Берестейський мир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
УНР за договором:
   Межі УНР за договором
Спірні території  Спірні території
   Межі проживання українців
   Межі просування німців восени 1917
≡≡≡≡≡  Підляшшя, передане УНР
   Радянська Росія
   Донський крайовий уряд
   Кубанський крайовий уряд
   Кримсько-татарський уряд
   Австро-Угорська Імперія
   Польська регентська рада
   Румунське королівство
   Молдавська народна республіка
   Сербія

Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни.

Причини підписання[ред.ред. код]

- загроза для України з боку більшовиків

- спроба УЦР порозумітися з Антантою

Умови договору[ред.ред. код]

- УНР виходила з Першої Світової війни

- УНР було визнано незалежною, рівноправною державою

- Холмщина та Підляшшя входили до складу України

- Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувались допомогти УЦР звільнити територію України від більшовиків

- УНР зобов'язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину. їжу, що була потрібна для населення

Позиція і участь делегації УНР[ред.ред. код]

Делегація УНР на переговорах у Бересті

На нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький мусив заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної держави. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 більшовицької України.

Позиція і участь делегації більшовицької Росії[ред.ред. код]

Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала більшовицькій Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру.

Хід переговорів[ред.ред. код]

Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники сепаративного українського більшовицького уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір.

Передумови участі делегації УЦР[ред.ред. код]

Укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність, дозволила затримка російсько-більшовицьких нападників у бою під Крутами. Внаслідок того бою агресори нападники втратили боєздатність на чотири дні.[1]

Наслідки[ред.ред. код]

Докладніше: Гетьманат

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Володимир Улянич. «Правда про бій під Крутами». Журнал "Воєнна історія" #1 (37) за 2008 рік. Архів оригіналу за 2014-03-18. 

Література[ред.ред. код]