Автомобільна промисловість в Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Завод Fiat у Турині (територія Мірафіорі)

Автомобільна промисловість Італії — галузь економіки Італії.

Автомобільна промисловість в Італії є досить великим роботодавцем в країні. Станом на 2006 рік в цій сфері економіки було зайнято понад 250,000 осіб у 2,131 фірмі.[1] Автомобільна промисловість Італії є найбільш відомою завдяки автомобільному дизайну, невеликим міським автомобілям, спорткарам і суперкарам. Автомобільна промисловість вносить свій вклад у 8,5% до ВВП Італії.[2]

Італія є одним зі значних автомобільних виробників в Європі і світі.

В даний час в італійській автомобільній промисловості майже повністю домінує Fiat Group; в 2001 році понад 90% транспортних засобів були вироблені нею. Так само як і власне бренд Fiat, який випускає переважно масові моделі для ринку, Fiat Group володіє також престижними Alfa Romeo і Lancia та екзотичними Ferrari і Maserati.

У 1990-ті роки італійський автопром знову став 3-м в Європі і 5-м у світі з річним обсягом приблизно 2 мільйони автомобілів (з максимальною кількістю у 2,220,774 в 1989 році). Але в 2011 році він впав нижче ніж 800,000 вперше за останні півстоліття, і тепер є на 8-му місці в Європі і 21-му місці в світі.[3][4][5]

Італія сьогодні залишається одним із значущих гравців в області автомобільного дизайну і технологій, а Fiat має великі інвестиції за межами Італії, зокрема володіє 100% акцій в американського автовиробника Chrysler станом на січень 2014 року.

Італійські автомобілі неодноразово вигравали щорічну нагороду Європейський автомобіль року (European Car of the Year), зокрема Fiat більше ніж будь-який інший виробник, а також нагороду Всесвітній автомобіль року (World Car of the Year).

Історія[ред. | ред. код]

Зародження[ред. | ред. код]

Fiat 4 HP (1899–1900)

Перші автомобілебудівні компанії з'явилися в Королівстві Італія в 1880-х роках, а Stefanini-Martina вважається першим виробником, хоча Енріко Бернарді (Enrico Bernardi) побудував бензиновий трицикл ще у 1884 році.

У 1888 році Джованні Баттіста Чейрано (Giovanni Battista Ceirano) почав будувати велосипеди Welleyes, названі так тому, що англійські імена були більш привабливі для продажів, а в жовтні 1898 року він став одним із засновників Ceirano GB & C. Разом зі своїми братами Маттео (Matteo) та Ернесто (Ernesto) він побудував легковий автомобіль Welleyes.

Однією з найстаріших, з нині діючих італійських компаній є концерн Fiat, заснований Джованні Аньєллі. Перший серійний автомобіль Fiat 4 HP з'явився в 1899 році, хоча було випущено лише 24 автомобіля.

Isotta Fraschini була заснована в 1900 році і спочатку складала автомобілі Renault.

До першого десятиліття XX століття в Італії з'явилися десятки автомобільних фірм. Тільки в одному промисловому центрі, місті Турині до 1910-х років їхня кількість перевищувала десяток. Більшість з них проіснували від півтора року до декількох десятиліть і до нашого часу не збереглися. Серед них можна виділити такі нині забуті компанії як: Prinetti Stucchi & C., Fabbrica Automobili Storero, Società Anonima Vetture Temperino, Società Torinese Automobili Elettrici, Fabbrica Torinese Velivoli Chiribiri & C., Aquila Italiana, Isotta Fraschini, Zust і ін.

1920-ті—1940-ві роки[ред. | ред. код]

Fiat 500 Topolino (1936–1955)

Італія зустріла Першу світову війну початком моторизації своєї армії. Для її потреб автомобільні компанії країни випускали вантажні автомобілі, бронеавтомобілі і навіть перші танки. У 1920-х роках почався бурхливий розвиток автомобілебудування. Суспільство, яке швидко збагачувалось змогло дозволити собі автомобіль — в той час дуже дорогу «іграшку». Розвиток автоспорту також позначився на італійському автомобілебудування. Такий бренд як Alfa Romeo став лідером італійців в спортивних змаганнях. Почався і активний експорт італійських автомобілів за кордон, зокрема й в СРСР.

