Ізяслав Мстиславич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ізяслав II Мстиславич
Iziaslav II of Kiev.jpg
Великий князь Київський
Правління 1146-1149, 1151-1154
Попередник Ігор Ольгович
Наступник Юрій Довгорукий
Інші титули Князь володимирський
Біографічні дані
Імена Пантелеймон
Дата народження бл.1097
Білгород
Дата смерті 13 листопада 1154(1154-11-13)
Місце поховання Федорівський монастир, Київ, Україна
Дружина Аґнеса фон Штауфен
Діти Мстислав, Ярослав, Ярополк, Євдокія
Династія Рюриковичі
Батько Мстислав Великий
Мати Христина Шведська

Ізясла́в II Мстисла́вич (у хрещенні Пантелеймон, *бл.1097 - †13 листопада 1154) — Великий князь Київський (1146-1154). Старший син князя київського та новгородського Мстислава Великого, онук Володимира Мономаха.

Біографія[ред.ред. код]

Народився близько 1090 року і майже все життя присвятив боротьбі за великокняжий київський стіл і об'єднання України-Русі в єдину могутню державу. Як свідчить історик Михайло Грушевський: «після смерті Мстислава боротьба йде з надзвичайною силою й завзяттям, особливо загострюючись у середині XII століття (1146-1162). Сили і запал були ще свіжі: Мстиславовичі, молодші Мономаховичі і дві старші лінії Святославовичів… порушували в цій боротьбі небо і землю, бо й було задля чого — Київ ще був дійсно центром не тільки цілої України, а й цілої східної Європи…».

З 1134 по 1143 рік княжив у Володимирі-Волинському, а в 1143-1146 роках — у Переяславі. В результаті Київського повстання 1146 року став Великим князем. У 1149 році Юрій Довгорукий, князь володимиро-суздальський, вигнав Ізяслава Мстиславича з Києва, але 1151 року той знову став Великим князем і князював зі своїм дядьком В'ячеславом Володимировичем до кінця свого життя.

У боротьбі за Київ князь Ізяслав Мстиславич використовував, в тому числі і флот, вірніше, створену ним Дніпровську флотилію. Для цього він модернізував, як записано літописцем, «исхитриль лодьи дивно».

Нові лодії Мстислава ходили як під вітрилами, так і під веслами, гребці були повністю закриті бортами судна, а воїни (дружина) стояли на «помості», тобто на верхній палубі і могли вільно вести бойові дії. Така лодія мала два керма — попереду і ззаду — й могла ходити як вперед, так і назад, чи повертатися на місці. Лодії ці були, за сучасною кваліфікацією, типу ріка — море і, по-суті, представляли собою новий етап у вітчизняному суднобудуванні.

У ставленні Ізяслава Мстиславич до Церкви найкраще виявилася його національна та державницька свідомість. В той час попередній Митрополит Київський — грек Михайло, покинувши Київ, заборонив без себе правити в св. Софії. В 1147 році Ізяслав вивів давньоукраїнську церкву з прямого підпорядкування Константинополю. Він наказав зібрати всіх єпископів для обрання нового митрополита. Після довгої дискусії — правосильні єпископи робили це без благословення візантійського патріарха — більшістю голосів обрано на митрополита Климента Смолятича, ченця Зарубського монастиря. Про нього описано у літописі, складеному боярином Петром Бориславичем, що частково зберігся в Іпатіївському списку. Таким чином Ізяслав, прагнучи поновити велич Київської держави, поновлював церковну незалежність від Візантії.

Заслання князем Ізяславом Мстиславовичем Ігоря Ольговича до Видубицького монастиря. Посольство половецьких князів до Ізяслава Мстиславовича. Мініатюра з Радзивилівського літопису. Кін. XV ст.

Вперше Ізяслав випробував свою флотилію в бою, наприкінці квітня 1151 року при обороні переправ під Києвом під час наступу війська князя Юрія Довгорукого. «Билися, свідчить літописець, наїздили в насадах, брали в полон ці тих, а ті тих — Ізяслав не дозволяв їм перебрести».

Невдовзі князь Ізяслав помер у віці трохи більше 50-ти років 14 листопада 1154 року. Був похований на Пилипів день зранку в церкві св. Федора, «в отни ему монастыри»[1].

Київський літопис дуже жалкує за ним, титулуючи його «вірним, христолюбивим, славним і великим князем». Літописець записав, що за ним плакала вся «руська земля».

Після смерті Ізяслава Мстиславича починається новий етап княжих міжусобиць, який призвів до занепаду політичного значення Києва.

Син Ярополк — князь буський помер 7 березня 1170 року, був похований в церкві св. Федора, де й батько.[2]

Ahnentafel[ред.ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Всеволод I (1030 - 13 квітня 1093)
 
 
 
 
 
 
 
Володимир Мономах
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анастазія Мономах
 
 
 
 
 
 
 
Мстислав Великий (1 червня 1076 - 14 квітня 1132)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гарольд II Ґодвінсон
 
 
 
 
 
 
 
Ґіта Вессекська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Едита Лебедина Шия
 
 
 
 
 
 
 
Ізяслав II (1097 - 13 листопада 1154)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Стенкіль I
 
 
 
 
 
 
 
Інге I Старший (? - 1100)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Інгему
 
 
 
 
 
 
 
Христина Шведська (1078 — 18 січня 1122)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23
  2. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 25

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Андрій Добрий
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1135-1141
Alex Volhynia.svg Наступник
Святослав Всеволодович
Попередник
Ігор Ольгович
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1146-1149
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Юрій Довгорукий
Попередник
Святополк Мстиславич
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1149-1151
вдруге
Alex Volhynia.svg Наступник
Святополк Мстиславич
Попередник
Юрій Довгорукий
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1151-1154
вдруге
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ростислав Мстиславич