Безпритульні діти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Безпритульні діти», малюнок 1925 р.

Безпритульні діти — ганебне суспільне явище, котре супроводжується розпадом сімей, хоч в роки війни, хоч в мирні періоди економічного та морального занепаду. Безпритульність значно збільшується в періоди війни, голоду, революцій, агресивно проведених реформ, економічної кризи, стихійних або соціальних лих[1]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Безпритульні діти на Мілбері Стріт, вулиці в Нью-Йорку. Фото 1890 р.
Безпритульні діти в СРСР, фото 1942 року.
Безпритульний у Кабулі. Афганістан. 2003 рік.

В Україні погіршення стану відбулось через втрату навичок благодійності за часів СРСР, слабкість інститутів буржуазного суспільства та відсутність нових позашкільних буржуазних закладів на кшталт приватних таборів, дитячих пансіонатів, слабке відродження організацій пласту (Скаутські організації).Діти, що належать до найменш захищених верств населення, потерпають від жорстокого ставлення дорослих, бувають покинуті батьками чи родичами, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання, не мають економічної та психологічної підтримки.

Психологія безпритульних дітей та підлітків[ред.ред. код]

Довге перебування в стані безпритульності сприяє формуванню особливої психології у дітей чи підлітків вже через два місяці. Вони збиваються в стада, де панують інстинкти виживання, егоїзму і самозбереження, взаємопідтримки власної групи, вороже ставлення до груп конкурентів, недовіра до дорослих і владних закладів. Малим дітям легше отримати милостиню, їм частіше подають дорослі. Виникає небажання дорослішати і виробляти нові психологічні навички нового вікового періоду, брати на себе відповідальність. Входження в існуюче суспільство (соціалізація) безпритульних дітей та підлітків або запізнюється, або відсутнє. Стає неможливим розвиток інших здібностей, якщо вони не працюють на самозахист та виживання на вулиці. Перехід в стан дорослих сприймається як катастрофа незахищеності і власної непотрібності нікому, сприяє депресіям чи самогубству.

Ризики безпритульності[ред.ред. код]

Перебування в непристосованих для життя умовах (дахи, покинуті домівки та руїни, тунелі, теплотраси) сприяють як втратам гігієничних навичок, так і хворобам — шкіряним, паразитарним, інфекційним (грип, дизентерія, туберкульоз,), венеричним (трихомоноз, гонорея, сифіліс, ВІЛ).

Контингент безпритульних дітей та підлітків випадає з-під медичних оглядів, необхідних обстежень і щеплення від інфекційних хвороб.

Позбавлені шкільного навчання, воні відстають в розумово-освітньому розвитку. В роки кризи чи агрестивно проведених реформ безпритульні підлітки не можуть розраховувати на фінансово успішну кар'єру через брак освіти чи її повну відсутність.

Історія безпритульності[ред.ред. код]

Наслідки безпритульності[ред.ред. код]

У безпритульності тільки негативні наслідки : зростання дитячої злочинності та бандитизму, зростання алкоголізму та наркоманій, проституції, занепаду моралі, зростання інфекційної захворюванності та напруженості і негараздів в суспільстві. Зростає і зміцнюється кримінальний сектор економіки.

Безпритульність в Сполучених Штатах[ред.ред. код]

За даними Департамента освіти США на кінець 2012 року в країні кількість безпритульних дітей і підлітків коливає біля одного (1 000 000) мільйона. За тими ж підрахунками, відсоток безпритульних був наполовину меншим ще п'ять років тому. Але в підрахунок потрапили лише діти і підлітки, що відвідують освітні заклади, тобто не всі. Більша частина офіційно зареєстрованих безпритульних мешкає в соціальних будинкахх, дешевих готелях, на станциях залізниці, при діючих церквах і релігійних громадах, благодійних сирітських притулках та лікарнях. Діти погано виховані, агресивні, потерпають від алкоголізму, наркотиків і насилля дорослих.

Безпритульність в Бразилії[ред.ред. код]

Стан безпритульних дітей в Україні[ред.ред. код]

Нова хвиля безпритульних дітей і дорослих в Україні припала на 1990-і роки і збіглась з розпадом СРСР та негуманно, агресивно для населення проведеними реформами по переходу від соціалізму більшовицького зразка до дикого капіталізму. Головними джерелами дитячої безпритульності стануть економічна криза, масове збіднення більшості без соціальних гарантій, безробіття, безгрошів'я, психопатії, поширення зневіри в уряд, в позитивні перспективи, стреси, зростання наркоманій, алкоголізація населення. Експерти кажуть, що Україна на зламі 20-21 століть переживає, так звану «третю хвилю» дитячої безпритульності. Неофіційно безпритульних дітей — від мільйона до двох. (Всього в Україні 9 мільйонів дітей).

Дітей вулиці тут зараз майже стільки, як після громадянської та Німецько-радянської війни 1941–1945 рр. Але, якщо тоді це були переважно сироти, то у більшості теперішніх безпритульних батьки живі.

Виходити на вулицю діти починають у 6-7-річному віці. Живуть там від кількох місяців до кількох, інколи навіть 8 років.

