Донецька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Донеччина)
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°08′ пн. ш. 37°44′ сх. д. / 48.14° пн. ш. 37.74° сх. д. / 48.14; 37.74

Донецька область
Coat of Arms of Donetsk Oblast 1999.png Flag of Donetsk Oblast.svg
Герб Донецької області Прапор Донецької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Донеччина; Донбас
Країна: Україна Україна
Утворена: 17.07.1932 (Донецька обл.)
3.06.1938 (Сталінська обл.)
Код КОАТУУ: 14000
Населення: 4 313 487 (на 1.10.2014)[1]
Площа: 26517 км²
Густота населення: 164.5 осіб/км²
Телефонні коди: +380-62
Обласний центр: Донецьк
Райони: 18
Міста:

обласного значення
районного значення


28
24
Райони в містах: 9
Смт: 131
Села: 874
Селища: 244
Селищні ради: 81
Сільські ради: 253
Номери автомобілів: AH, KH
Інтернет-домени: donetsk.ua; dn.ua
Мапа області
Обласна влада
83105, м. Донецьк, б-р Пушкіна, 34
Веб-сторінка: http://www.donoda.gov.ua
Голова ОДА: Кіхтенко Олександр Тимофійович
Рада: Донецька обласна рада
Голова ради: Федорук Андрій Михайлович
Донецька облдержадміністрація

Донецька область (у 1938–1961 — Сталінська) — адміністративно-територіальна одиниця України. У сучасних межах утворена 3 червня 1938, коли з її складу відокремили Ворошиловоградську область. Площа — 26 517 км² (4,4% загальної території України).

Населення області на 1 червня 2014 — 4 325 977 особи.

Адміністративний центр — місто Донецьк. З 13 червня 2014 року обласну державну адміністрацію тимчасово перенесено до Маріуполя, а з 13 жовтня 2014 року — до Краматорська.

Географія[ред.ред. код]

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжа, Приазовської височини та частково Придніпровської низовини. На заході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході з Харківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Довжина області з півночі на південь — 278 км, із заходу на схід — 201 км. Загальна довжина меж області становить 1 526 км, з них: сухопутні — 1 376 км, морські — 140 км. Найвище місце області — курган Могила-Гостра (331 м)[Джерело?], розташований поблизу селища Польове Шахтарського району, найнижче місце (− 0,4 м) — рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області — висота 195 м в Краснолиманському районі, південна — село Білосарайська Коса Першотравневого району, західна — поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна — поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Донеччини

Донецька область була утворена 2 липня 1932, до її складу увійшли 12 міських рад і 23 райони.

До складу обалсті ввійшли Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради й Гришинський, Лисичанський, Ровеньківський, Сорокинський та Чистяківский райони республіканського підпорядкування.

Зі складу Харківської області були передані 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхньо-Тепловський, Лиманський, Марковський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватовський, Слов'янський, Старобільський й Троїцький (Покровський).

Зі складу Дніпропетровської області було передано 5 районів: Велико-Янисольський, Волноваський, Старо-Каранський, Старо-Керменчицький і Старо-Миколаївський (Володарський).

Обласним центром був Артемівськ, а з 16 липня 1932 — Сталіно.

Із червня 1938 Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловоградську. У складі Сталінської області залишилося 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов'янськ, Чистякове; 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноармійськ, Микитівка; 22 сільських райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський , Андріївський, Велико-Янисольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Красноармійський, Краснолиманський, Мангуський, Петро-Мар'їнський, Ольгінський, Селідівський, Сніжнянський, Старобешевський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія області з жовтня 1941 по вересень 1943 була окупована німецько-фашистськими військами і їх союзниками. Тимчасово надано назву Юзівська область.[Джерело?]

У листопаді 1961 Сталінська область перейменована на Донецьку.

У 1965 році в області було 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов'янськ, Сніжне, Харцизьк, Торез, Шахтарськ. Згодом до них долучилися 1976 Ясинувата, у 1979 — Красний Лиман, у 1987 — Кіровське, у 1990 році — Авдіївка, у 1991 році — Вугледар, у 1992 році — Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.

У грудні 1962 були збільшені сільські райони, чисельність яких склала 9 замість 21: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський. У 1963 році був утворений Старобешівський район. У січні 1965 створено 15 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 були утворені додатково три райони: Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.

