується багато гостей, артистів. Серед них козаки «Волинської Січі Війська Запорізького», які гарматним пострілом сповіщають про початок свят, а ще традиційним козацьким кулішем частують усіх присутніх.

На торжествах завжди присутня людина, яку вважають справжнім патріотом Волинського краю. Це заслужений діяч мистецтв України, професор С. Ф. Мельничук. Яловичани гордяться ним, адже Станіслав Филимонович – уродженець села.

Дворів у селі – 57. Населення – 180 осіб.

Чеконський монастир на вшанування Хреста Господнього[с. Чекнь; тепер с. Межиріччя у Млинівському рйоні Рівненської обл.]. Найдавнішу згадку про монастир

маємо під 1554 р. у привілеї великого князя литовського Зиґмунта Августа київсько

му воєводі кн. Фрідріху Глібовичу Пронському:што перво сего дали есмо тобе манас

тыр в земли Волынской, у повете Луцком, которого ты од нас просил, давши нам тую

справу, жебы в пусте лежал и нихто его на себе не держит, ино тых часов приездил до

нас князь Яков Василевич Крокотка, жалуючи и вилико собе обтежаючи, штож дей

ты церков его власную и село Чекон з ставом и млыном взял, поведаючи на то данину

нашу господарскую, а он дей тую держит к именю своему Яловичом, которое деду его,князю Ивану Дмитровичу Крокотце, дед нашвеликий князь литовський Казимир

надав разом з селами Ворсин, Чекнь і Котелів, а великий князь Олександр підтвер

див. Певний час кн. Яків Крокотка володів цими селами разом з Чеконською церквою,

одно дей ты тепер за тою даниною нашою, заочне на то одержанною, моцю гвал

том тую церков и оное село Чекон взял, менечи то бысти пустым манастыром.

Якбачимо, обитель уже деякий час була порожньою, але запис від 12.02.1572 р. дає під

стави твердити, що в той час вона функціонувала. Цим записом

Паланя Якововна Кропотчанка княжна Яловицкая подарувала своєму чоловікові Степану Русину Берестецькому

все части мои во именях моих отчизных всих меновите в Яловичах, с частю

церкви Яловицкоє святого Дмитра, а Чекня, з частю манастыра Чеконского святого Чесного Креста її чоловік може

тыє вси части держати и уживати при животе,яко и по животе моєм, а теж и по єго животе нигде ин дей то не маєт стати,толко на дом єго мл берестецкий

.15 січня 1611 р.

презвитер манастыра Яловицкого церкви Чесного Хреста Карп Євгеній заніс до луцьких гродських книг дві скарги. Одну на синів троцького каштеляна кн. Олександра Пронського, Олександра і Юліуша, дідичів села Ярославичі, і посесора цього маєтку берестейського і куявського воєводича Рафала Лещинського у зв’язку з тим, що в 1592 р.

помененый славноє памети княжа єго млст Александер Пронский, отец вм, Александре и Юлиушу Пронским, припавши бояр и подданых своих ярославицких до помененого манастыра Яловицкого, звон од церкви оноє святого Кры<

жа взяти и пограбити росказал гвалтом взявши и пограбивши, до села Ярославич отправадили, ку церкви тамошнеє у звонницы зависили, который звон коштовал 100 золотых полских

.Другу скаргу – на Степана Русина Берестецького, який у 1596 р.сам пришедшы з слугами и поддаными своими до помененого манастыра, звон од церкви того манастыра Яловицкого церкви святого Крыжа взял и пограбил, и до маєтности села Берестечка, до части своєє власноє отпровадивши, в церкви тамошнеє Берестец коє завесити росказал и на пожиток свой єси обернул

.4 січня возний відніс позов до

Луцького гродського суду Степанові Русину Берестецькому, а 8 січня – князям Пронським На нашу думку, в цих записах ідеться про той самий монастир, який під 1554 і 1572 рр. згадується як Чеконський: села Чекнь і Яловичі розташовані поруч, обитель, як побачимо з наведених далі свідчень, була розташована між ними. Звернемо увагу на те, що скаржився

презвитерманастыра Яловицкого церкви Чесного Хреста

.Як правило, в таких конфліктах від імені ченців виступав настоятель обителі. Однак ченці не згадуються і, ймовірно, крім цього презвитера Карпа Євгенія в монастирі в 1611 р. нікого не було. Згадаємо, що в 1554 р. обитель уже певний час була порожньою, ймовірно, кн. Пронський відновив її функціонування, але те, що в 1572 р. одним із власників монастиря став Степан Берестецький, який у 1596 р. вивіз з нього дзвін, може слугувати доволі красномовним фактом щодо становища ченців в останній чверті XVI сторіччя. Схоже, на початку 90%х рр. XVI ст. монастир уже запустів і саме тому з нього вивезли дзвони в 1592 і 1596 роках. Пізніше священиком монастирської церкви став згадуваний Карп Євгеній, який у 1611 р. зробив спробу повернути церковне майно. Цим, мабуть, пояснюються такі запізнілі скарги з цього приводу.

Маємо ще дві згадки про монастир, але вони не дають відповіді на запитання щодо його функціонування в той час. Так, 18.12.1611 р. Іван Ісайковський з дружиною

Катериною Гораїнівною скаржилися на Політана Даниловича Чеконського: за два дні перед цим, 16 грудня, Катерина з братом чоловіка Томашем взявшы невод, єхали до озера сполного в Яловичах, под манастыром Чеконским, над рекою Стыром коли вже витягали невід, чеконський урядник відповідача, зобравши немало козацтва розного околкосот чоловека напав на Катерину,словы вщипливыми, непристойными, доброй славе єй и чти дотыкаючими, лжил соромил и лаял а потім збил, змордовал искрвавили насмерт забит хотел

. У зв’язку з цією скаргою возний 20.01.1612 р. відніс Політанові Чеконському два позови до Луцького гродського суду. Однак упродовж року позивачі не отримали сатисфакції, бо 21.12.1612 р. возний відніс панові Чеконському ще два судові позови у цій справі

. Більше того, 06.11.1612 р. стався аналогічний на%пад, у свідченні про який маємо останню нам відому згадку про Чеконський монастир: посылал челяд свою з неводом для уловеня рыб до озера нашого сполного Яловицкого, под манастыром Чеконским, над рекою Стыром лежачого, прозываємоє Тихоє,теды пан Чеконский сам особою своєю, з велею слуг и челяди з двора своєго выпадши,рыб в оном сполном озере нашим ловит не допустил и челяд мою проч отогнал

.У записі від 15.08.1615 р. якимТомаш Дмитрович Догмат Исайковский продав братові Івану част именя своєго отчистого в селе, то єст в Яловичах, в селе Ворсине, в Ко

телеве и Чекне обитель не згадано під 22.02.1616 р. маємо згадку про свесченника попа церкви Чеконскоє Чесного Хреста; не згадано монастир в заповітах Політана

Даниловича Чеконського від 20.02.1619 р.і його дружини Маруші з Хрінницьких від 12.01.1634 року.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання Цинкаловський Олександер. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 2. — ВінніпегНакладом Товариства «Волинь», 1986. зібрав А. Схаб Луцьк 2014р.[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.