Велика депресія торкнулася всієї Європи. Внаслідок тяжкої економічної кризи розорилося безліч автомобільних марок країни, а решта виявилися на грані банкрутства. Щоб зберегти промисловість, уряд націоналізував більшість автомобільних компаній. До середини 1930-х років основними виробниками італійських легкових автомобілів стали: Fiat, Alfa Romeo, Lancia. Втім, швидка мілітаризація та індустріалізація влаштована фашистським урядом давала можливість цим компаніям випускати не тільки легкові автомобілі, а й вантажівки, автобуси, залізничний транспорт, а також бронетехніку для армії, як у випадку з консорціумом Fiat-Ansaldo.

У 1930-х роках автомобілі Fiat за ліцензією освоїли в таких країнах як: Польща (Polski Fiat), Франція (Simca-Fiat) і Німеччина (NSU-Fiat). Друга світова війна серйозно торкнулася автомобільної промисловісті Італії. Оскільки всі її заводи були пов'язані з військовими замовленнями, то союзники бомбардували більшість машинобудівних підприємств країни.

1950-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat Nuova 500 (1957–1975)

Після війни почався новий етап розвитку автомобілебудування Італії. Була зроблена ставка на елітні спортивні автомобілі (Ferrari, Lamborghini, Maserati), націлені, перш за все на експорт, в тому числі і в США. У 1950-1960-х роках відбувся розподіл виробництва автомобілів за класами між компаніями. Отож Fiat став виробником в основному доступних бюджетних автомобілів, зокрема й популярних мікролітражок Fiat 500 і Fiat 600. Alfa Romeo випускала спортивні і звичайні автомобілі для середнього класу, Lancia випускала автомобілі преміум-класу. Тоді ж у 1950-х роках розширилася і географія експорту італійських автомобілів. Ринками збуту стали Північна Америка і Південна Америка, Азія і Африка. В Іспанії компанія Seat розпочала свою діяльність з випуску ліцензійних автомобілів Fiat. В Австрії складанням автомобілів Fiat зайнялась фірма Puch, в Польщі Polski Fiat, в Югославії Zastava. Під контроль Afla Romeo перейшов бразильський автовиробник FNM.

Багато американських та європейських автомобілів 1950-1960-х років, часів так званого «автомобільного бароко» створювали італійські автодизайнери таких відомих фірм як: Ghia, Bertone, Italdesign, Frua, Castagna.

1960-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat 850 (1964–1973)

У 1966 році між Fiat і Радянським урядом було підписано угоду про будівництво в СРСР автозаводу і відкриття мережі сучасних автосервісів. Так з'явився АвтоВАЗ. Не оминули увагою італійський автопром і інші країни соціалістичного блоку. У Польщі довгий час випускався цілий ряд ліцензійних автомобілів Fiat. Кузов автомобіля FSO Polonez був спроектований італійським кузовним ательє Centro Stile Fiat. Чехословацьку Škoda Favorit створили в кузовному ательє Bertone. Східнонімецький Wartburg 353 створила компанія Michelotti.

1970-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat 127 (1971–1983)

Початок 1970-х років ознаменуванований економічною кризою, в результаті якої автомобілебудівникам багатьох європейських країн довелося об'єднатися. Виробники комерційної техніки в Італії, Німеччині та Франції заснували корпорацію IVECO — одного з найбільших виробників вантажівок і автобусів в Європі. Fiat викупив Lancia, Alfa Romeo, Ferrari.

1970-ті і 1980-ті роки були часом великих змін для автомобільної промисловості в Європі. Задній привід, особливо на сімейних автомобілях, поступово поступався приводом на передні колеса.