На всеукраїнському референдумі 1991 року 83,90% відсотків виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. В подальшому, однак, в Донецькій області спалахували сепаратистські настрої. Так, 2004 року у Сєвєродонецьку було проведено з'їзд депутатів усіх рівнів, на якому обговорювалося створення так званої «Південно-Східної Української Автономної Республіки».

У 2014 році територія Донецької області стала ареною виступів сепаратистів, які 12 травня 2014 проголосили утворення на території області так званої «Донецької народної республіки». Шляхом захоплень адмінбудівель і відділків міліції сепаратисти встановили контроль над частиною території області. Як реакцію на дії сепаратистів, українська влада розпочала проведення антитерористичної операції.

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Донецьк.

У складі області:

  • районів — 18;
  • районів у містах — 21;
  • населених пунктів — 1301, в тому числі:
    • міського типу — 183, в тому числі:
      • міст — 52, в тому числі:
        • міст обласного значення — 28;
        • міст районного значення — 24;
      • селищ міського типу — 131;
    • сільського типу — 1118, в тому числі:
      • сіл — 922;
      • селищ — 196.

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 18;
  • районних рад у містах — 21;
  • міських рад — 52;
  • селищних рад — 81;
  • сільських рад — 253.

Райони[ред.ред. код]

Район Адм. центр Адм. устрій
1 Амвросіївський м. Амвросіївка Адм. устрій
2 Артемівський м. Артемівськ Адм. устрій
3 Великоновосілківський смт. Велика Новосілка Адм. устрій
4 Волноваський м. Волноваха Адм. устрій
5 Володарський смт. Володарське Адм. устрій
6 Добропільський м. Добропілля Адм. устрій
7 Костянтинівський м. Костянтинівка Адм. устрій
8 Красноармійський м. Красноармійськ Адм. устрій
9 Краснолиманський м. Красний Лиман Адм. устрій
10 Мар'їнський м. Мар'їнка Адм. устрій
11 Новоазовський м. Новоазовськ Адм. устрій
12 Олександрівський смт. Олександрівка Адм. устрій
13 Першотравневий смт. Мангуш Адм. устрій
14 Слов'янський м. Слов'янськ Адм. устрій
15 Старобешівський смт. Старобешеве Адм. устрій
16 Тельманівський смт. Тельманове Адм. устрій
17 Шахтарський м. Шахтарськ Адм. устрій
18 Ясинуватський м. Ясинувата Адм. устрій

Міста обласного значення[ред.ред. код]



Міста районного значення[ред.ред. код]

Місто Входження
1 Амвросіївка Амвросіївський район
2 Артемове м. Дзержинськ
3 Білицьке м. Добропілля
4 Білозерське м. Добропілля
5 Волноваха Волноваський район
6 Вуглегірськ м. Єнакієве
7 Гірник м. Селидове
8 Зугрес м. Харцизьк
9 Іловайськ м. Харцизьк
10 Комсомольське Старобешівський район
11 Красногорівка Мар'їнський район
12 Курахове Мар'їнський район
13 Мар'їнка Мар'їнський район
14 Миколаївка м. Слов'янськ
15 Моспине м. Донецьк
Пролетарський район
16 Новоазовськ Новоазовський район
17 Родинське м. Красноармійськ
18 Світлодарськ м. Дебальцеве
19 Святогірськ м. Слов'янськ
20 Сіверськ Артемівський район
21 Соледар м. Артемівськ
22 Українськ м. Селидове
23 Часів Яр м. Артемівськ
24 Юнокомунарівськ м. Єнакієве

Райони у містах[ред.ред. код]

Район Входження
1 Калінінський м. Горлівка
2 Микитівський м. Горлівка
3 Центрально-Міський м. Горлівка
4 Будьонівський м. Донецьк
5 Ворошиловський м. Донецьк
6 Калінінський м. Донецьк
7 Київський м. Донецьк
8 Кіровський м. Донецьк
9 Куйбишевський м. Донецьк
10 Ленінський м. Донецьк
11 Петровський м. Донецьк
12 Пролетарський м. Донецьк
13 Гірницький м. Макіївка
14 Кіровський м. Макіївка
15 Совєтський м. Макіївка
16 Центрально-Міський м. Макіївка
17 Червоногвардійський м. Макіївка
18 Жовтневий м. Маріуполь
19 Іллічівський м. Маріуполь
20 Орджонікідзевський м. Маріуполь
21 Приморський м. Маріуполь

