Гренландське море: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 46: Рядок 46:
Рельєф дна - величезна котловина що обмежена на півдні підводним [[Данський поріг|Данським порогом]] і на сході [[хребет Мона|хребтом Мона]] і [[хребет Книповича|хребтом Книповича]] (частини [[Серединно-Атлантичний хребет|Серединно-Атлантичного хребта]]). На заході, дно піднімається спочатку повільно, а потім швидко до широкого Гренландського шельфу. Мул заповнює підводні жолоби і ущелини; мулисті піски, гравій, валуни, і інші продукти ерозії покривають шельф та хребти.
Рельєф дна - величезна котловина що обмежена на півдні підводним [[Данський поріг|Данським порогом]] і на сході [[хребет Мона|хребтом Мона]] і [[хребет Книповича|хребтом Книповича]] (частини [[Серединно-Атлантичний хребет|Серединно-Атлантичного хребта]]). На заході, дно піднімається спочатку повільно, а потім швидко до широкого Гренландського шельфу. Мул заповнює підводні жолоби і ущелини; мулисті піски, гравій, валуни, і інші продукти ерозії покривають шельф та хребти.


Хоча найглибша точка всередині моря 4846 метрів, глибина до 5570 метрів були виміряна у [[безодня Моллой|безодні Моллой]] у [[протока Фрама|протоці Фрама]], який з'єднує море з Північним Льодовитим океаном на півночі ([[Море Ванделя]])<ref>{{Cite journal|id={{hdl|10013/epic.16261}} |author=Soltwedel, T., Miljutina, M., Mokievsky, V., Thistle, D., Vopel, K.|year=2003|title=The meiobenthos of the Molloy Deep (5600 m), Fram Strait, Arctic Ocean|journal=[[Vie et Milieu]]|volume=53|issue=1|pages=1–13}}</ref>
Хоча найглибша точка всередині моря 4846 метрів, глибина до 5669 м <ref>Martin Klenke, Hans Werner Schenke: ''A new bathymetric model for the central Fram Strait''. In: ''Marine geophysical researches'' 23, 2002, S. 367–378, {{DOI|10.1023/A:1025764206736}}</ref> були виміряна у [[безодня Моллой|безодні Моллой]] у [[протока Фрама|протоці Фрама]], який з'єднує море з Північним Льодовитим океаном на півночі ([[Море Ванделя]])<ref>{{Cite journal|id={{hdl|10013/epic.16261}} |author=Soltwedel, T., Miljutina, M., Mokievsky, V., Thistle, D., Vopel, K.|year=2003|title=The meiobenthos of the Molloy Deep (5600 m), Fram Strait, Arctic Ocean|journal=[[Vie et Milieu]]|volume=53|issue=1|pages=1–13}}</ref>


== Клімат та гідрологія ==
== Клімат та гідрологія ==

Версія за 06:46, 26 липня 2016

Гренландське море
76°40′08″ пн. ш. 8°10′14″ зх. д. / 76.66888888891678278° пн. ш. 8.1705555555833786° зх. д. / 76.66888888891678278; -8.1705555555833786
Прибережні країни Гренландія
Найбільша глибина 5527 м
Середня глибина 1641 м
Об'єм Ідентифікатор «P22341747250» не відомий системі. Будь ласка, введіть коректний ідентифікатор сутності.
Площа Ідентифікатор «P20461195000» не відомий системі. Будь ласка, введіть коректний ідентифікатор сутності.
Мапа
CS: Гренландське море у Вікісховищі
Гренландське море на тлі Північної Атлантики

Гренландське море — акваторія, що розташована між Гренландією, Ісландією, Шпіцбергеном та островом Ян-Маєн. Визначають як частину Північного Льодовитого океану[1], так і в складі Атлантичного океану[2]

Море має арктичний клімат з регулярними північними вітрами і температурою що рідко піднімається над 0° C. До кінця ХХ сторіччя містив льодовиковий язик Одден, що простягався на схід від краю Гренландського льодовикового щита у межах 72 - 74° N протягом зими і діяв як ключовий зимовий терен утворення льоду в Арктиці. Західна Крига утворюється взимку в цьому морі, до півночі від Ісландії, між Гренландією і островами Ян-Маєн. Ця акваторія є одним з провідних ареалів розповсюдження лисуна гренландського і хохлача, на яких полювали понад 200 років.

Межі моря

Рельєф морського дна

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Гренландського моря:

Географія

Загальна площа моря близько 1 195 000 км², середня глибина 1641 метр, найбільша глибина — 5527 метрів.

Рельєф дна - величезна котловина що обмежена на півдні підводним Данським порогом і на сході хребтом Мона і хребтом Книповича (частини Серединно-Атлантичного хребта). На заході, дно піднімається спочатку повільно, а потім швидко до широкого Гренландського шельфу. Мул заповнює підводні жолоби і ущелини; мулисті піски, гравій, валуни, і інші продукти ерозії покривають шельф та хребти.

Хоча найглибша точка всередині моря 4846 метрів, глибина до 5669 м [3] були виміряна у безодні Моллой у протоці Фрама, який з'єднує море з Північним Льодовитим океаном на півночі (Море Ванделя)[4]

Клімат та гідрологія

Айсберг у берегів Гренландії

Північна й центральна частина акваторії моря лежить в арктичному кліматичному поясі, південна — в субарктичному[5]. Тут цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо[6]. На північ від Ісландії влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Зустрічається багато морської криги. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима[6].

Середня температура води влітку від 0 °C до +6 °C, взимку від −2 °C до +1 °C. Солоність 32-34‰ (звичайно взимку вища, що зумовлено утворенням опрісненого льоду).