1980-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat Panda (1980–2003)

У 1980-ті роки італійська компанія Fiat співпрацювала зі шведським автовиробником Saab, в результаті чого на одній платформі були створені відразу три моделі: Fiat Croma, Lancia Thema і Saab 9000.

1990-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat Punto I (1993–1999)

У 1990-ті роки італійський автопром знову став 3-м в Європі і 5-м в світі з річним обсягом приблизно 2 мільйони автомобілів (з максимальною кількістю у 2,220,774 в 1989 році).

2000-ні та 2010-ті роки[ред. | ред. код]

Fiat 500e (2020–...)

Італія сьогодні залишається одним із значущих гравців в області автомобільного дизайну і технологій, а Fiat має великі інвестиції за межами Італії, зокрема володіє 100% акцій в американського автовиробника Chrysler станом на січень 2014 року.

Європейський автомобіль року[ред. | ред. код]

Fiat Uno, Європейський автомобіль 1984 року. Виробництво Uno в Італії припинилося в 1995 році, коли на італійських заводах Fiat було виготовлено 6,032,911 автомобілів.

Європейські автомобілі року італійського виробництва:

Виробники[ред. | ред. код]

Докладніше: Список автовиробників Італії
Pagani Huayra (2012–2020)

Активні[ред. | ред. код]

Збанкрутілі[ред. | ред. код]

Cizeta-Moroder V16T (1991–1995, 2006–...)
De Tomaso Pantera (1971–1992)

Кузовні ательє[ред. | ред. код]

Italdesign Zerouno (2017–...)
Pininfarina Battista (2020–...)

Обсяг виробництва за роками[ред. | ред. код]

Завод Fiat у Мельфі
Завод Maserti у Грульяско
Завод Maserti у Модені
Завод Ferrari у Маранелло
Завод Lamborghini у Сант'Агата-Болоньєзе

Італійське виробництво автомобілів[3][4][5][6]

Рік Обсяг виробництва
1913 2,000
1924 35,000
1928 55,000
1935 44,000
1950 129,000
1960 645,000
1961 759,000
1970 1,854,252
1971 1,817,000
1980 1,610,287
1981 1,433,000
1989 2,220,774
1990 2,120,850
1991 1,878,000
1994 1,534,000
1995 1,667,000
1996 1,545,000
1997 1,827,592
1998 1,692,737
1999 1,704,326
2000 1,741,478
2001 1,581,908
2002 1,429,678
2003 1,324,481
2004 1,145,181
2005 1,038,352
2006 1,211,594
2007 1,284,312
2008 1,023,774
2009 843,239
2010 838,400
2011 790,348
2012 671,768
2013 658,206
2014 697,864
2015 1,014,223
2016 1,103,516
2017 1,142,210
2018 1,060,068
2019 915,305
2020 777,165
2021 795,856
2022 796,324
2023 880,085

Примітки[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Автомобільна промисловість в Італії
  1. ↑ ITALY'S AUTOMOTIVE INDUSTRY IS BlACK ON THE ROAD THANKS TO EXPORTS. italtrade.com. Архів оригіналу за 11 січня 2008. Процитовано 6 лютого 2008.
  2. ↑ Country Profiles > ITALY. acea.thisconnect.com. Архів оригіналу за 11 лютого 2008. Процитовано 9 лютого 2008.
  3. ↑ а б OICA: Production Statistics [Архівовано 1 травня 2011 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б Ward's: World Motor Vehicle Data 2007. Wards Communications, Southfield MI 2007, ISBN 0910589534
  5. ↑ а б RITA. Table 1-23: World Motor Vehicle Production, Selected Countries [Архівовано 29 липня 2017 у Wayback Machine.]
  6. ↑ J. Bradford DeLong. Slouching Towards Utopia?: The Economic History of the Twentieth Century. econ161.berkeley.edu. Архів оригіналу за 9 травня 2008. Процитовано 6 лютого 2008.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Автомобільна_промисловість_в_Італії&oldid=42203200