Демографія[ред.ред. код]

Динаміка етнічного та мовного складу населення на території нинішньої Донецької області

Донецька область — найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 9% загальної чисельності населення країни. Область — промислова частина Донбасу з переважним міським населенням. Населення характеризується багатонаціональністю — тут мешкають представники понад 120 етносів: українці, росіяни, греки, євреї, німці, татари та інші. У національному складі населення області українці переважають над росіянами. У територіальному розрізі частка українців є значно вищою в північних, північно-західних та південно-західних районах області. У трьох містах (Донецьк, Макіївка та Єнакієве) частка росіян є дещо більшою ніж українців.

Національний склад населення Донецької області станом на 2001 рік[2]

Національність Кількість осіб %
1 Українці 2 744 149 56,87 %
2 Росіяни 1 844 399 38,22 %
3 Греки 77 516 1,61 %
4 Білоруси 44 525 0,92 %
5 Татари 19 161 0,40 %
6 Вірмени 15 734 0,33 %
7 Євреї 8 825 0,18 %
8 Азербайджанці 8 075 0,17 %
9 Грузини 7 197 0,15 %
10 Молдавани 7 171 0,15 %
11 Інші 48 811 1,01 %
Разом 4 825 563 100,00 %

Мови області (2001, %)

  • російська — 74,9
  • українська — 24,1
  • вірменська — 0,13

Міське населення (2006) — 90,3%

Донецьк
Маріуполь
Міські населені пункти з кількістю жителів понад 30,0 тисяч
за даними Держкомстату[3][4]
Донецьк 949,8 Дружківка 59,6
Маріуполь 458,5 Харцизьк 58,6
Макіївка 351,8 Торез 57,0
Горлівка 254,4 Шахтарськ 50,5
Краматорськ 162,8 Димитров 49,5
Слов'янськ 116,7 Сніжне 48,0
Єнакієве 81,1 Ясинувата 35,7
Артемівськ 77,5 Авдіївка 35,1
Костянтинівка 76,1 Дзержинськ 34,8
Красноармійськ 64,5 Добропілля 30,9


Економічне зайняте населення — 1724070 (2001), у тому числі 23,9% — у обробній промисловості, 13,9% — у добувної, 11,6% — в торгівлі та ремонті, 7,9% — в транспорті, 7,5% — в освіті, 7,3% — в охороні здоров'я, 6,7% — в сільському та лісному господарстві.

Освіта економічне зайнятого населення — 20,4% — повна вища освіта, 0,7% — базова вища, 30,2% — неповна вища, 40,6% — повна загальна освіта, 7,2% — базова загальна, 0,8% — початкова загальна, 0,1% — без початкової освіти.

Зміна кількості населення області (населення на 01.01. кожного року)

  • 1971 — 4934 тис. ос.
  • 1987 — 5368 тис. ос.
  • 1995 — 5267 тис. ос.
  • 2000 — 4953 тис. ос.
  • 2001 (перепис 01.12.2001) — 4825,6 тис. ос.
  • 2006 — 4622,9 тис. ос.
  • 2010 — 4466,7 тис. ос.

На 1 липня 2010 населення становило 4449,6 тис. ос, таким чином зі збереженням тенденції населення області буде становити менше 4 мільйонів осіб вже в 2020 році. Виходячи з розподілу населення області за віком зміна падіння населення буде різко пришвидшуватися з 2010 до 2030 і дещо сповільниться в 2030-х.