Хоча дитина, яка так довго була на вулиці, досягаючи повноліття, часто помирає.

Більшість безпритульних підлітків хворі на туберкульоз, венеричні та нашкірні хвороби, у близько 10% — СНІД. Ще одна причина смертей серед таких дітей — це відсутність віри у майбутнє.

«Коли вони досягають віку 17-18 років, їх охоплює справжній жах. Вони розуміють, що на вулицях їм більше не подають, вони розуміють, що їхнє здоров'я перетворилося на нуль, вони бачать, як поруч один за одним помирають їхні товариші. І у них виникає страх перед майбутнім», — каже Сергій Костін, директор одеського благодійного фонду «Дорога додому», який опікується безпритульними.

Він каже, що справді бездомних дітей на вулиці дуже мало. Переважно, це так звані діти-«бігунки», які мають дім, когось із батьків, чи родичів. Це діти із неблагополучних, бідних сімей, батьки яких п'ють або вживають наркотики. Кожну третю дитину на вулицю виганяють самі батьки.

Але тікають на вулицю не тільки діти бідняків і алкоголіків. Дедалі частіше там опиняються діти із заможних родин, каже начальник департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх Михайло Цимбалюк.

Дітям в родинах приділяється надто мало уваги. Батьки заробляють гроші на життя, втрачаючи інтерес і до самого життя, і до власних дітей. Вчителі кажуть: «Вчимо настільки, наскільки нам платять». Практично зникла така інституція як позашкільне навчання і позашкільне онтрольоване дозвілля. Припинили існування числені гуртки, дитячі колективи. Цей вакуум, на жаль, займає вулиця з напівкримінальними звичками. Дані міжнародних організацій свідчать, що в Україні батьки приділяють увагу своїй дитині, в середньому, 20-30 хвилин в день. І це є якраз одна із причин того, що діти втікають на вулицю", — говорить Михайло Цимбалюк.

Ще один чинник зростання дитячої безпритульності, особливо на Заході України, — це масові виїзди дорослих за кордон на заробітки. Загалом же найбільше безпритульних дітей із Закарпаття, на Донеччини та в Криму (за рахунок міграції сюди безпритульних).

Ці діти кочують по всій Україні. Взимку вони з'їжджаються до великих міст, влітку їдуть до моря. Вони завжди там, де багато людей, а отже і багато можливостей щось заробити і якось прохарчуватись.

Майже всі вуличні діти є жертвами злочинців, а пізніше і самі криміналізуютьсяь. Їх змушують жебракувати, красти, займатися проституцією та порнографією. Фахівці вважають, що масова дитяча бездоглядність за кілька років може призвести до демографічної катастрофи в Україні.

«Адже йдеться не тільки про дітей, які явно провадять вуличний спосіб життя. Довкола них є ще діти сімейні, діти бідноти, які контактують з ними, і поділяють їхній спосіб життя. Є припущення, що близько 40% дітей в Україні — це діти неблагополучні, у повному розумінні цього слова. Можете уявити, коли через кілька років це покоління прийде на зміну нинішньому, як це в цілому відіб'ється на нації», — каже Сергій Костін.

Деякі демографи вважають, що ситуацію з дитячою безпритульністю в Україні може також погіршити грошова допомога при народженні дитини, яку уряд впровадив з квітня цього року. Приклад деяких зарубіжних країн показує, що грошові заохочення матерям призводять до зростання народжуваності, у першу чергу, серед соціально незабезпечених та бідних.

Директор інституту метафізичних досліджень «Перехід 4» Ігор Каганець вважає, що державна підтримка повинна бути не одноразовою, а охоплювати період від підготовки матері до народження, в саме народження, і, завершуючи тим етапом, коли дорослі підлітки самі здатні заробляти гроші і забезпечувати себе.

«Державі потрібно, щоб відновився трудовий потенціал, щоб були люди, які здатні працювати, люди, які здатні творити. Мислити потрібно стратегічно, а не тільки, так, як в нас прийнято, мислити категоріями одного-двох років. Наш теперішній і попередній уряди — це атеїстичні уряди насправді. Тому в них завжди не вистачає грошей на те, що визначає нашу стратегію — на екологію, на дітей і на культуру», — каже він.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Слуцкий Е. Г. Беспризорность в России: вновь грозная реальность // Социс, 1998. № 3.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  • Слуцкий Е. Г. Беспризорность в России: вновь грозная реальность // Социс, 1998. № 3.
  • Лебедев О. Е., Чепурных Е. Е., Майоров А. Н., Золотухина В. И. Дети улицы. Образование и социальная адаптация безнадзорных детей. Доклад / Под ред. А. Н. Майорова — М.: 2001.
  • http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2002/vestniksf173-17/vestniksf173-17070.htm
  • Нечаева А. М. Детская беспризорность — опасное социальное явление // Государство и право, 2001. № 6.
  • Дармодехин С. В. Безнадзорность детей в России // Педагогика, 2001. № 5
  • http://demoscope.ru/weekly/2003/0113/tema01.php