Берлінський трактат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південно-східна Європа після підписання Берлінського трактату

Берлінський трактат — міжнародна угода, підписана 1 (13 липня) 1878 р. як підсумок Берлінського конгресу. Трактат змінив умови попередньо підписаного Сан-Стефанського договору на шкоду Росії та слов'янським народам Балканського півострова.

Основні положення[ред.ред. код]

Він відсунував південний кордон Болгарії за Балканський хребет. Болгарія оголошувалася автономним князівством, виборний голова якого затверджувався султаном за згодою великих держав. Тимчасово управління Болгарією до введення в ній конституції зберігалося за російською комісаром, однак термін перебування російських військ в Болгарії був обмежений 9 місяцями. Турецькі війська не мали права перебувати в князівстві, але воно зобов'язане було платити Туреччині щорічну данину.

Болгарські області на південь від Балканського хребта склали турецьку провінцію Східна Румелія, яка залишалася під безпосередньою політичною та військовою владою султана і губернатор якої призначався султаном строком на 5 років за згодою великих держав. Туреччина отримувала право охороняти кордони цієї провінції силами тільки регулярних військ, розташованих в прикордонних гарнізонах.

Фракія, Македонія і Албанія залишалися за Туреччиною. У цих провінціях, а також на Криті і в областях, населених вірменами, Туреччина зобов'язувалася провести реформу місцевого самоврядування, врівнявши у правах християн з мусульманами.

Була визнана незалежність Чорногорії, Сербії та Румунії. Однак територія, яка ввідходила за Сан-Стефанським договором до Чорногорії, значно скорочувалася. Наданий Чорногорії Сан-Стефанським договором вихід до моря (з портом Бар) зберігався, але без права утримувати там військовий флот. Контроль над Чорногорським узбережжям передавався Австро-Угорщині.

Територія Сербії дещо збільшувалася, але не за рахунок Боснії, а за рахунок земель, на які претендувала Болгарія. Австро-Угорщина домоглася права окупувати Боснію і Герцеговину, а також тримати гарнізони в Новопазарскому санджаці, які залишалися за Туреччиною.

Румунія отримувала Північну Добруджу взамін на придунайські ділянки Бесарабії, повернені Росії, і дельту Дунаю.

Остаточне рішення про збільшення території Греції повинно було визначитися подальшими переговорами, які завершилися в 1880 передачею Греції Фессалії і частини Епіру.

Гарантувалась свобода плавання по Дунаю.

У Закавказзі за Росією залишалися Каре, Ардаган і Батумі з їх округами. Баязет з Алашкертською долиною повертався Туреччині. Батумі оголошувався вільним портом (порто-франко), здебільшого комерційним.

Реалізація[ред.ред. код]

Берлінський трактат зберігав силу до Балканських воєн 1912—1913, але частина його постанов залишилася невиконаними або була пізніше змінена. Не були здійснені обіцяні Туреччиною реформи місцевого самоврядування в областях, населених християнами. Болгарія та Східна Румелія в 1885 р. злилися в єдине князівство. В 1886 Росія скасувала порто-франко в Батумі. У 1908 Болгарія оголосила себе незалежним від Туреччини царством, а Австро-Угорщина перетворила окупацію Боснії та Герцеговини на анексію.

Джерела[ред.ред. код]