Розподіл постійного населення за віком на 1 січня 2010

Вік — кількість населення відповідного сегменту

  • 0-4 — 201045
  • 5-9 — 159139
  • 10-14 — 179613
  • 15-19 — 244124
  • 20-24 — 353093
  • 25-29 — 366192
  • 30-34 — 328520
  • 35-39 — 307322
  • 40-44 — 281361
  • 45-49 — 350079
  • 50-54 — 355672
  • 55-59 — 327529
  • 60-64 — 232729
  • 65-69 — 196703
  • 70-74 — 266360
  • 75-79 — 143511
  • 80-84 — 113706
  • 85-89 — 36587
  • 90-94 — 7932
  • 95-99 — 2637
  • 100+ — 1

Найвищу народжуваність показують вікові сегменти від 20 до 35 років. Наразі кількість населення відповідного віку становить 1047 тис. осіб. Частина населення віком від 0 до 15 років на 1 січня 2010 становить 539 тис. осіб, що за 20 років (буде базою для народжуваності області) з кількістю осіб близько 480 тис., що в 2,2 раза менше, ніж теперішні сегменти. Область чекає різке зниження народжуваності населення, яке продовжиться до 2030-х років.

Слід зазначити, що кількість населення, яка народилася в часи Радянського Союзу, становить надзвичайно велику частину населення області — 76%. Частина ж населення, яка народилася до кінця Другої Світової Війни — 17%.

Економіка[ред.ред. код]

Початками промислового Донбасу слід вважати Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.

Наявність в Донецькому регіоні власних паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, близькість залізорудних родовищ Криворізького басейну, вихід до моря, сприяли формуванню великого промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створенню досить розвинутої виробничої, наукової і соціальної інфраструктури, високого ступеня урбанізації.

Вагоме місце в економіці Донеччини посідає промисловість. Область виробляє п'яту частину загальнодержавного обсягу промислової продукції, посідає перші та провідні місця в Україні з виробництва цілого ряду основних видів промислової продукції, з обсягу експорту. Тут сконцентровано понад 2000 промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної галузей, енергетики, важкого машинобудування і будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин.

У структурі промислового виробництва переважають металургійний (49%) та паливно-енергетичний комплекси (23,5%). 2 найбільших промислових центра виробляють більш ніж половину загального обсягу промислового виробництва області: Донецьк (18%), Маріуполь (37%).

Промисловість області[ред.ред. код]

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Економіку обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній, 24 біржі. Розвиток банківської системи, що відбувається в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження відсоткових ставок за кредити, характеризується зростанням активів і зобов'язань, підвищенням рівня капіталізації банків, розширенням кредитування економіки.

Регіон відрізняється високою транспортною засвоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту — залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.


Родовища корисних копалин[ред.ред. код]

Екологія[ред.ред. код]

Див. Екологія Донеччини

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.

Злочинність[ред.ред. код]

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 110,7 злочинів, з них 36,8 тяжких та особливо тяжких.[5]

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Див. Релігійне життя на Донеччині

На території Донецької області станом на 1 січня 2006 з правом юридичної особи діє 1367 релігійних організацій, а саме: 1308 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2005 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це є на рівні 2004 року, але значно менше в порівнянні з попередніми роками (у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 р. зареєстровано 49 громад, у 1993 р. — 40, у 1994 р. — 59, у 1995 р. — 59, у 1996 р. — 86, у 1997 р. — 96, у 1998 р. — 85, у 1999 р. — 120, у 2000 р. — 160, у 2001 р. — 115, у 2002 р. — 79, у 2003 р. — 61). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжує зростати, релігійна карта області дуже строката — 49 конфесійних напрямків: 95,7% всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 22 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 6 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по одній релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму, індуїстського тантризму та Церкви Останнього Заповіту (Віссаріонівці). Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об'єднання (муністи), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації ™ тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.

Театри і кінотеатри[ред.ред. код]

Є відомий сучасний кінотеатр у Донецьку під назвою «Донецьк Сіті». Донецький академічний державний театр опери і балету ім. А. Б. Солов'яненка.

Творча біографія донецького академічного державного театру опери і балету ім. А. Б. Солов'яненка почалася в 1932 році в Луганську на базі Пересувного оперного театру Правобережної України. У Донецьку театр тоді Донецький музичний театр став працювати з 1941. У 1947 музичний театр був перейменований в Донецький театр опери і балету.

2 жовтня 1977 Донецькому театру опери і балету за великий внесок у розвиток радянського мистецтва було присвоєно звання академічний.

У 1992 році в Донецьку на базі театру опери і балету була заснована школа хореографічної майстерності під керівництвом Народного артиста України Вадима Писарева. З 1994 театр опери і балету є організатором міжнародного фестивалю «Зірки світового балету» у Донецьку. Фестиваль проводиться щорічно в жовтні в приміщенні театру опери і балету.