Центральна та північна частини Гренландського моря щільно насичені плаваючими криговими полями, а взимку вкриваються суцільною кригою, що практично унеможливлює судноплавство.

Східною частиною прямує тепла Шпіцбергенська течія, частина Гольфстріму, що поступово охолоджується і занурюється під поверхню Північного Льодовитого океану, повертається на південь у вигляді холодної Східно-Гренландської течії і є важливою частиною конвеєрної стрічки Атлантики, що транспортує холод з північних районів до півдня і прямує західною частиною моря. Поверхневі течії утворюють циклональний кругообіг[7]

Західна Крига

Взимку велика акваторія на північ від Ісландії, між Гренландією і Ян-Маєн, ​​під назвою Західна Крига покрита льодом. Ця акваторія є одним з провідних місць народження цуциків тюленя, включаючи гренландського тюленя, хохлача і сірого тюленя[8][9] Була виявлена на початку XVIII століття британськими китобоями і з кінця 1750-х років використовувалося для полювання на тюленів. Полювання було особливо інтенсивним в ХІХ столітті, але припинене в ХХ столітті через обмеження полювання, а також зниження попиту на ринку[10]

Льодовиковий язик Одден

Льодовиковий язик Одден є однією з ключових областей формування зимового льоду в Арктиці. Було відомо протягом тривалого часу і був зустрінутий Фрітьйофом Нансеном, але механізм дії був тільки повністю зрозумілий з появою супутникових знімків.[11]

Одден мав довжину близько 1300 км і охоплював площу до 330000 км² в більшість років. Простягався на схід від головного Східно-Гренландського пакового льоду до 72-74° N взимку через наявність дуже холодної полярної поверхневої води течії Ян-Маєн, яка відводить воду на схід від Східно-Гренландської течії (між о-вами Ян-Майен та Свальбард) що прямує цими широтами. Велика частина льоду що вже утворився прямує на південь рухається вітром, так що на холодній відкритій поверхні води утворюється новий лід - шуга та ніласова крига в бурхливому морі, утворюючи гігантську форму язика[12] Здатна, разом з двома іншими ділянками в Лабрадорі і Антарктиці, поглинати до однієї п'ятої частини викидів двоокису вуглецю, який розчинений у їх поверхневих водах. Протягом зими сіль, що виділилася з цих поверхневих вод, опускається на дно моря (2500 м і більше) разом з розчиненим двоокисом вуглецю[13], це одна з небагатьох акваторій океану, де відбувається взимку конвекція, що підтримує рух в світовому океані систему поверхневих і глибинних течій , відомих як термохалінна циркуляція.[14] З 1990-х років, льодовиковий язик Одден рідко розвивається.

Біологія

Акваторія моря поділяється на 2 морських екорегіони арктичної морської зоогеографічної провінції: західногренландський шельф, східне і північне узбережжя Ісландії[15]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[16].

У Гренландському морі добре розвинуті планктон та бентос, завдяки чому воно забезпечує харчуванням різноманітну морську фауну. Ссавці в цьому морі представлені кількома видами китів (в першу чергу — гренландський кит), дельфінів (белуха), гренландським тюленем.

З промислових риб виловлюється тріска, оселедець, морський окунь (Sebastes marinus), палтус чорний.

Примітки

  1. ↑ Greenland Sea, MarBEF Data System – European Marine Gazetteer
  2. ↑ Reddy, M. P. M. (2001). Descriptive Physical Oceanography. Taylor & Francis. с. 8. ISBN 978-90-5410-706-4. Процитовано 26 November 2010.
  3. ↑ Martin Klenke, Hans Werner Schenke: A new bathymetric model for the central Fram Strait. In: Marine geophysical researches 23, 2002, S. 367–378, DOI:10.1023/A:1025764206736
  4. ↑ Soltwedel, T., Miljutina, M., Mokievsky, V., Thistle, D., Vopel, K. (2003). The meiobenthos of the Molloy Deep (5600 m), Fram Strait, Arctic Ocean. Vie et Milieu. 53 (1): 1—13. hdl:10013/epic.16261.
  5. ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  6. ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  7. ↑ Malanotte-Rizzoli, Paola; Robinson, Allan R. (1994). Ocean processes in climate dynamics: global and mediterranean examples. Springer. с. 216—217. ISBN 0-7923-2624-5.
  8. ↑ Johnsen, Geir; Sakshaug, Egil; Kovacs, Kit (2009). Ecosystem Barents Sea. Tapir Academic Press. ISBN 82-519-2461-8.
  9. ↑ Feldhamer, George A.; Thompson, Bruce Carlyle; Chapman, Joseph A. (2003). Wild mammals of North America: biology, management, and conservation. JHU Press. с. 812. ISBN 0-8018-7416-5.
  10. ↑ Mowat, Farley (2004). Sea of slaughter. Stackpole Books. с. 341. ISBN 0-8117-3169-3.
  11. ↑ Comiso, Josefino (2010). Polar Oceans from Space. Springer. с. 366, 383. ISBN 0-387-36628-8.
  12. ↑ Carbon Cycling in Arctic Marine Ecosystems: Case Study Young Sound. Museum Tusculanum Press. с. 20—21. ISBN 87-635-1278-5.
  13. ↑ http://world_countries.academic.ru/4489/Вспомогательная_защита%2A
  14. ↑ van Aken; Hendrik Mattheus (2007). The oceanic thermohaline circulation: an introduction. с. 127—130. ISBN 0-387-36637-7.
  15. ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  16. ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гренландське море


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гренландське_море&oldid=18512190