У 1995 році за рішенням Міжнародної організації ЮНЕСКО Вадим Писарев — лауреат безлічі міжнародних конкурсів був названий кращим танцюристом року.

Будівля театру опери і балету побудована за проектом архітектора Л. Котовського в класичному стилі. Спочатку проект був призначений для драматичного театру Донецька, і згодом його потрібно було переробити у зв'язку із специфікою музичного театру.

Будівля театру опери і балету знаходиться між вулицею Артема і бульваром Пушкіна фасад театру обернений на театральну площу Донецька.

Митці світової слави[ред.ред. код]

Мистецькі колективи[ред.ред. код]

Бібліотеки[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

В Донецьку знаходиться 140 музеїв та музейних кімнат[1]. Серед них два великих державних обласних музеї: Донецький обласний художній музей і Донецький обласний краєзнавчий музей. Окрім державних музеїв, є ще музеї створені підприємствами та організаціями міста. Серед них: Музей історії та розвитку Донецької залізниці, створений Донецькою залізницею; Музей зв'язку, стоврений центром технічної експлуатації місцевого телефенного зв'язку ВАТ «Укртелеком»; Музей єврейського наседення Донбасу, створений Донецьким єврейським громадським центром; Музей історії ДМЗ, створенний Донецьким металургійним заводом та інші. Силами ентузіастів створюються народні музеї. Серед них «Донбас нескорений». У школах створюються музейні кімнати. Музей донецької школи № 93 вважається показовим [2].

Пам'ятки[ред.ред. код]

Давні пам'ятки[ред.ред. код]

  • Палац Бантиша, 1837  рік, ампір, залишки здичавілого пейзажного парку(первісно 66 га, закладений у 1858 р.), село Прелесне, Слов'янський район.
  • Музей Сергія Прокоф'єва (Красне) — в шкільному будинку початку 20 ст., село Красне Красноармійський район
  • Будинок лікаря Гампера, модерн (сецесія), м. Маріуполь
  • Будинок Бантиша, Камишуваха під Константинівкою, 19 ст.
  • Руїна хрестоподібної купольної церкви 1792 р. в степу на території села Олександро-Шульгіного Констянтинівського району. Ззовні стоять дорійські, а всередині коринфські колони. На коринфських частково збереглися розписи.
  • Однокупольний храм Одигітрійської Богородиці з перелому XIX–XX ст. у візантійському стилі у селищі міського типу Грузько-Ломівка на залізничній лінії між станціями Макіївка-Моспине.

За переказами ікону Богородиці, названу Одигітрією, намалював євангелист Лука. Нею благословляв візантійський імператор Костянтин IV Мономах (1042–1054) дочку, коли вона вінчалася з князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого. На початку XII ст. син Всеволода Володимир Мономах переніс цю ікону до Смоленська.

  • Кам'яна Святопокровська церква XIX ст. на місці запорізької дерев'яної в селищі Зайцевому, що в межах Горлівки.
  • Миколаївський собор, відбудований 1905 р. в псевдоруському стилі в селищі Штерівка м. Горлівки.
  • Церква Олександра Невського з 1897 р. в Слов'янську біля залізничного вокзалу. Має три престоли: Миколая Чудотворця, Олександра Невського й московського митрополита Олексія.
  • Цвинтарна церква Всіх святих з початку XX ст. біля Артемівського автовокзалу.

Чимало церков було зруйновано в 1930-их роках. Серед них і кам'яну Миколаївську церкву в Ясенівці з 18-ти метровою (по висоті) дзвіницею. Загальна висота цієї церкви — 40 метрів. Долішню її частину змуровано з природного каменя. Товщина стін біля півтора метрів. Решта 18 метрів була дерев'яна. Церква мала шість дзвонів. При пожежі, або, як треба було зібрати нарід, можна було бити, не піднімаючися на дзвіницю. В безвітряну погоду звук головного дзвона лунав на 15 кілометрів. Стіни і стелю всередині церкви було розмальовано на біло-блакитному тлі.

До давніх пам'ятників належать також Савур-Могила, Архангельська могила та інші.

Пам'ятки XX століття[ред.ред. код]

В Донецьку поховано борця проти самодержав'я В Флеровського (1829–1918). На його могилі в сквері його імені стоїть обеліск із рожевого донецького полірованого граніту, на якому відлито бронзовий барельєф і вінок. Флеровський проїхав під конвоєм 19 тисяч верст, а 3500 верст пройшов пішки, сидів у 32 острогах, декілька років у одиночках. До Юзівки приїхав з підірваним здоров'ям у 1897 р.

На проспекті РККА («Рабоче-крестьянской Красной армии») поховано відважних повітреплавателів, які вивчали стратосферу: П. Батенка, Д. Стовбуна, Я. Українського і С. Кучумова. На їхній могилі на постаменті установлено двометрову фігуру стратонавта, що дивиться у безкраї простори повітряного океану. На меморіальній дошці бронзові барельєфи чотирьох героїв.

Інший — арктичний океан досліджував Георгій Сєдов (1857–1914) родом із Кривої Коси (тепер Сєдове), що біля Новоазовська. Він народився в сім'ї рибалки і був штурманом далекого плавання. В 1903-04 р. брав участь у гідрографічній експедиції до Північного льодовитого океану. В 1909 р. шукав гірло річки Колими, в 1910 — обслідував Хрестову Губу на Новій Землі. 1912 р. вирушив з Архангельська з зимівлею на Нову Землю, а в серпні 1913 р. ходив на Землю Франца-Йосифа. В 1914 р. помер, їдучи на собачих запряжках до Північного полюса, не дійшовши до острова Рудольфа. Похований на мисі Аук. Пам'ятником цій мужній людині є сама назва його рідного містечка — Сєдове.

Після останньої війни радянська влада установляла пам'ятники видатним поетам і письменникам: у Донецьку — Т. Шевченкові, М. Горькому та погруддя О. Пушкіна і І. Франка. А от у Слов'янську «отцы города» зняли пам'ятник нашому Кобзареві з вулиці Т. Шевченка на початку 1970-их років. Біля 20 років валявся він десь на смітнику й тільки протести патріотів змусили владу повернути пам'ятник назад на вулицю Т. Шевченка. В Слов'янську є погруддя Т. Шевченка.

На Донбасі в Горлівці повстали проти царату в 1905 р. робітники. коли 16 грудня царськи солдати відкрили вогонь по учасниках страйку, до багатьох міст вислано телеграми. До ранку з Єнакієвого, Дебальцевого, Харцизька, Ясинуватої, Алчевська, Дружківки, Гришиного й Авдіївки надійшли до Горлівки збройні дружини. Царські війська побоялися. що повстанці отримають допомогу й одступили. Героїв цього повстання увічено пам'янтиком-ансамблем на майдані Революції.

Героям і жертвам громадянської війни присвячено декілька пам'ятників:

— у селищі Нижня Кринка, де 30 грудня 1917 р. білоказаки розстріляли 118 робітників рудника Ясенівський;

— у селищи Кринична, де в 1918 р. білоказаки розстріляли більшовицького комісара Петра Дергачова;

— у Новоекономічному — партизанові громадянської війни Ф. Наумову;

— у Липовому гаю біля автотраси Ханженкове-Красний Октябрь — обеліск у честь першої маївки робітників Дмитріївська й Харцизька.

У березні 1918 р. в Юзівці, Констянтинівці, Гришиному й Маріуполі створено опорні пункти для спротиву німецьким кайзерівським окупантам. На весні 1919 р. залізнична станція Дебальцеве була осередком боєвих операцій і червоноармійці тримали 350-кілометровий фронт проти денікінців на північ од Дебальцевого, на південь од Бахмута й далі до Волновахи. Звідтіль до узбережжя Азовського моря діяла махновська бригада, що входила до складу червоноармійської Задніпровської дивізії. Під час відступу наприкінці грудня білогвардійці створили вузли опору Бахмут-Попасна, Горлівка-Дебальцеве та Іловайськ-Леонове. Махновські повстанці в 1919, будучи союзниками радянської армії, двічі здобували Маріуполь. У жовтні махнівсько-денікінський фронт протягнувся понад 1200 км. Коли ж більшовики в 1920 р. розірвали угоду з Махно і 17 липня 1921 його повстанці проходили через Юзівський район, на них напали червоні. Втекла кіннота, а 2000 піхотинців здалися більшовикам у полон. Їх розстріляли біля станції Курахівка. Тоді ж більшовицькі броньовики біля села Голодівки три дні поливали кулеметним вогнем відділ Махна, що прямував на Велику Анадоль. Зі 100–150 шабель вирвалося тільки 60 повстанців. Могил махновців, на жаль, немає.

Коли 23 жовтня після триденних боїв німці заняли Сталіне, мешканці міста відчинили браму тюрми й побачили три ями, наповнені трупами. Деякі мерці були без рук і ніг. НКВД закопало й заасфальтувало в центрі міста 4000 невинних жертв. Решту розстріляних і закатованих у будинку по вулиці Артема 44, де тепер філармонія, а в 1932-66 рр. лютували чекісти, вивозили на «Рутченкове поле» в Кіровському районі міста. В Донецькій області в 1930-50 рр. репресовано за політичними мотивами понад 100000 громадян. Тільки зараз встановлено пам'ятні знаки на місці деяких поховань цих невинних жертв.

Німці теж тероризували населення області. Вони морили голодом радянських полонених, масово розстрілювали євреїв, а також арештованих актевістів Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) і Організації українських націоналістів, вивозили працездатних на примусовіі роботи до Німеччини. У Сталіному окупаційна влада створила концентраційний табір, у якому перебував, зокрема, український письменник Яків Качура, закатований у жовтні 1943 р.

Після війни увічнено пам'ять про жертви німецького терору:

  •  — 43 робітників заводу ім. Ілліча, страчених у березні 1942 р.;
  •  — маріупольского сталевара Макара Мазая, замученого в катівні гестапо;
  •  — членів Дружківської підпільної організації «Ленінська кузня»;
  •  — жертв фашизму в Макіївці (пам'ятник встановлено біля входу до парку «Піонерський».

В Донецьку понад 70 пам'ятників і понад 70 меморіальних дощок, присвячених героям другої світової війни 1941-45 рр.

У центрі міста пам'ятники генерал-лейтенантові К. Гурову, гвардії-полковникові Грінкевичу, в Міському парку культури і відпочинку — меморіал «Твоїм визволителям, Донбас». У Сніжному відкрито музей бойової слави. За братніми могилами полеглих ходять мешканці Харцизька, Краматорська, Красноармійська, Сніжного, сіл Петропавлівки, Благодатного, Гранітного (до 1946 р. — Старої Карані), Богородичного, Пришиба, Кривої Луки (загинуло 1035 радянських вояків). У Слов'яногірську встановлено меморіальний комплекс воїнам-визволителям, а на розгалуженні доріг на гребні крейдяної гори — пам'ятник лейтенантові В. Камишеву, який з високого дуба коректував вогнем своєї батареї. Знаряд зніс корону дуба, а лейтенанта переховали на місці згину. Там на стовбурі в обрамленні п'ятикутної зірки вирізано обличчя бійця.

Пам'ятники погиблим встановлено також у Єнакієвому, Дмитрові (14 пам'ятників воякам, підпільникам і партизанам), Амросіївці (сквер-пам'ятник) і Новоазовську (десантникам). Там же й у висілку Мелекіному (морякам-десантникам), а також у Слов'яногірську й Сергіївці коло Красноармійська та на підступах до Єнакієвого споруджено меморіальні комплекси. В Макіївці є алея 42 мешканців міста, що стали Героями Радянського Союзу.

В Маріуполі в одному з парків на 10-метровому постаменті стоїть бронекатер, на якому хоробрі десантники штурмували берег. Морякам-азовцям присвячено в парку 50-річчя Жовтня 15-метровий обеліск, прикрашений унизу барельєфами, на яких відображено бойові епізоди. У центральному парку на обеліску висічено на мармурі винищувач, а під ним барельєфи героїв Володимира Семенішина й Миколи Савицького, які збили над Маріуполем 27 ворожих літаків. У цьому приморському місті у вуличному бою загинув 14- річний Толя Балабуха, який кинув гранату у неприятельский бронетранспортер. На місці, де поліг піонер, стоїть пам'ятник.

Обеліски воїнам-визволителям установлено в Карло-Марсовому й на могилі Єнакіївських партизан, а меморіальні комплекси — в селах Удачному й Миколаївці. В Південно-(Южно) Комунарську біля шахти «Юнком» стоїть обеліск на могилі єнакіївських партизан. На тій шахті заступник її начальника І. Сингучов організував партизанський відділ, але перед відступом німців його й інших партизан схопили й після довгих катувань усіх стратили.

Багато пам'ятників, зв'язаних з останньою війною. Це не дивно: оборонні бої велися на захід од Красноармійська й під Горлівкою. Тримати оборону радянським воїнам помагало 19 партизанських загонів. З кінця жовтня 1941 р. до літа 1942 р. фронт проходив по лінії Красний Лиман-Лисичанськ східніше Шахтарського. Під час наступу радянських військ влітку 1943 р. на ворожі війська нападали партизани й підпільники залізничної станції Рутченкове, мешканці робітничого селища Курахівської ДРЕС й робітники шахти No 38. Найжорстокіші бої велися за Савур-Могилу. Під натиском радянських військ впали неприступні позиції німців над Міусом (фронт по Міусу).

Символіка[ред.ред. код]

Влада[ред.ред. код]

Керівництво Донецької обласної державної адміністрації[ред.ред. код]

Керівництво Донецької обласної ради[ред.ред. код]

Вибори 2006 (26 березня 2006)[ред.ред. код]

Вибори 2004[ред.ред. код]

3-ій тур (26 грудня 2004)

2-ий тур (21 листопада 2004)

1-ий тур (31 жовтня 2004)

Вибори 2002 (31 березня 2002)[ред.ред. код]

Вибори 1999[ред.ред. код]

2-ий тур (14 листопада 1999)

1-ий тур (31 жовтня 1999)

Вибори 1998 (29 березня 1998)[ред.ред. код]

Голови міст[ред.ред. код]

Донецьк Лук'янченко Олександр Олексійович

Авдіївка Черкасов Юрій Олександрович

Артемівськ Рева Олексій Олександрович

Вугледар Ширинський Алім Мамбетович

Горлівка Сахарчук Іван Андрійович

Дебальцеве Проценко Володимир Васильович

Дзержинськ Слєпцов Володимир Микитович

Димитров Ключка Віталій Леонідович

Добропілля Дерипаска Віктор Трохимович

Докучаєвськ Самборський Леонід Васильович

Дружківка Захватов Леонід Йосипович

Єнакієве Рухадзе Сергій Жоржович

Жданівка Русанова Віра Степанівна

Кіровське Ткаченко Василь Іванович

Костянтинівка Ракітін Володимир Михайлович

Краматорськ Кривошеєв Віктор Петрович

Красний Лиман Перебийніс Леонід Григорович

Красноармійськ Приймаченко Микола Петрович

Макіївка Мальцев Олександр Миколайович

Маріуполь Хотлубей Юрій Юрійович

Новогродівка Безворотній Віктор Павлович

Селідове Ремізов Віктор Володимирович

Слов'янськ Штепа Неля Ігорівна

Сніжне Чепурний Валентин Семенович

Торез Антонов Віктор Михайлович

Харцизьк Дубовий Валерій Володимирович

Шахтарськ Наумович Олександр Володимирович

Ясинувата Русаченко Олександр Йосипович

Голови райдержадміністрацій[ред.ред. код]

на 26 квітня 2010:

  • Амвросіївський Б. Л. Явтуховський
  • Артемівський Л. П. Кукуруза
  • Великоновосілківський В. И. Красьоха
  • Волноваський Н. Л. Васильченко
  • Володарський П. П. Троян
  • Добропільський Ю. І. Середа
  • Костянтинівський В. І. Беленець
  • Красноармійський В. В. Руденко
  • Мар'їнський В. Г. Рекун
  • Новоазовський І. І. Болбат
  • Олександрівський В. Г. Рашевський
  • Першотравневий Б. В. Трима
  • Слов'янський П. І. Белоганов
  • Старобешівський В. Ф. Панько
  • Тельманівський О. Г. Афенкіна
  • Шахтарський В. П. Черенков
  • Ясинуватський Е. В. Москаленко

Пенітенціарні заклади[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]